Любов Обломова Роман «Обломов» був написаний в 1859 році. «Обломов є особа не зовсім нове в нашій літературі, але колись воно не виставлялося перед нами так просто й природно, як у романі Гончарова»,- пише Добролюбов. «Це була людина років тридцяти двох-трьох отроду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очами, але відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи. Думка гуляла вільним птахом по особі, пурхала в очах…На ньому був халат без найменшого натяку на Європу…
Лежання в Іллі Ілліча не було необхідністю, як у хворого або як у людини, що хоче спати, ні випадковістю, як у того, хто утомився, ні насолодою, як у ледаря: це було його нормальний станом». Обломова зовсім не залучають ні світські втіхи, ні кар’єру. Герой продовжує лежати на дивані, укриваючись від вторгнення зовнішнього життя. Але Ілля Ілліч цілком удоволений своїм теперішнім положенням.
Він усвідомлює злиденність і порожнечу своєї бездарно прожитого життя, своє духовне падіння. Герой строго судить себе за лінь і пасивність, порівнює свою душу зі скарбом, заваленим усяким сміттям. Джерела характеру Обломова стають ясні з його сну. Героєві сниться патріархальна Обломовка — місце, де він ріс і виховувався, де відбулося становлення його характеру. «У відношенні до жінок всі обломовци поводяться однаково ганебним образом.
Вони зовсім не вміють любити й не знають, чого шукати в любові, точно так само як і взагалі в житті»,- пише Добролюбов. У романі Гончарова показані два жіночих образи, протилежних один одному. Це образ Ольги Іллінською й Гафії Матвіївни «Ні манірності, ні кокетства, ніякої неправди, ніякої мішури, ні наміру. Одні вважали її простий, недалекої, неглибокої, тому що не сипалися з мови її ні мудрі сентенції про життя, про любов, ні швидше, несподівані й сміливі репліки, ні вичитані або підслухані судження про музику або літературу: говорила вона мало, і те своє, неважливе — неї обходили розумні й жваві «кавалери»; мляві, навпроти, уважали її занадто мудрованої й небагато боялися». Таким з’являється перед нами образ Ольги Іллінською. Вона намагалася розбудити Обломова, зробити його діяльним. Любов до неї будить душу героя до активного, діяльного життя.
Ці зміни зв’язуються в думках Обломова з необхідністю «скинути широкої халат не тільки із плечей, але й з душі й з розуму». І дійсно, не якийсь час халат зникає з поля зору. Але душу Обломова не лежала до того життя, що йому пропонувала Ольга. І Ольга зрозуміла це: « Я довідалася недавно тільки, що я любила в тобі те, що я хотіла, щоб було в тобі, що вказав мені Штольц, що видумали ми з ним. Я любила майбутнього Обломова!». Тому вона розсталася з Обломовим і знайшла своє щастя Вштольце. Антипод Ольги — Гафія Матвіївна.
По батькові Матвіївна невипадково; по-перше, воно повторює по батькові матері самого автора роману; по-друге, Матвіївна послана Обломову, з його «боязкою, ледачою душею», як дарунок, як втілення його мрії про спокій. Гафія Пшеницина «була дуже біла й повна в особі, так що рум’янець, не міг пробитися крізь щоки. Брів у неї майже зовсім не було, а були на їхніх місцях дві небагато начебто припухлі, лискучі смуги, з рідкими світлими волоссями. Очі сірувато^-простодушні, як і вираження особи; руки білі, але тверді, з назовні великими вузлами, що виступили, синіх жил. Плаття сиділо на ній в обтягування; видно, що вона не прибігала ні до якого мистецтва» Таким з’являється перед нами образ Гафії Матвіївни.
Тільки вона здатна дати Обломову спокій, любов, розуміння. Гафія Матвіївна порівнює Обломова з її покійним чоловіком і з Тарантьевим, але він, на її думку, зовсім інша людина, у нього інші рухи, пози, фрази, він начебто сіяє спокоєм, красою й добротою. Вона не прагне до любові, не домагається її будь-якими способами, а чекає, коли вона прийде сама. Ольга Іллінська ж прагне до любові, шукає її. Спочатку вона помиляється у своєму виборі, але все-таки знаходить людину, що підходить їй Ольга жадала від Обломова змін у внутрішньому світі, але сам Обломов говорить: «Я терпіти не можу змін», а Гафія Матвіївна прийняла його таким, який він є. Гафія Матвіївна ближче до ідеалу Обломова. І ледачий Ілля Ілліч воліє піднесеній Ользі прозаїчну, приземлену Пшеницину. Обломовщина виявилася сильніше любові Обломову Пшеницина нагадувала картину дитинства, село Обломовку.
Вона вселяла йому спокій і умиротворення, воно міг нескінченно лежати на дивані й спостерігати за її білими ліктями, коли вона що-небудь вишивала. Він був вдячний їй за все: за те, що вона простегала йому всі подушки й ковдри, за її привітний прийом, за турботу, за те, що вона нагадувала йому його дитинство, за те, що вона вгадувала його бажання. «Він щодня усе більше дружился з господаркою: про любов і в розум йому не приходило». Може, він любив Гафію Матвіївну, але ці почуття були дружні, вона стала йому матінкою.
Його задовольняло й те, що вона доглядає за ним, плекає, таке життя він бачив у своїх мріях. Женившись на Гафії, Обломов не поміняв свого відношення до неї, він також із дружньою вдячністю дякував їй, адже вона внесла в його душу спокій і умиротворення, чого він так довго шукав. Здавалося, він знову повернувся в Обломовку, де жителі відділилися від зовнішнього миру, де панує тиша й вічний сон, що огортає й залишає у своїх обіймах Обломова.