Твір по літературі: «Люблю я ланцюга синіх гір.. » (по поезії М. Ю. Лермонтова) (1) Серед різноманіття тим, яких стосувався у своїй творчості М. Ю. Лермонтов, немаловажна роль відведена віршам про природу. Пейзаж є невід’ємною частиною ліричних добутків поета. Безмежно люблячи росіянин народ, свою батьківщину, він тонко почував неповторність рідного краю. Природа в його поезії — вільна, романтична стихія. Саме в ній — гармонія й краса, справедливість і щастя.
У своїх віршах Лермонтов як би перегукується з різними природними явищами, розчиняється в їхньому житті. «З відрадою, многим не знайомій» дивиться автор на безкрайні ліси й ниви, ріки й степи, «сріблиста конвалія», «жовтіюча нива», «студений ключ» вносять заспокоєння в душу поета. Слід зазначити, що особливе місце в пейзажній ліриці займає образ Кавказу — його улюбленого краю Лермонтов зображує природу Кавказу правдиво, без перебільшень. У вірші «Ранок на Кавказі» він любовно описує зірки, місяць, хмари; «дикою завісою» в’ється туман навколо лісистих гір От на скелі новонароджений промінь Зашарівся раптом, прорізавшись меж хмар, И рожевий по річці й наметам Розлився блиск, і світить там і там.
Ми почуваємо, яке глибоке почуття, яку щиру ніжність і любов викликають у поета «ланцюга синіх гір», «вершини». Вони, як і вся російська природа, з’явилися для поета втіленням його батьківщини. Побувавши там хоча б один раз, уже не зможеш ніколи забути ці краї, упевнений Лермонтов. «Як солодку пісню вітчизни» полюбив він Кавказ.
Однак його пейзажі не прості картини природи, вони відбивають думки й почуття, якими наповнюється серце поета. Місяць, «цариця кращих дум співака» захоплює поета, він перебуває в «чудесному забутті», коли любується, як «мрячний місяць» обсипає «сріблистим блиском» гриву його коня. Автор прагне злитися із цим чарівництвом природи, розчинитися в ній. У той же час він звеличує природу: вона вправі докоряти людину, що ризикнула заперечувати її панування. І все-таки: властивому Лермонтову тривога звучить і в його пейзажній ліриці. Він прагне «за стіною Кавказу» укритися від «всевидючого ока» і « вух, щовсечують,» блакитних мундирів, знайти спокій і справедливість. Але, до величезного свого жалю, в ущелинах і скелях він бачить всі ті ж нещастя, які зустрічав по всій країні: Кавказ!
далека країна! Житло вільності простий! И ти нещастями повна И закривавлена війною!.. (по поезії М. Ю. Лермонтова) (2) Михайло Лермонтов — великий російський поет, спадкоємець і продовжувач пушкінських традицій.
Його творчість ознаменувала новий етап у розвитку російської літератури. Ім’я Лермонтова, називаного «класиком XIX сторіччя», широко відомо за межами Росії Читаючи добутку поета, щораз випробовуєш почуття глибокого замилування його геніальністю, і разом з тим — гіркота й жаль про передчасну загибель цього видатної людини в настільки молодому віці Тематика, що зачіпається Лермонтовим у його віршах, багата й багатогранна. Він виступає одночасно як тонкий лірик і полум’яний патріот. З раннього дитинства перейнявшись любов’ю до Кавказу як краю «волі й честі», батьківщині «шляхетних і піднесених прагнень», поет присвятив йому цілий ряд своїх поезії Із щирим замилуванням оспівує Лермонтов неповторну красу природи Кавказу.
Він майстерно передає й грізне величчя «синіх гір», і бескрайность степів, і вільність вітру, і сріблистий блиск місяця: Мрячний місяць і мене, И гриву й хребет коня Сребристим блиском обсипав… Із глибоким жалем згадує поет дні своєї безхмарної Юності, нічні прогулянки по степу й «в ущелинах гір», коли так ясно розумівся нерозривний зв’язок людини з навколишнім світом Однак для Лермонтова гори не тільки втілення радісного дитинства, але й символ самітності, безрадісного життя вдалині від батьківщини. Картини, що малюються їм, немов відображають сумну долю поета, приреченого на життя в посиланні. Він ототожнює себе зі стрімчаком: …Самотньо Він коштує, задумався глибоко. И тихенько плаче він впустине. Пейзажі немов оттеняют переживання гнаного поета і його любов до рідної землі, про яку він постійно згадує й тужить Але незважаючи на всі негоди, М.
Лермонтов не втрачав цілковитого самовладання, мужності й стійкості, уміння отрешаться від тлінних проблем, даруючи людям прекрасні добутку Час іде невблаганно, переміняються покоління, але вірші Лермонтова не тьмяніють, не втрачають принадності, вони досягають глибин людських серць. Можна із упевненістю сказати, що поезія Михайла Юрійовича Лермонтова непідвласна часу