Підготовчі питання до твору
Хто є основними учасниками конфлікту в романі?
Які зовнішні розходження між Базаровим і П. П. Кірсановим?
Які риси характеру їх поєднують, і що розділяє?
У чому трагедія Базарова й Кірсанових?
чиЄ Базарів «героєм свого часу»?
Як ставиться автор до свого героя?
Відповіді
И. С. Тургенєв мав чудовий дарунок бачити й почувати те, що відбувалося в російському громадському житті. Своє розуміння назріваючого соціального конфлікту між лібералами-аристократами й революційними демократами письменник виразив у романі «Батьки й діти». Носіями цього конфлікту стали нігіліст Базарів і дворянин Павло Петрович Кірсанов
Докладний опис зовнішності героїв показує, наскільки вони протилежні один одному. Весь «витончений і породистий» вигляд Павла Петровича, його нагострені, класичні риси особи, білосніжні накрохмалені комірці, «гарна рука з довгими рожевими нігтями» викривають у ньому багатого зніженого дворянина-аристократа. У портреті Базарова автор наполегливо підкреслює такі деталі, як «широке чоло», «великі опуклості просторого черепа», які говорять про те, що перед нами людина розумової праці, представник разночинной, трудової інтелігенції. Зовнішність героїв, їхній одяг і манера поводження відразу викликають сильну взаємну ворожість, що і визначає їхні подальші відносини. Виходить, при першому знайомстві з ними впадає в око їхня протилежність, тим більше, що автор наполегливо протиставляє «плебейські манери» Базарова вишуканому аристократизму Павла Петровича
Але не можна не помітити й подібності між ними. І Базарів, і Кірсанов — дві розумні, сильні й вольові особистості, які не піддаються чужому впливу, а, навпаки, уміють підкорити собі інших. Павло Петрович явно придушує свого лагідного, добродушного брата. А Аркадій перебуває в сильній залежності у свого друга, сприймаючи всі його висловлення як непорушну істину. Павло Петрович гордий і самолюбний, називаючи аналогічні риси свого супротивника «сатанинською гордістю». Що ж все-таки розділяє цих героїв? Звичайно, їх зовсім різні погляди, різне відношення до оточуючих людей, народу, дворянству, науці, мистецтву, любові, сім’ї, всьому державному укладу сучасного російського життя. Ці розбіжності чітко проявляються в їхніх суперечках, які зачіпають багато соціальних, економічних, філософських, культурних питань, які хвилювали російське суспільство на початку 60-х років XIX століття. Але обертає на себе увага особливий характер споровши Кірсанова з Базаровим, їхня пристрасть до відвернених, загальних предметів, таким, наприклад, як авторитети й принципи. Якщо Павло Петрович затверджує непорушність авторитетів, то Базарів не визнає цього, уважаючи, що всяка істина повинна піддаватися перевірці сумнівом. У поглядах Павла Петровича проявляється його консерватизм, благоговіння перед старими авторитетами. Станова панська пиха не дозволяє йому сприймати нові суспільні явища, ставитися до них з розумінням. Все нове він приймає в багнети, твердо відстоюючи устояні життєві принципи. Якби Кірсанов по-отечески мудро ставився до молодого покоління, прощаючи йому масимализм і зарозумілість, те, можливо, він зміг би зрозуміти й оцінити Базарова. Але й герой-різночинець аж ніяк не по-синовнему ставиться до старшого покоління, з гордим презирством заперечуючи всі культурні й моральні цінності минулого. Він сміється, бачачи Миколи Петровича, що грає на віолончелі, дратується, коли Аркадій, на його думку, «говорить красиво». Він не розуміє делікатної ввічливості Миколи Петровича й панської зарозумілості його брата
У тихому «дворянському гнізді» Кірсанових панує культ преклоніння перед красою, мистецтвом, любов’ю, природою. Гарні вишукані фрази позбавлені конкретних значимих справ. А нігіліст Базарів жадає теперішній гігантської діяльності, яка б зруйнувала весь ненависний йому уклад життя. Але ніяких творчих цілей герой перед собою не ставить, занадто далеко зайшовши у своєму запереченні. Згадаємо його парадоксальні афоризми: «Чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета», «Рафаель гроша мідного не коштує» і т.д. Взагалі виникає відчуття, що Базарів вимовляє ці фрази в полемічному запалі, щоб шокувати свого супротивника. Крім того, Євгеній занадто різко нападає на поезію, музику, любов. Це змушує нас засумніватися в щирості його заперечення. Створюється враження, що Базарів намагається переконати насамперед самого себе в тім, що мистецтво, почуття — це нісенітниця, «романтизм». Він як би намагається вбити в собі й здатність любити, і вміння почувати красу й поезію. У правильності такого припущення переконує нас фінал роману, що оповідає про передчасну випадкову смерть цієї могутньої, незвичайної натури. Саме тут ми бачимо сьогодення Базарова, у якому вже немає дратівній самовпевненості й розв’язності, різкості й категоричності суджень. Він простий і людяний перед особою смерті, що насувається. Герой не приховує більше свій «романтизм», зворушливо прощаючись із улюбленою жінкою, піклуючись про осиротілих старих-батьках, думаючи про загадкову Росію, переосмислюючи своє відношення до життя. У цьому останнім випробуванні Базарів знаходить цілісність і стійкість духу, які допомагають йому гідно зустріти смерть
Величезні сили цієї могутньої, неординарної натури залишилися без застосування. Вузькість і обмеженість базаровского нігілізму не дали йому можливості зробити щось значне, що залишило слід в історії. Кірсанови теж живуть у своєму замкнутому світі любові, поезії, музики, краси, відгородившись від навколишньої дійсності з її соціальними проблемами. Їхнє життя не можна назвати що відбулася. Таким чином, ми бачимо в романі Тургенєва трагічний розлад між поколіннями, які відмовляються зрозуміти один одного, і їхня діяльність виявляється паралізованою
Дійсність початку 60-х років давала Тургенєву рясний матеріал для створення «героя свого часу», образа «нової людини», різночинця, демократа, нігіліста. З людьми такого типу співробітничав Тургенєв у редакції журналу «Сучасник». Він був знаком з атеїстами й матеріалістами, які відрізнялися прямотою й різкістю суджень, захоплювалися природничими науками, заперечували культурну спадщину минулого. У плані роману «Батьки й діти» Тургенєв називає трьох прототипів свого майбутнього героя — Добролюбова, Павлова й Преображенський, представників нової разночинной інтелігенції
Дворянин-Аристократ Тургенєв не розділяв поглядів нігілістів, але намагався зрозуміти їх. Своє подання про революційних демократів письменник втілив в образі головного героя Євгенія Базарова. Відношення автора до героя було складним. Він, безумовно, цінував багато хто його якості: незалежний розум, чесність, працьовитість, демократизм, силу волі. Недарма він писав про свого героя, що той «придушує всі інші обличчя роману». Дійсно, коли читаєш тургеневский роман, то сприймаєш Базарова як переможця, що тріумфує над «батьками». Але уважно вчитавшись у суперечки Базарова з Павлом Петровичем Кірсановим, виявляєш у його висловленнях багато протиріч, загальних місць і відверто безглуздих тверджень, типу «Рафаель гроша мідного не коштує». По вираженню Писарєва, «Базарів забріхується», тобто заперечує речі, які не знає або не розуміє, — поезію, музику, мистецтво, любов. Наділивши свого героя гострим критичним розумом, Тургенєв позбавляє його широти кругозору. Його розвиток грішить однобічністю. Базарів визнає тільки природничі науки, які, на його думку, досить ясно й чітко пояснюють всі життєві явища, наприклад, любов герой зводить до природної фізіологічної потреби. (Бажаючи показати неспроможність поглядів героя, Тургенєв переносить його в нові умови, змушуючи пережити випробування любов’ю. Виникає ситуація, у якій Базарів змушений діяти в повнім протиріччі зі своїми поглядами. Він одержимо пристрастю до гарної, розумної, холодної жінки, зовсім далекої йому й по суспільному становищу, і по світогляду. Сильне враження, зроблене Ганною Сергіївною Одинцовій, Євгеній намагається знищити цинічними зауваженнями про неї. Але любов виявляється сильніше його раціоналізму й нігілізму й залишається з ним до самої його смерті.) Мистецтво він заперечує тому, що воно марно. Таким чином, Базарів до межі звужує все різноманіття, красу й принадність життя, у якій немає місця емоціям, насолоді красою природи, поезії, музики. Тобто він збіднює життя своїм практичним раціоналізмом. Саме в цьому автор не згодний зі своїм героєм. Він уважає неприйнятними такі сторони у світогляді Базарова, як безстрасність, нерозуміння величезної ролі почуттів у людському житті, негативне відношення кискусству.