Твір по літературі: «Маленькі люди» у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» Ф. М. Достоєвський у своїй творчості показав всю безмірність страждань принижених і ображених людей і виразив величезний біль за ці страждання. Письменник сам був принижений і ображений страшною дійсністю, що зламала долі його героїв. Кожний його добуток виглядає як особиста гірка сповідь.
Саме так сприймається роман «Злочин і покарання». У ньому відбитий розпачливий протест проти жорстокої дійсності, що давила мільйони людей, подібно тому як був на смерть роздавлений нещасний Мармеладов. Історія моральної боротьби головного героя роману, Родіона Раскольникова, розвертається на тлі повсякденного життя міста. Опис Петербурга в романі робить гнітюче враження. Скрізь бруд, сморід, духота.
Із трактирів доносяться п’яні лементи, на бульварах і площах юрбляться бідно одягнені люди: «Біля харчевень у нижніх поверхах, на брудних і смердючих дворах Сінної площі, а найбільше в распивочних, юрбилося багато різного й усякого сорту промисловців і лохмотников… Отут лахміття не обертали на себе нічиєї зарозумілої уваги, і можна було ходити в якому завгодно виді, нікого не скандализуя». Розкольників — один із цієї юрби: «Він був до того зле одягнений, що інший, навіть і звична людина, посовестился б удень виходити в таких лахміттях на вулицю». Страшне життя й інші герої роману — спившегося чиновника Мармеладова, його дружини Катерини Іванівни, що вмирає від сухоти, матері й сестри Раскольникова, що переживає знущання поміщиків і багатіїв Достоєвський зображує різні відтінки психологічних переживань бідняка, якому нема чим заплатити за квартиру своєму хазяїнові.
Письменник показує мучення дітей, що виростають у брудному куті поруч із п’яним батьком і вмираючою матір’ю, серед постійної лайки й сварок; трагедію молодої й чистої дівчини, змушеної через безвихідне положення сім’ї почати торгувати собою й приректи себе на постійні приниження Однак Достоєвський не обмежується описом повсякденних явищ і фактів жахаючої дійсності. Він як би з’єднує їх із зображенням складних характерів героїв роману. Письменник прагне показати, що повсякденне буденне життя міста народжує не тільки матеріальну вбогість і безправ’я, але й калічить психологію людей. У доведених до розпачу «маленьких людей» починають з’являтися різні фантастичні «ідеї», не менш кошмарні, чим навколишня їх дійсність Така «ідея» Раскольникова про Наполеонах і «тварин тремтячих», «звичайних» і «незвичайних» людях. Достоєвський показує, як ця філософія народжується із самого життя, під впливом жахаючого буття «маленьких людей». Але не тільки доля Раскольникова складається із трагічних випробувань і болісних пошуків виходу з положення, що створилося.
Життя інших героїв роману — Мармеладова, Соні, і Дуни — також глибоко трагична. Герої роману болісно усвідомлять безвихідність свого положення й всю жорстокість дійсності. «Адже потрібно ж, щоб усякій людині хоч куди-небудь можна було піти. Тому що буває такий час, коли неодмінно треба хоч куди-небудь так піти!., адже потрібно ж, щоб у всякої людини було хоч одне таке місце, де б його пошкодували!..
Чи розумієте, чи розумієте ви… що виходить, коли вже нікуди більше йти?..» — від цих слів Мармеладова, що звучать як крик про порятунок, стискується серце кожного читача. У них, властиво, і виражена основна ідея роману. Це лемент душі людини, змученого, задавленою своєю неминучою долею Головний герой роману почуває тісний зв’язок з усіма приниженими й страждаючими людьми, відчуває моральну відповідальність перед ними.
Долі Соні Мармеладовой і Дуни зв’язуються в його свідомості в один вузол соціальних і моральних проблем. Після здійснення злочину Раскольникова долають розпач і занепокоєння. Він відчуває страх, ненависть до своїх переслідувачів, жах перед доконаним і непоправним учинком. І тоді він починає більш уважно, ніж колись, придивлятися до інших людей, зіставляти свою долю з них долями Долю Соні Розкольників зближає зі своєї власної, у її поводженні й відношенні до життя він починає шукати рішення питань, що мучать його Соня Мармеладова виступає в романі як носителька моральних ідеалів мільйонів «принижених і ображених». Як і Розкольників, Соня — жертва існуючого несправедливого порядку речей.
Пияцтво батька, страждання мачухи, брата й сестер, приречених на голод і вбогість, змусили неї, як і Раскольникова, переступити чортові моральності. Вона починає торгувати своїм тілом, віддає себе на наругу мерзенному й розпусному миру. Але, на відміну від Раскольникова, вона твердо переконана в тім, що ніякі життєві тяготи не можуть виправдати насильства й злочини. Соня призиває Раскольникова відмовитися від моралі «надлюдини», щоб непохитно з’єднати свою долю з долею страждаючого й пригнобленого людства й цим надолужити свою провину перед ним » Маленькі люди» у романі Достоєвського, незважаючи на всю вагу свого положення, воліють бути жертвами, а не катами. Краще бути роздавленим, чим давити інших!
До цього висновку поступово приходить і головний герой. Наприкінці роману ми бачимо його на порозі «нового життя», «поступового переходу з одного миру в іншій, знайомства з новою, досі зовсім неведомою дійсністю».