Мій Некрасов Юрба говорить: «Співаки не потрібні століттю!» І немає співаків… Замовкло божество… ПРО, хто ж тепер нагадає людині Високе покликання його? Н. Некрасов Микола Олексійович Некрасов, так само, як Пушкін, знаком нам з раннього дитинства.
Ще не вміючи читати, ми із завмиранням серця слухаємо, як дідусь Мазай в, повіддя рятує зайців: Стовпчик не стовпчик, зайчишка на пні Лапки схрестивши, коштує бідолаха Взяв і його — тягота невелика! Разом з поетом бачимо, що «сірі, карі, сині вічка» селянських дітей «змішалися, як у поле квіти». Пізніше вчимо рядка й переживаємо за долю бідолахи-орача з «Незжатої смуги»: Погано бідоласі — не їсть і не п’є, Хробак йому серце хворе ссе… Разом з Дар’єю прислухається до кроків Мороза: Не вітер бушує над бором, Не з гір побігли струмки — Мороз-Воєвода дозором Обходить владенья свої Написати такі рядки міг тільки закоханий у природу, що тонко почуває її лірик. А побачити й по-справжньому зрозуміти цю красу, знайому по улюблених рядках Некрасова, я змогла тільки тут, на Батьківщині поета. З подивом і замилуванням дивилася на струнку, високу красуню березу, на червоні грона горобини, на пухнаті кошлаті лабети їли: Пригріті теплим сонечком, Шумлять повеселелие Соснові ліси… І липа бледнолистая, І біла березонька Із зеленою косою! А зима зачарувала мене своєю щедрістю: замети по коліно, достаток снігу, що блискає на сонце, як розсип дорогоцінних каменів, і неозорі росіяни простори, що вражають кожного приехавшего сюди.
Навкруги подивитися немає сили, Рівнина в алмазах блищить… Дитинство Некрасова проходило тут, у Ярославии. Серед полів, лугів, на берегах Волги йшло дорослішання й формування російського поета Я ріс, як багато хто, у глухомані У берегів великої ріки Де лише кричали кулики, Шуміли глухо очерета… І сьогодні я бачу ці береги, березові гаї, сосновий бор і величні храми. «Багато чого змінилося з тих пор»,- скажете ви. Повноті, чи багато чого?! Звичайно, прогрес у науці відчуємо, ми бачимо більші перетворення в житті. А душа людська чи набагато змінилася? Люди так само страждають, переживають, люблять, як і сотні років тому, тому вірші Некрасова близькі й зрозумілі нам.
Особливо його любовна лірика Поет оспівує у своїх віршах любов до Батьківщини, природі, до дітей, до жінки. І в його поезії я з особливим почуттям відчуваю прекрасний мир образів, звуків, любові й людського страждання Важкий хрест дістався їй на частку: Страждай, мовчи, притворствуй і не плач; Кому й пристрасть, і молодість, і волю — Усе віддала — той став її кат! Тут відбитий глибокий конфлікт героїв і визнання правоти кожного з них. Гармонійним, справді пушкінським акордом закінчується історія нелегкої, минаючої в боріннях любові, описаної поетом у вірші «Прости»: Прости! Не помни днів паденья. Туги, унинья, озлобленья… І бадьоро ми здійснювали шлях,- Благослови й не забудь! А скільки світл і гуманного сказав Некрасов у віршах про так звану занепалу жінку, попереджаючи багато в чому картини й образи Достоєвського.
І в першу чергу у вірші » чиЇду вночі…»: І фатальна свершится доля? Хто ж захистить тебе? Усе без изъятья Ім’ям страшним тебе назвуть. Тільки в мені ворухнуться проклятья- І даремно завмруть!.. Так, багато чого винесла на своїх плечах російська жінка. Але вона змогла зберегти в собі ніжність, вірність, красу, любов.
Вистояла й зберегла риси, про які Микола Олексійович писав: Є жінки в росіян селеньях Зі спокойною важливістю осіб, Із красивою силою у движеньях, З ходою, з поглядом цариць, — Їх хіба сліпий не помітить, А видючий про їх говорить: «Пройде — немов сонце освітить, Подивиться — рублем подарує!» Некрасов у своїй поезії не перестає захоплюватися величезної силоміць волі, почуттям власного достоїнства, гордістю й чистотою слов’янки, що: У всякому одязі гарна. У всякій роботі спритна Говорячи про Некрасова, не можна обмежитися тільки любовною лірикою, тому що він багатогранний, багатобічний. Його поеми: «Коробейники», «Мороз, Червоний ніс», «Російські жінки» — були добре відомі при житті поета. У них Микола Олексійович затверджував віру у світле майбутнє. І особливо чітко ця тема звучить у вірші «Залізниця»: Винесе все — і широку, світлу Грудьми дорогу прокладе собі. Жаль тільки — жити в цю пору прекрасну Уже не прийде ні мені, ні тобі Для мене ж Некрасов — тонкий лірик, співак російської природи, поет, що почуває жіночу душу: Поживеш і попразднуешь досхочу.
Буде життя й повне, і легка… Так не те тобі впало на частку: За нечупару підеш мужика Сьогодні жінки такі ж сильні, горді, гарні, несучі на своїх плечах вага життя, як і сотні років тому. Поезія Некрасова, я вважаю, актуальна й у наші дні: Не говори: «Забув він обережність! Він буде сам долі своєю провиною!.. Не гірше нас він бачить неможливість Служити добру, не жертвуючи собою.