Людина проти нової інквізиції в романі Ю. О. Домбровського «Факультет непотрібних речей» Факультет непотрібних речей Домбровський Ю. ПРО

Людина проти нової інквізиції в романі Ю. О. Домбровського «Факультет непотрібних речей»
Головний герой роману Юрія Домбровського «Факультет непотрібних речей» - співробітник алматинського історико-краєзнавчого музею Георгій Миколайович Зибин, що володіє біля автобіографічних рис, по неправдивому обвинуваченню виявляється в катівнях НКВД (самому письменникові в 1937 р. довелося пробути там довгих сім місяців). «Непотрібною річчю» у країні в 30-е року давно вже стало право, замінене «революційною доцільністю». Зибин добре почуває це на власній шкірі. Слідчі прагнуть навісити на нього обвинувачення в розкраданні зниклі з музею золота, а потім уже намагаються зробити його учасником мнимої змови, щоб організувати великий алматинський процес, на зразок голосних московських політичних процесів. У післямові до роману Домбровський писала: «Принципи... замість «провини» - жаль, замість покарання - «засобу соціального захисту», в остаточному підсумку були спрямовані на розпад держави, тобто суспільства. У всій нашій сумній історії немає нічого більше страшного, чим позбавити людини його природного притулку - закону й права... Упадуть вони й нас віднесуть із собою. Ми самі себе слопаем. Немає у світі більше чреватого майбутніми катастрофами преступленья, чим поширити на право теорію морально-політичної й соціальної відносності. Воно - річ споконвічна. Воно входить в усі склади нашого особистого й державного життя. Упало право, і настав 1937 р. Він і не міг не настати... Якщо знищувати не за щось, а в ім'я чогось - то й зупинитися не можна... Убиваючи, убивай і вбивай! І зупинитися неможливо. Просто не на кому. Кожний труп ворога - початок твоєї смерті».

В «Факультеті непотрібних речей» добре налагодженій машині державного терору протистоїть один Зибин. Він у неволі ще краще усвідомлює цінність волі, не тільки зовнішньої, цивільної, але й внутрішньої, духовної, і зберігає її, незважаючи на всі борошна, відмовляючись визнати свою неіснуючу провину. Герой Домбровського навіть знаходить сили знущатися зі слідчих. Зибина намагаються схилити до визнання й обіцянками й погрозами, «злі» слідчі переміняються «добрими», і навпаки. Однак підслідний уміло водить всіх їх за ніс, іноді «зізнається» у малому, щоб відвести від себе політичні обвинувачення й мати можливість потім відмовитися від «визнання» у народному суді, а не потрапити під бессудний вирок Особливої наради. (Тоді говорили: на немає суду ні, а є Особлива присутність.) Ні, Зибин не відмовляється від якогось діалогу з наслідком, веде з ним складну гру, але при цьому ніколи не віддає товаришів. І зрештою здобуває перемогу. Обстановка в центрі, у Москві, змінилася, прийшло нове керівництво в НКВД, створюється видимість змін, і так і не зломленого алматинського в'язня випускають на волю

Стійкість Зибина потрясла навіть слідчого майора Якова Абрамовича Неймана (його прототипом послужив відомий письменник і слідчий Лев Шейнин) і навіть певною мірою сприяла його моральному переродженню. Звільнений із НКВД у результаті «зміни стражи, що происшли,», Нейман у фіналі знаходить злощасне золото й сприяє звільненню Зибина.

В «Факультеті непотрібних речей» є інший герой, друг Зибина, археолог Корнілов, що вибрав іншої, чим Георгій Миколайович, шлях. Корнілова завербувало НКВД. Він, не витримавши шантажу, став інформатором, повторивши долю Іуди Искариота. У заключній сцені роману ми бачимо картину, що малює засланий художник Калмиків із Зибина, Неймана й Корнілова: «Так на віка вічні на квадратному шматочку картону й залишилися ці троє: вигнаний слідчий, п'яний інформатор по кличці Ґедзь (всі, видно, часи мають потреба у своєму Ґедзі) і той, третій, без кого ці двоє існувати не могли». І завершує роман автор зовсім вуж біблійної по стилі фразою: «А трапилася вся ця невесела історія в літо від народження вождя народів Йосипа Віссаріоновича Сталіна п'ятдесят восьме, а від різдва Христова в тисяча дев'ятсот тридцять сьомим негарним, печенею й чреватий страшним майбутнім рік». Зибин уподібнений Ісі Христові, що прийняв хресні борошна, а Нейман і Корнілов - двом євангельським розбійникам, розп'ятим разом з Рятувальником, причому колишній археолог і теперішній сексот - нерозкаяний, а відставний слідчий НКВД - раскаявшемуся. Сталін же тут - новий цар Ірод і втілення антихриста. Звертання головного героя роману уподібнено Страстям Господнім, його подвиг - подвигу Христа, перемозі, нехай у малому, над «князем тьми», кривавим радянським диктатором.


Загрузка...