«Ми» і вони (Е. Замятін) Як відомо, цензура 20-х років відрізнялася гострим «діагностичним» чуттям. Рідкі добутки, автори яких ігнорували класовий підхід до літератури, вчасно виходили у світло. Роман Євгенія Замятіна «Ми» був затриманий майже на сімдесят років. Це свідчить про те, що сатира письменника «потрапила в. крапку». У романі «Ми», єдиному у творчості Замятіна, як і в платоновском «Чевенгуре», теж, до речі, єдиному романі письменника, зійшлися багато тем і мотиви, розроблені раніше. Свого роду ескізами до цього добутку з’явилися дві повісті: «Остров’яни» і «Ловець человеков», написані на англійському матеріалі. Замятін в 1916 році перебував у відрядженні в Англії, і закордонні враження не могли не дати художникові із критичним баченням привід для створення сатири.
Захід здивував письменника помітно, що розвивається тенденцією, до механізації життя, спонукав до розвитку машиноборческих тенденцій у його творчості. Замятін сатирично зображує математично сконструйоване, чітко розписане по днях і годинникам існування мешканців машинної цивілізації, дотепно обігравши властивим англійцям манірність, снобізм і педантизм У повісті «Остров’яни» уперше з’являється тема «проинтерированного» буття, що одержить логічну завершенность у романі «Ми». Ця тема органічно містить у собі мотив «примусового порятунку» людини від хаосу власних почуттів. Письменник жваво відреагував на черговий прояв ентропії в суспільстві, покритикувавши бурхливо, що розвивається в XX столітті тенденцію, до конформізму, нівелюванню особистісної свідомості. Художник в «англійських» повістях підкреслив принципову антигуманність механічного життя, нещадні закони якої спрямовані на знищення живого, людського початку. Важливо, що письменник, досліджуючи проблему догматизации суспільної структури, приділив увагу однієї з найважливіших закономірностей цього процесу — втраті людиною внутрішньої етики при дотриманні зовнішньої. Формалізм неминуче спотворює особистісна свідомість, породжуючи атмосферу неправди, лицемірства, підлості. Саме твердження людського становить головну ідею цих повістей, що послужили предтечей роману «Ми». Роман написаний у жанрі антиутопії, структура якої припускає наявність сатиричного й фантастичного елементів.
Сатира є органічною рисою творчої манери письменника, вона становить пафос багатьох добутків Замятіна. Наявність фантастики художник уважала також необхідною умовою існування теперішньої літератури, умовою при якому література зможе відбити «величезний, фантастичний розмах духу» післяжовтневої епохи, «разрушившей побут, щоб поставити питання буття». Письменник реалізує свої теоретичні принципи в художній практиці. Фантастичне функціонує в прозі Замятіна як спосіб вираження авторської позиції стосовно вічних питань буття В центрі художніх роздумів письменника завжди залишалася проблема людини, не відмовився від її Замятін і після Жовтня. Як справедливо зауважує сучасна критика, «він уловив, що після Жовтневої революції проблема людського щастя, гармонії його з миром, згоди із собою не йде ні з життя, ні з літератури».
А от критикою 20-х років не був уловлений гуманістичний пафос роману. Багато хто кваліфікували його як «вилазку ворога». Про це свідчать не тільки критичні нападки в статтях, опублікованих у ті роки, оскільки в них могло бути багато навмисного, неправдивого, написаного з метою вислужитися перед радянською владою або застрахувати себе на майбутнє, щоб ні в кого не виникло питання: чому промовчав, не помітив? Про щире нерозуміння роману говорять і відкликання сучасників, не призначені для печатки. Щодо цього показова реакція Дм. Фурманова, не висловлена їм уголос, але зафіксована в його записних книжках, які були опубліковані в 50-е роки: …
«Ми» — жах перед соціалізмом, що реалізується… Цей роман — злий памфлет-утопія про царство комунізму, де всі подравнено, оскоплено… Замятинство — небезпечне явище». Є глибока закономірність у тім, що всіма сучасниками Замятіна роман був прочитаний як пародія на соціалізм.
Це говорить про те, що ті негативні риси, які послужили письменникові відправною крапкою для розвитку сюжету, були помітні не тільки авторові. Характерно, що Замятін відмовлявся від подібного трактування авторського задуму, і в цьому не було неправди (говорити правду було особистісним і художнім кредо письменника), тому що поштовхом до написання добутку послужили англійські враження. В одній з доповідей, що має принципове значення для з’ясування його творчих принципів, Замятін повідомив, що в романі «Ми» він робить спробу «побудувати рівняння руху європейської механізації й цивілізації, що механізує,». Замятін не збирався писати пародію на комунізм, він намалював фінал розвитку будь-якого суспільного лада, у підставі якого закладена ідея насильства над людиною. Таким чином, головної в романі «Ми» є тема свободи особи.
Розкривається ця тема за допомогою пародійного переосмислення ідеї «загальної рівності». Замятін був супротивником цієї тези, цінуючи в кожній людині його неповторну індивідуальність. В антиутопії перелічений до дрібних деталей механізм нівелювання індивідуальної свідомості. Це надає роману більшу глибину в порівнянні з негативними утопіями, що з’явилися в Росії в XX сторіччі в руслі досить стійкої традиції утопічної літератури.