Твір по літературі: «Лунає мірний крок.. » И вічний бій. Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить, летить степова кобилиця И мне ковила… А. А. Блок Тему твору я вибираю цілком усвідомлено, тому що вважаю її дуже актуальної, цікавої, хоча й небезпечної.
Писати про революцію в наші дні важко, тому що в оцінці цього явища людської історії зараз спостерігається повна невизначеність. З одного боку, революцію повідомляють аморальної, причому така оцінка дається лише революції 1917 року в Росії, а, наприклад, революція кінця ХУШ століття у Франції як і раніше вважається «Великої». З іншого боку, багато хто переконані, що революція була благом для Росії, вона врятувала країну від загибелі й принесла щастя простому народу Щоб прийняти чиюсь точку зору й висловити своя думка, потрібно, мені здається, звернутися до свідчень тої епохи, до днів, «які потрясли мир». Важливе місце серед таких свідчень належить добуткам, створеним поетами, письменниками, художниками, композиторами, тобто людьми, які тонше, ніж інші, почувають дух і атмосферу свого часу. А першим російським поетом, откликнувшимся на «світову пожежу», був Олександр Олександрович Блок, автор знаменитої поеми «Дванадцять». Цю поему треба читати багато разів, щоб зрозуміти її зміст, угадати позицію автора, а через неї — і зміст революції. Але читати одну поему — це значить відірвати її від усього творчості А. Блоку, ізолювати її від того болісного шляху до батьківщини, Росії, по якому пройшов поет, щоб наприкінці його, поставивши крапку в поемі «Дванадцять», записати в щоденнику: «Сьогодні я — геній».
Весь життєвий і поетичний досвід підготував Блоку до того, щоб відгукнутися на революцію практично миттєво, услід що происшли. Тому поема «Дванадцять» сприймається не як хронологія події, не як хвалебна ода більшовикам, що взяли влада,, а як відгук серця й душі поета на те, що він називав «музикою революції». Для Блоку революція — це насамперед стихійний вибух народного збурювання, «відплата» тим, хто тримав народ в убогості й темряві. Цей вибух символічно позначений на самому початку поеми: Вітер, вітер — На всьому божому світлі! Перелічивши представників миру ситого й бездушних: буржуя, витію, попа, — Блок у дев’ятому розділі дає узагальнено-символічний образ тих, хто винний у стражданнях народу: Коштує буржуй, як пес голодний, Коштує безмовний, як питання И старий мир, як пес безрідний, Коштує за ним, піджавши хвіст Порівняння старого миру з безрідним псом не залишає сумніви в тім, що цей мир глибоко антипатичний поетові, що Блок щиро переконаний у необхідності й історичній доцільності його знищення, як у цьому минулому переконані, між іншим, не тільки більшовики, але й багато чесних патріотів Росії, аж ніяк не прихильники пролетарської диктатури, задовго до подій жовтня 1917 року Але адже Блок зовсім не в захваті й від тих, хто «на горі всім буржуям» роздмухує пожежу революції: У зубах — цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туз! Це далеко не «твердокам’яні більшовики», «полум’яні революціонери», як потім називали тих, хто штурмував Зимовий палац, а декласовані елементи, люмпени, по яких, говорячи образно, «плаче в’язниця». І ведуть вони себе відповідно: сприйнявши волю як уседозволеність, Ванька, один із дванадцяти, у пориві ревнощів убивають Катьку.
На думку поета, вершителі революції й не могли бути іншими, тому що такими їх зробив «старий мир». Це ті «кров і пил», крізь які народ іде до справедливого життя Найбільша заслуга Блоку, по-моєму, складається, однак, не в тім, якими він намалював революціонерів, а в тім, що він уловив і передав у поемі діалектикові історії: будь-яка значна подія, у тому числі й революція, споює й дисциплінує учасників, направляє їхні сили й волю на досягнення важливої мети, а також змінює, перетворює кожного з тих, хто бере участь в історичній драмі. Так було й під час Вітчизняної війни 1812 року, коли пліч-о-пліч боролися пан і холоп, звільняючи Росію від навали Наполеона, так було й під час революції 1917 року. Товариші не тільки жадають від Ваньки: «Над собою тримай контроль!», але грізно нагадують йому: Не таке нині час, Щоб няньчитися з тобою! Колишні люмпени відчули відповідальність за. доконане й готові взяти її на свої плечі, відповідати за долю Росії. В останній главі поеми дванадцять, котрих автор тепер називає «робочий народ», «удалину йдуть державним кроком». А.
Блок знайшов дивно точний епітет: «державними» можуть бути дії тих, хто свідомо й осмислено продовжує почате, у кому помсту переміняється ідеєю творення. У цьому мені бачиться пророцтво поета, не почуте новою владою, що, зневажаючи творенням, протягом багатьох лет всі сили направляла на відплату старому миру, не зауважуючи часом, як під сокиру відплати попадали й ті, заради блага яких відбувалася революція. Мені здається, що такий же пророчий зміст має в поемі й образ Ісуса Христа, що, залишаючись невидимим, очолює загін червоногвардійців у фіналі поеми. Цей образ, що з’явився в поемі зненацька й для самого Блоку, нагадує про милосердя, про те, що революція не може й не повинна стати кровожерливим монстром, що пожирає своїх дітей. Не випадково адже в статті «Інтелігенція й революція» поет призивав всім серцем слухати музику революції. А «серце» і «музика» несумісні з насильством і стражданням, а тим більше із кров’ю безневинних. Ісус Христос і покликаний був нагадати пр цьому тим, хто зважився на переробку миру Олександр Олександрович Блок написав чесну й чисту від сиюминутних пристрастей поему про революцію. Мені здається, що такий і була наша революція на самому початку.
І не провина Блоку в тім, що вона змінилася згодом, як немає в тім провини й самої революції, тому що її характер змінили люди, що не вміли або не бажали слухати серцем свій народ. Історія вже дала оцінку цим людям, а суть революції допомогла мені зрозуміти геніальна поема Олександра Олександровича Блоку «Дванадцять». Цікавим є те, що поема складається із дванадцяти частин і кожна частина відбивається своєю особливою «музикою» читання Але сам цікавим є зміст самої поеми. У добуток відбиті реалії зими 1918 року, року пришестя до влади країни партії більшовиків Поетом відбитий один вечір революційної Росії — патрулювання Петербурга дванадцятьома солдатами Червоної армії. Відбитий як личить поетові-символістові — у всіляких своєрідних символах, підказках для читаючого, розкрив всю суть Сучасності тих далеких днів Так, застосувавши свій улюблений прийом — антитезу, Блок протиставляє: кольору — чорні й білий, мири — новий і старий Такі контрасти й описи першої частини поеми розкривають тло добутку Так: Чорний вечір Білий сніг Символізує кольору: чорний — тьму, порожнечу, невідомість; білий — світло, простоту, відкритість. Чорний характеризує ситуацію, у якій виявилася Росія, завдяки катаклізмам часу (чотирирічної війни, двох переворотів у владі країни), а білий — народ, що живе волею доль у цьому часі і якому має бути «будувати» нове життя, нову країну, Нову Росію Тому відразу ж за цим треба вітер, що на всьому білому віті й від якого ніхто на ногах устояти не може Вітер — це символ очищення. Блоковский вітер — це революція, що змітає все непотрібне, неміцне «на всьому божому світлі!
», тобто по всій Росі-матінці На тлі також можемо помітити думки різних людей про тім часі, у якому вони перебували Бабуся, який шкода шматок-плакат від минулої революції, з якого можна зробити онучі для хлопців, а те «усякий — роздягнений, разут…». И відразу бабусю називають «куркою» — висміюють, тим самим показуючи неповагу до старих людей (хвороба всіх часів і поколінь). Отут і мовчазний буржуй «на перехресті В комір сховав ніс». Буржуями тоді була будь-яка людина, у якого були гроші, незалежно від того, як вони йому дісталися, в основному чесною працею. От він і коштує, задумавшись, мовчить, вибирає, а мороз все пробирає…
Також можна побачити представника інтелігенції в особі письменника, що говорить: — Зрадники! — Загинула Росія! И відразу одержує ім’я Витія, поета, витонченого в красномовстві, що говорить занадто вишукано, бундючно, з мудрими вираженнями, зовсім не підходить того часу, де все просто. Не обійдені увагою й богослужители: А геть і довгополий — Стороночкой і за замет… Що нині невеселий, Товариш піп? Революціонери не вірять у бога, тому й висміюють бога й богослужителей. «Панянка в каракулі» прийшла до подруги поскаржитися на своє життя: — Уж ми плакали, плакали… Поскользнулась И — бац — розтяглася! Все це говорить про те, що навіть поскаржитися на життя було небезпечно — можна поскользнуться й розтягтися И от уже пізній вечір.
Один бурлака сутулиться. Він голодний і просить хліба… В усіх у них «злість, смутна злість Кипить у груди… Чорна злість, свята злість…». Народ не задоволений революцією Але тепер вони Товариші!.. і повинні дивитися в обоє!..
Далі автор уводить нас у вечірнє місто, патрулируемий дванадцятьома солдатами Червоної армії. Блок описує їх як Негідників, злочинців: У зубах цигарка, прим’ятий картуз, На спину треба бубновий туз! Бубнова масть — символ неволі, символ ув’язнених. А отут ще туз. От хто тепер стали хазяями країни — чернь, що звільнилася, вознесшаяся відразу в тузи. І тому воля в них розуміється по-своєму. Воля в їхньому розумінні можливість робити все, що заманеться, тому вона й «без хреста». Червоногвардійці йдуть заарештувати дезертира, що перебіг на сторону білих, Ваньку.
Ванька куражиться, він тепер буржуй, у їхньому розумінні — він ворог. Ванька бавиться з вуличною дівкою в шинку. Солдати туди й направляються. У них ціль — тримати революційний мірний крок і ловити невгамовного недремного ворога.
Ворог для них «Свята Русь — кондова, Избяная, толстозадая». І в засобах вони необмежені: Воля, воля, ех, ех, без хреста! У той же час поет показує контраст: Ми на горі всім буржуям Світову пожежу роздуємо, Світова пожежа в крові — Господи благослови! Для них ворог Свята Русь і всі що з нею зв’язане — буржуї тощо. Вони збираються спалити всі, але при цьому просять благословення в Бога?! Ванька Катьку-Дурку обіймає, заговорює. Вона не цікава йому як людина, вона потрібна йому для розваги.
Вони ні в що її не ставить і загрожує їй тому, що іншої мови спілкування не знає, крім як брутальність і погроза Але патруль вистежив невдачливого коханця. У сутичці, що відбулася, Ванька втік, а Катьке прострелили голову. І нашому погляду відкривається трагедія того часу: Що Катька, рада? — Ні гу-гу… Лежи ти, падло, на снігу! Людське життя знецінилося, тепер вона нічого не коштує. У нового миру нові цілі: Революційний тримаєте крок! Невгамовний не дрімає ворог!
Відповідно до крилатої фрази «Хто не з нами — той проти нас!» тепер всі вороги. Вороги, але не люди. І тому жаль це не для червоногвардійців — сучасних тузів Правда, один червоногвардієць, що вбив Катьку, здавалося, шкодував про вчинений: — Що Петруха, ніс повісив, Або Катьку пошкодував? Він любив цю дівчину, проводив з нею «ночі чорні, хмільні». Заревнував її й: Загубив я, безглуздий, Загубив я зопалу… ах! Але під впливом товаришів, які принизили його щиросердечні пориви, як не властиві революціонерові — він здався. І що вийшло: Він знову повеселів…
И тепер уже «побавитися не гріх!». Тепер всі не гріх — «гуляє нині голота!». Нудно червоногвардійцеві й хоче він свій сором за слабість зірвати на кому-небудь. Йому все-таки шкода Катьку: Заспокойся, господи, душу раби твоея… И свою нудьгу-провину він зірве мстячи буржуям Тепер убивство звична справа: Не чутно шуму міського, Над невською вежею тиша, И більше немає городового — Гуляй, хлопці, без вина!
Комусь більше карати. Тепер червоногвардійці самі собі законодавці, судді й виконавці Мимовільним свідкою цього беззаконня став буржуй, що коштує «на перехресті». Блок порівнює буржуя із псом паршивим, голодним, безрідним, що піджав хвіст, що сам собі «на перехресті» безмовному задає питання …І йдуть без ім’я святого Всі дванадцять — удалину.
До всього готові, Нічого не жаль… А не жаль тому, що перед Богом їм немає прощення, тому як руки в усіх у крові й висповідатися й відпустити гріхи тепер теж ніде. Їм навіть своє життя тепер не жаль. І нічого іншого їм не залишається як «мірним кроком» іти вдалину: Уперед, уперед, Робітник народ! Блок ще раз підкреслює, що трагедія відбувається у всій країні: …Удалину йдуть державним кроком…
И в висновок поеми Блок сподівається на краще, що революція приведе до очищення. У нього з’являються позитивні нотки: Це — вітер із червоним прапором Розігрався спереду… Червоний — символ перемоги, символ крові. Через кров Блок бачить очищення Саме через цих п’яних червоногвардійців, які не виявилися трусами й змогли взяти всі гріхи й долю країни на себе, поет описує дванадцять апостолів Ісуса Христа.
Саме через них Блок сподівається волі й очищення всієї країни …Так ідуть державним кроком — За — голодний пес Спереду — із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинної, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд — Спереду — Ісус Христос Яка чудова кінцівка поеми. У ній Блок відбив усе. У масштабах країни, а може й усього миру, спереду із кривавим прапором перемоги, але з білим віночком із троянд — символом суму, іде Ісус Христос (він візьме всі гріхи на себе), посередині сміливі п’яні матроси й червоногвардійці (бубнові тузи), а замикає процесію голодний пес — старий мир (принижена Свята Русь).
«Поема написана в ту виняткову й завжди коротку пору, революційний циклон, ЩоКоли проноситься, робить буру У всіх морях — природи, життя й мистецтва» А. Блок Поема А. А. Блоку була написана в 1918р. у перший рік після захоплення влади більшовиками.
Після революції країна розкололася на прихильників різних політичних ідеологій. У Росії з’явилася ціла «галерея» партій, рухів і Організацій, тут були все: починаючи від Есерів і більшовиків, кінчаючи чорносорочечниками й анархістами. Природно, що й творча інтелігенція розійшлася по різних таборах У цьому хаосі Олександр Олександрович став одним з перших, хто відразу ж прийняв зміни, що відбулися, і встав на сторону більшовиків. Він взагалі був знаменитий як поет стихії, революція, на його думку, була та ж стихія. І її завдання полягає в Очищенні, хоча вона й несе руйнування, але вона подібна до повені, що руйнує все на своєму шляху й залишки бруду несе із собою, але коли йде вода залишається чиста земля — благодатний ґрунт для чогось нового Свій погляд на революцію він уперше виклав у статті «інтелігенція й революція», у якій були такі рядки: «Що ж ви думали? Що революція — ідилія? Що творчість нічого не руйнує на своєму шляху…» Поема була написана ледве пізніше Статті в січні 1918 року, і її можна назвати художнім вираженням ідей і поглядів, викладених встатье.
Дійсно, у поемі зображена нова влада, причому не прикрашена, а описана такий як вона була, крім того, автор як би спеціально підкреслює не кращі її сторони — «гримаси». Так у поемі єдина дія, що роблять Головні герої це безглузде вбивство. Незважаючи на це вбивство не в чому неповинної дівчини Автор підкреслює що напрямок, у якому рухаються «Дванадцять», правильне. А оскільки дванадцять — символ нової влади, то значить і Люди пришедшие до влади вибрали правильний шлях. Основне підтвердження цієї думки перебуває в самому кінці «незакінченої поеми», це рядка в які за бурою невидимий але идущей спереду «дванадцяти» Ісус Христос… Так ідуть державним кроком — За — голодний пес, Спереду — із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинної, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд — Спереду — Ісус Христос Повторювана протягом всієї поеми фраза «лунає мірний крок…» символізує впевненість идущих у майбутньому, їх вердое прагнення досягти свою «праву мету».
Також описуючи «дванадцять», автор постійно використовує той самий прийом він іде від звичних ямба й хорея, і переходить на марш, тим самим знову ж надаючи «поемі» звучання скоріше військової пісні, завдання якої піднімати бойовий Дух. Це ідея знову ж перегукується з «інтелігенцією й революцією» автор ставати глашатаєм революції, що призиває вставати під її прапори, і не обертати уваги на неї гримаси Відома фраза Блоку «слухайте музику революції…», саме чуючи цю музику, Блок і написав «Дванадцять», так він описав це у своєму щоденнику: «… я кілька днів відчував фізично, слухом, великий шум навколо — шум злитий …». У цьому змісті Фраза «лунає мірний крок…» ставати однієї із ключових до всієї поеми, і звучить як та сама музика революції… Говорять, історія людства — це насамперед історія воєн. Дійсно, скільки руйнівних воєн, збройних зіткнень було хоча б за минуле сторіччя, і скільки смертей, покалічених доль, скільки болю приніс він людям!
Але, по-моєму, жодна війна не мала для Росії стільки наслідків, не принесла стільки нещасть, скільки принесла їх Жовтнева революція Зараз, з висоти часів, ми розуміємо, чим була Жовтнева революція насправді, знаємо, що таке радянська влада, соціалізм і комунізм. Кожний школяр може пояснити, чому ідеї більшовиків не могли бути втілені вжизнь. Але тоді, вісімдесят із зайвим років тому, люди — і недурні люди — думали інакше. До них ставився й Олександр Блок Блок щиро вірив в ідею революції. 1917 рік він прийняв без коливань і ніколи не ставив під сумнів дія радянської влади, тому що вірив, що радянська влада несе спокуту Після революції головною темою його творчості стає Росія, революція, нова влада. Якщо раніше Блок писав про прекрасну Даму, про природу, любов, то тепер він звертається до теми народу Найбільш значними добутками в цей період часу (а саме 1918-1921 року) стали поема «Дванадцять» і стаття «Інтелігенція й революція» Поема «Дванадцять» була написана всього за двадцять днів. Закінчивши роботу, Блок, звичайно строгий до себе, сказав: «Сьогодні — я геній».
У чому ж закінчується геніальність поеми? Напевно в тім, що Блок зумів показати революцію саме такий, який вона була насправді, не прикрашаючи ні революціонерів, ні буржуазію. Тому поема була настільки популярною: адже їй Зачитувалися й білі, що побачили в ній сатирові на революцію, і червоні, що побачили в поемі славу їй У першому розділі головною діючою особою є вітер, що символізує хвилювання, занепокоєння. Ця тривога має всесвітній масштаб: Вітер, вітер — На всьому білому віті! Слова в першій частині поеми нагнітають почуття нестійкості У цій же главі зображені представники «старого миру» — буржуй, інтелігент, піп, бариня.
Блок іронізує над ними: От бариня в каракулі До іншої підкрутилася: — Уж ми плакали, плакали… Поскользнулась И — бац — розтяглася! Ай, ай! Тягни, піднімай! У другому розділі поеми з’являються дванадцять солдатів — революціонерів. Всі вони — злочинці, їм місце на каторзі або у в’язниці. От як описує їхній Блок: У зубах — цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туз!
Кілька разів у цій главі повторюються слова: Воля, воля! ех, ех, без хреста! Напевно, ці слова могли б стати своєрідним девізом дванадцяти. Тепер вони влада, над ними немає закону, і вони можуть робити абсолютно все, що захочуть: «ех, ех, без хреста!» Ці люди — творці революції. Але часом вони мстять за особисті образи.
Наприклад, вони намагаються вбити Ваньку за те, що він став гуляти з Катькой. Але в результаті Ванька залишається живий, а Катька гине Революціонери спокійно поставилися до її смерті, тільки Петька — Катькин убивця — важко переживає случившееся. Але товариші говорять йому: « — не таке нині час, Щоб няньчитися з тобою! Потяжеле буде тягар Нам, товариш дорогою!» Таким чином, на думку революціонерів, на тлі насильства й численних смертей, не слід обертати уваги на смерть окремої людини, — «не таке нині час!» Наприкінці поеми з’являється образ Христа: … Так ідуть державним кроком — За — голодний пес, Спереду — із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинної, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд — Спереду — Ісус Христос Багато критиків, наприклад Гумилев, не прийняли образи Христа.
Деякі з них уважали, що Блок поставив Ісуса на чолі своїх революціонерів. Але це не так. Дванадцять чоловік — зовсім не апостоли, а переслідувачі Христа, і ціль їх — убити Ісуса: — Однаково, тебе добуду, Краще здайся мені живцем! — Агов, товариш, буде зле, Виходи, стріляти почнемо!
По-різному сприйняли цю поему сучасники Блоку. Бунін сказав, що «Блок задумав відтворити народну мову, а вийшло щось вульгарне». Маяковський теж невисоко оцінив цю поему, на його думку «У своїй знаменитій поемі «Дванадцять» Блок надірвався». Я вважаю, що в поемі «Дванадцять» Блоку вдалося показати революцію саме такий, який вона була насправді, не прикрашаючи неї. Однак бачачи, що несе вона із собою, усвідомлюючи, що революціонери — злочинці й убивці, Блок залишився вірний її ідеям Але на мою думку, будь-яка революція — це насамперед негативна енергія, що нагромадилася в людях за багато років, злість, що вирвалася на волю. Революцію можна зрівняти з лавиною, що зірвалася з гори: вона також не піддається керуванню, трощачи И руйнуючи все на своєму шляху — і гарне, і погане, не залишаючи каменю на камені після себе Революція — значить кров, насильство, страх, значить зло.
А зло породжує тільки зло. Тому революція не може бути рятівної Поема Блоку «Дванадцять» написана в перші місяці після революції — у січні 1918 року. Жодне з добутків А. Блоку не відрізняється такою художністю И музикальністю, як ця поема.
«Дванадцять» — це кращий його добуток, Закінчивши яке він сказав: «Сьогодні я — геній!». В «Дванадцять» Блоків з величезним натхненням і блискучою майстерністю Запечатлил откривавшийся йому романтичних пожежах і метениях образ Звільненою революцією батьківщини. У поемі практично ніде не звучить Голос автора. Все происходящее нам передають дванадцять більшовиків, Які проходять по місту, де панує хаос. Вони раді цьому, оскільки вони Самі є часткою хаосу. Вони покликані стати носіями порядку, Але насправді вони породжені хаосом і самі породжують його. Мир, саме буття Валить, і символом цього руйнування є вітер: Вітер, вітер — На всьому божому світлі!
Вітер «завиває» не тільки «білий сніжок». Люди в цій стихії нестійкі Теж: Вітер веселий И зол, і радий Крутить поділи, Перехожих косить… Але символом цієї розрухи є також і пожежа, після якого нічого не залишається Усе, що є в цих людей усередині — злість: Злість, смутна злість Кипить у груди… Чорна злість, свята злість… Навряд чи приемлет Блок «Волю без хреста», що здатна тільки вбивати Гине Катька. Хто вона така?
Неважливо. Головне, що це жінка, єдине У поезії Блоку початок, здатне відроджувати. Але руйнівники не жалують її і йдуть Руйнувати далі. Дванадцять ідуть, не знаючи, що буде далі, «удалину йдуть державним кроком». Удалину, Тобто в далеке майбутнє, і саме державним кроком, тобто як нові хазяї Життя, будівельники молодої держави. Це і є головне й основне, що визначає Зміст і історичне значення «Дванадцяти» як величного художнього Пам’ятника Жовтневої епохи Далі в поемі з’являється Ісус Христос.
Чому? Його поява можна пояснити По-різному. Але для Блоку він є не просто біблійним персонажем. Тому можна зробити Висновок, що Христос як Рятівник, Суддя. Для дванадцяти, посланців Тьми, Вічний Джерело Світла не бачимо, але відчуємо, і це вселяє в них страх: — Хто там махає червоним прапором? — Придивися-Ка, ця Тьма! — Хто там ходить випадним кроком, Ховаючи за всі вдома? Рятівник веде їх, і сам іде, залишаючи зруйновану Росію — Землю Вся поема з її образами, символами говорить, що шляхи в Россі немає.
Вона вмирає, И врятувати її більшу комусь. Блок уболіває по Росії, оплакує її долю. Як би Дружно ми не крокували вперед перед нами будуть лежати тільки втрати, страх, розруха