Твір по літературі: Любов у лірику А. Блоку Нерідко можна почути, що тема любові чи ледве не основна в лірику Блоку, він і відомий став на початку XX століття завдяки талановитим поетичним описам витончених романтичних переживань юних героїв. Але чи не так це? Чи можна інтимну лірику Блоку ставити в один ряд із численними чутливими «віршиками», які з розчуленням переписували у свої альбоми захоплені панянки за давніх часів, як роблять це й зараз? Блоку іноді називають співаком Прекрасної Дами, але це лише поверхневий погляд на його творчість. Тема любові, займаючи велике місце в проблематиці його поезії, існує не сама по собі, а в тісному зв’язку зі складними філософськими питаннями, міркуваннями про Батьківщину, про зміст людського існування У ранніх віршах поета розвивається мотив пошуків дороговказної зірки, ідеалу в тьмі незнання істини. Любов і мрія з’єднуються у свідомості поета. У вірші «Шукаю спасенья» Блок, малюючи світлий вигляд своєї мрії, викликує: Там сходиш Ти з далеких світлих гір Я чекав Тебе. Я дух до Тебе простягся У Тобі — спасенье! Поет відкрив, як йому здавалося, вічну Душу Миру, він знайшов ту дороговказну зірку, пошуки якої становили зміст його ранніх віршів. Новий образ захопив свідомість поета.
Йому здавалося, що за межами реального миру є особливий, таємничий, прекрасний мир. У цьому світі панує Душу Миру, Діва Світла, Всесвітня Любов. Їй — Володарці Всесвіту — присвячені «Вірші про Прекрасну Даму». Цикл цей писався в пору його захоплення своєю нареченою — Любов’ю Дмитрівною Менделєєвій Поет жив надією на прилучення у світі мрії до Вічної Краси, Добру. Тому в «Віршах про Прекрасну Даму» тріумфують настрою радісного очікування, передчуття неземних захватів. «Вірші про Прекрасну Даму» — це поезія поклоніння Красі, Любові, що представляється юному Блоку таємничої, містичної, неземний. Для нього поклоніння Прекрасній Дамі — уособленню всіх цих початків — прямо-таки релігійний обряд: Входжу я в темні храми Роблю бедний обряд Там чекаю я Прекрасної Дами У мерцанье червоних лампад Але так здавалося Блоку. Насправді, не вміючи зрозуміти походження хвилюючих його поетична свідомість образів, вона, багато в чому сприймаючи життя крізь книги, оспівував у своїх символічних картинах красу й велич все-таки самого життя. І саме так, як живе, рідне, близьке, сприймаємо ми «Вірші про Прекрасну Даму».
При всій їхній туманності вони мали у своїй основі живі переживання життєлюбного поета. Вірші на честь Прекрасної Дами залучають моральною чистотою й свіжістю серцевих рухів, щирістю й височиною почуття. Юний Блок затверджував духовну цінність щирої любові. У цьому він додержувався традицій великої російської поезії XIX століття з її моральними пошуками. Блок тягся до позитивного ідеалу, оголена еротика декадентів була йому далека. Пізніше поет упустив знаменні слова про свою першу книгу: „стихи про Прекрасну Даму» — уже етика, уже громадськість».
Культ Прекрасної Дами означав протест проти міщанської прози, був своєрідною формою невизнання й заперечення обезкриленого буржуазного укладу життя У цьому змісті як розвиток образа Прекрасної Дами можна розглядати образ Незнайомки з однойменного вірша Блоку. Але виникає він у світі кричущих протиріч. Герой протипоставлений навколишньої його міщанської вульгарності. Але він не може вирватися з її. Незнайомка теж виявляється мрією. Захоплений мрією, поет лише подумки бачить «берег зачарований і зачарована далечінь». Він приречений на самітність, його єдиний друг — його відбиття в склянці. Так автор передає самітність героя у світі навколишньої вульгарності «Страшному миру» обивательщини й міщанства він прагне протиставити красу кращих людських почуттів — любові, вірності (вірш «Про доблестях, про подвиги, про славу…
«). Однак реальне щастя бачиться лише в минулому: загорнувшись в «синій плащ», улюблена пішла в «сиру ніч». Вірш «Про доблестях, про подвиги, про славу…» дає приклад чудової музикальності рядків, що є характерною рисою поезії Блоку взагалі. Ті дні, коли особа улюбленої «сіяло», перемінили інші, страшні дні, що крутятся «проклятим роєм». Одноманітність рим як би підкреслює глибину переданої драми: «снизошло… знайшла… пішла…
пройшла». У заключній строфі автор немов хоче повторити перший рядок вірша, але він уже не думає про доблестях, про подвиги, він шукає хоча б ніжності, але не знаходить і неї. Ця всепоглинаюча любов іде, і йде безповоротно, але несе із собою все: Уж не мріяти про ніжність, про славу, Всі миновалось, молодість пройшла! Твоя особа в його простій оправі Своєю рукою забрав я зі стола Тема недосяжності любові в нелюдському суспільстві — один з мотивів вірша «На залізниці», у якому відбита драма простої дівчини, молодий і гарної, перед якою промайнуло життя, так і не обдаривши її щастям. Уособленням байдужої долі виступає поїзд. У ньому люди теж розділені на бедних і багатих, щасливих і нещасних. Глибокою скорботою перейняті заключні рядки про дівчину, що покінчила із собою: Не підходите до їй свопросами. Вам однаково, а їй — досить: Любов’ю, брудом иль колісьми Вона роздавлена — усе боляче. Блок писав колись: «…
чим більше чуйний поет, тим неразривнее відчуває він «своє» і «не своє», тому в епохи бур і тривог найніжніші й интимнейшие прагнення душі поета також сповнюються бурою й тривогою». Цю думку підтверджують багато віршів поета, присвячені інтимним переживанням, але сповнені болісних роздумів про світ і людину внем.