Любов у житті обломова

Любов у житті обломова

Інокентій Анненский писав: "Любов - це не спокій, вона повинна мати моральний результат, насамперед для люблячих".

У романі "Обломів" любов - основа. Це почуття розвиває душі й серця героїв, розкриває характери, показує героїввразвитии.

Ми бачимо в житті Обломова те саме почуття - любов. Але з якими різними початками, прагненнями

Любов Ольги Іллінською духовна, "оживляюча", моральна, - отже, повинен бути моральний результат. Але любов ця - мрія, предмет любові Ольги - образ Обломова в майбутньому, а не теперішній Обломів. Ольга керує почуттями Іллі Ілліча, направляє їх у потрібне їй русло. Ольга - людина тонкої духовної й моральної організації, людина, що йде по шляху боргу й поваги, людина, що не знає бурхливих і руйнуючих страстей. Вона програмує, видніється, що "він буде жити, діяти, благословляти життя й неї. Повернути людини до життя - скільки слави докторові, коли він урятує безнадійного хворого! А врятувати морально, що гине розум, душу?..

Вона навіть здригалася від гордого радісного трепету; уважала це уроком, призначеним понад".

Добролюбов і Писарєв поздоровлять Ольгу Іллінську, як образ "нової, мислячої жінки, спрямованої в майбутнє".

Анненский же, говорячи про почуття Ольги до Обломову, пише наступне: "Ольга - місіонерка помірна, урівноважена. У ній не бажання постраждати, а почуття боргу... Місія в неї скромна - розбудити сплячу душу. Закохалася вона не в Обломова, а у свою мрію. Боязкий і ніжний Обломів, які ставиться до неї так слухняно й так соромливо, любив її так просто, був лише зручним об'єктом для її дівоцької мрії й гри в любов". Так, Ольга знає інший шлях, шлях моральний, заснований на повазі, а це значить, що надійний

Ольга із цікавості подивитися, є або в Обломова душу, проспівала й торкнулася живих струн. Адже прекрасне було доступно їм, тому що в Обломова була живаючи душа й чуйне, тепле серце

Обломів закохується в Ольгу. Це почуття таке незграбне, незнайоме, таке неоформленно дитяче, таке слухняне, соромливе, почуття благоговіння. Думки Обломова плутаються, збиваються, у нього вливається щось нове, живе. Він дивиться на Ольгу, "як дивляться в нескінченну далечінь, у бездонну прірву, із самозабуттям, з томлінням". Обломів пожвавлюється, струшується, мозок починає працювати й чогось шукатися

В Ольги ж всі навпаки. У силу своєї моральності, окриленою мрією, що полягає в "пожвавленні" Обломова, вона взрослеет, дитячість зникає, почуття оформляються, вона "переростає" Іллю Ілліча й бере на себе важку роль - роль "дороговказної зірки". Ольга намагається "поставити Обломова на ноги", навчити дії, вивести зі спокою й лінощів. Все це прораховується в голові Ольги, і тому-те, напевно, на багато питань почуттів вона намагається знайти відповіді у своїй голові

Обломову ж нове почуття незнайоме. Він плутається, губиться, соромиться. Він любить Ольгу серцем, любить ніжно, слухняно, соромливо. Його душу пробуджується, тому що живаючи. Він черпає щось із Ольги, і серце його починає битися, а мозок працювати. Ольга вливає в нього енергію, любов до дії, які змушують його працювати, думати, читати, господарювати, думки його поступово починають оформлятися. Хоча іноді ще в нього вповзає "хробак непевності й лінощів" і знову хочеться сховати главу під крило, але Ольга знову вливає в нього надію, не кидає його, а м'яко, по-материнському направляє й наставляє, і Обломів знову живе, знову працює, знову самостійно намагається вирішувати. Ольга завжди на "стражі", завжди допоможе, завжди навчить. Але часто в мріях Обломова вставала ідилічна картина: Обломовка, всі добре, спокійно навколо, великий будинок, де покійно живуть він, Ілля Ілліч, і Ольга, а навколо бігають діти, і немає в цьому куточку ні хвилювань, ні руху, але лише спокій, помірність і тиша

И от воно, це протиріччя!!! Ольга бачить у своїх мріях

Діяльної й активної людини, а Обломів - усе ту ж ідилічну картинку, тобто "вони видають те, що говорить серце, а голос серця проходить через уяву". Тільки, на жаль, уявляють вони по-різному. Обломів не вчить любити, не розуміє, чого хоче від нього Ольга, а прагне до своєї ідилії, намагаючись скоріше покінчити з "вимогами Ольги".

И Обломів поступово розуміє, що щось у цій любові втратилося, що вона потьмяніла. У силу його ідилічного виховання любов Ольги для нього перетворилася з "райдужної" в "потребуючу". Він тяготиться нею: Обломів починає частіше обідати будинку, їздити в театр не по заклику душі, що повинна мати моральну підгодівлю, а на вимогу Ольги, він хоче скоріше з усім цим покінчити й упасти в лінощі, дрімоту й спокій. Ілля Ілліч говорить собі: "Ах, скоріше б скінчити так сидіти з нею поруч, не тягатися таку далечінь сюди! А те після такого літа так ще бачитися уривками, нишком, відігравати роль закоханого хлопчика... Правду сказати, я б сьогодні не поїхав у театр, якби вже був одружений: шостий раз чую цю оперу..."

Гармонія відносин Ольги й Обломова порушена. У них навіть згодом висихають теми для розмов

И відбувається розрив. З одного боку, через ідилічне виховання Іллі Ілліча, його вічної тяги до спокою й тиші, а з іншого боку, по його власній провині. Обломів "сам винуватий. Він не оцінив, не зрозумів. Анненский писав із приводу цього розриву наступне: "Ольга - дівчина з більшим запасом здорової користі, самостійності й волі, головне. Обломів перший, звичайно, розуміє примхливість їхнього роману, але вона перша його розриває. Гармонія роману скінчилася давно, так вона, може, і мигнула всього на дві миті в Саз1а (Ну, у бузковій галузі; обоє, і Ольга й Обломів, переживають складне внутрішнє життя, але вже зовсім незалежно друг від друга; у загальних відносинах іде нудна проза

Потрібний була яка-небудь дурниця, щоб обірвати ці зовсім, що витончилися нитки,".

Той же Анненский пише із приводу Ольги: "Любов - це не спокій, вона повинна мати моральний результат, насамперед для люблячих. Так розуміє це Ольга". Але в Обломова своє розуміння

И в своїй останній розмові з Обломовим Ольга говорить: "...Я занадто понадіялася на свої сили... Не про першу молодість і красу мріяла я: я думала, що я пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, - а ти давно вже вмер. Я не передбачала цієї помилки, я все чекала, сподівалася!.."

Але для Обломова ця любов назавжди залишиться в серце. І він буде згадувати її як щось світле, ясне, чисте. Це була духовна любов. Ця любов була променем світла, вона намагалася розбудити душу й розвити її. І Обломів розуміє причину розриву. Це - обломовщина. Але в нього незмога пручатися їй. І Ілля Ілліч незабаром засипає духовно, а потім і фізично.

А яка ж любов Гафії Матвіївни Пшенициной? І або любить її Обломів?

Пшеницина - інший тип жінки. У неї інше виховання, інший напрямок думок. Вона проста, вся душа її зосереджена в господарстві. Гафія Матвіївна добра, вірна дружина, але до майбутнього героя не провідна

Пшеницина любить Обломова без усякої зовнішньої ідеї, приймаючи його таким, який він є. Вона любить людину, а не личину й не майбутнє Іллю Ілліча. І її любов набагато естественней, задушевней і простіше. Гафія Матвіївна просто добра, віддана, турботлива. І любов свою вона виражає, як може, як дозволяє їй її виховання: штопає сорочки, пече пироги. Вона по-своєму намагається полегшити життя Обло-Мова й робить для цього все, що може. У її розумінні, якщо людина нагодована, то він щасливий, і ми не можемо засуджувати її за це. Кожний по-різному розуміє щастя. Гончарів пише про почуття Пшенициной: "Вона так повно й багато любила Обломова; любила Обломова - як коханця, як чоловіка і як пана; тільки розповісти вона це не могла нікому. Та й ніхто й не зрозумів би її навколо. Де б вона знайшла мову? У лексиконі братика, Тарантьева, невістки не було таких слів, тому що не було понять

Так, у Гафії Матвіївни не було високих ідей, але їй було дане вміння просте любити. Можливо, що вона була виключенням у своєму середовищі, тому що вона знайшла поняття, поняття такого почуття, як любов. Просто виразити його не вміла по-іншому, крім як пекти пироги. Але головне в тім, що воно було їй доступно".

Критик Григор'єв в 1859 році писав: "Обломів вибрав Гафію Матвіївну не тому, що в ній лікті звабні й що вона добре готовить пироги, - а тому, що вона набагато більше жінка, чим Ольга. Якщо Штольц антипод Обломова, то Пшеницина в такому ж ступені антипод Ольги, "головний", рассудочно-експериментальної любові якої протипоставлене душевно-серцева любов, про яку можна сказати, що вона "стара, як мир". Одруження з Гафією Матвіївні - це з'єднання обломовского образа й духу життя".

А що ж Обломів? Що ж для нього Пшеницина? Почуття це не духовне, воно не перероджує "героя, не зачіпає" у ньому духовне, а скоріше є фізичної, у ньому ні "моральної іскри". А тому побут Гафії Матвіївни так близький до його ідилії, а сама вона така проста, не вимагає нічого


Загрузка...