Твір по літературі: Любов, краса, пам’ять в оповіданнях И. А. Буніна Яка дивна відрада Колишнє зневажати ногою! Яка насолода, усе, що колись Цінував так мало, згадувати! И. А.Бунін Пізні оповідання Івана Олексійовича Буніна відкривають ще одну грань цього самобутнього й нескінченно різноманітного художника. Ніж старше й мудріше стає письменник, тим дзвінкіше і яскравіше висвечивается в його оповіданнях-спогадах юність, любов, краса. Письменник відверто, до натуралізму чітко показує любов свого ліричного героя. Причому ностальгія по юності й батьківщині зливається в єдиний мотив, з тихим ласкавим смутком оповідає про колишнім і щастя, що не відбулося.
Дивно, але всі оповідання Буніна про любов пофарбовані сумом, нехай легкої, але смутком. Життя лише понадило героя, відкрила велике таїнство любові й дорогу в цю прекрасну країну. Майже завжди Бунін описує першу юнацьку любов, що освітила початок життя героя, що спалахнула яскравою зіркою й не протривала в подальшій його долі. В оповіданні «Темні алеї» Микола Олексійович і Надія розстаються — занадто різні вони по вихованню, соціальному стану й культурному рівню. Але добровільна відмова від любові — цього великого дарунка — карний. І немає надалі в героїв щастя.
Один раз доля посміхнулася Миколі Олексійовичу, створивши велике чудо, але умовності «світла» змусили героя кинути Надію, і він покараний. По його власному визнанню: «Ніколи я не був щасливий у житті, не думай, будь ласка…- дружину я без пам’яті любив. А змінила, кинула мене ще оскорбительней, чим я тебе. Сина обожнював,- поки ріс, яких тільки надій на нього не покладав!
А вийшов негідник, марнотрат, нахаба, без серця, без честі, без совісті…» Може бути, це і є Божий суд над героєм, отвергшим саме святе, що може дати доля. Але не всі так просто пояснити. Так, любив він Надію, красунею вона була незвичайної, але представити її «не власницею постоялого готелю», а дружиною, господаркою петербурзького будинку й матір’ю своїх дітей він не міг.
Занадто складний, повний умовностей мир людей. Оповідання «Руся» — це скоріше невелика замальовка про материнський егоїзм, пристрасть, юнацький максималізм і ностальгічне почуття по збіглій молодості, такий ранимої й прекрасної, безповоротно загубленої й згадува_ у зрілості з легким затаєним смутком. Тепер уже прийшов досвід і мудрість, знання життя, але не повернути того років, не повернути часу назад, і гіркота спогадів приносить сладостное томління, тому що серце любило, страждало й мучилося. Зараз це неможливо, і дуже жаль. Бунін прекрасно передає відтінки стану людської душі, переходи настрою.
Висвітивши на мить, як променем прожектора, саме яскраве й дороге серцю спогад, письменник пояснює потребу людини в цій ілюзорній підтримці. Пам’ять таїть у собі дорогі й гіркі спогади, без яких неможливо представити людське життя