Мій Шолохов Шолохов М. А

Мій Шолохов
Я все такий же, тільки мало-мало погнутий

М. А. Шолохов

Михайло Шолохов... Кожний відкриває його по-своєму. Одному близький Григорій Мелехов, відважний козак з роману "Тихий Дон", іншому полюбився дід Щукарь, смішний дідок з моєї улюбленої книги "Піднята цілина". Це й зрозуміло. Адже долі героїв, проблеми, підняті Шолоховим, співзвучні нашого часу. Любов, материнство, рідне багаття - от ті вічні цінності, про які оповідає автор в "Тихому Доні". "Донськой оповідання"... У них Шолохов виразив своє відношення до війни, що з'явилася трагедією народу. Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні втрати, калічить душі. Письменник правий: неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до самознищення й варварства

Але мій Шолохов не тільки автор цих добутків. Він, насамперед, людина цікавої, яркою Внизу. Поміркуєте самі: у шістнадцятирічному віці юний Шолохов чудом уцелел, потрапивши в руки до властолюбного Нестора Махно, у тридцять сьомому не разів виручав своїх друзів від гонінь і репресій. Його обвинувачували в плагіаті, симпатіях білому руху, намагалися отруїти, убити. Так, багато випробувань випало на частку цього письменника. Але він не вподібнився траві, що "росте, покірно хилячись під згубним подихом життєвих бурий". Не вважаючи ні на що, Шолохов залишився прямолінійною, чесною, правдивою людиною. З такими людьми мені завжди приємно спілкуватися, тому книги цього письменника є моїми настільними

Першим же в цій стопці лежить роман "Піднята цілина". Найбільш яскраве, на мою думку, добуток про колективізацію. Я вдячна М. Шолохову, чий утвір допомогло мені проставити всі крапки над "1" у питанні про цей суперечливий період у російської історії. Буквально з перших сторінок роман захопив мене. Чесно говорячи, більші по обсязі Твір мене трошки лякають, але, читаючи "Підняту цілину", я настільки була поглинена подіями, які розвиваються в Балці, Що Гримить, що на це навіть не звернула увагу

Балка, Що Гримить... Як вдало придумано Шолоховим! У самій назві цього хутора мені чудиться щось тривожне. Здається, що все тут завмерло чекаючи якихось змін. "Ви зовсім праві, читач", кожним новим рядком, сторінкою переконує мене Шолохов. Дуже хвилює питання, що ж буде далі з героями? Тому, кинувши всі свої справи, я продовжую читати. Ви знаєте, мені чомусь важко відірватися. від читання добутків, у яких є щось недоговорене. Я сама міркую про минуле, сьогодення й майбутнє героїв. Так було й цього разу. Я міркувала, чи потрібна зміни в Балці, Що Гримить. Адже у великому сімнадцятому селяни одержали те, за що боролися. Одержали землю. Здавалося б, чого ще можна бажати? Ори, цей, жни! Шолохов нібито читає мої думки. Він підтверджує: сотні тисяч таких, як Тит Бородін, одержавши землю, "вцепились у господарства", "як кобель у падлі", по вираженню Макара Нагульнова. Може бути, таки грубо замічено, але простимо письменникові це. Дивуєшся іншому

Тому, як Шолохов учить розуміти й цінувати людей, знати їхнє буття, душі, високі прагнення й незлічимі страждання. "До ночі сорок потів з тебе зійдуть, на ногах кров'яні міхури з куряче яйце, а вночі биків ремені: не нажрется бик - не потягне плуг", - прочитала я й немов виявилася на ріллі з хуторянами. Крапельки поту струменіють по особі, відчуваю вагу у всьому тілі. Саме М. А. Шолохов, яскраво, що талановито зобразив виснажливу роботу селянина, розбудив у мені такі почуття. Людина, що все це випробував на собі й глянув на ці події очами народу

Людям роботи письменник віддає свою любов. І, підвладна непереборної чарівності його творчості, я теж полюбила цих героїв. За що? Звичайно, за їхню невичерпну працьовитість на землі, политою кров'ю предків, за їхнє страждання, за те, що в поті чола й у кривавій боротьбі шукають вони кращу частку, вступаючи в колгосп, не відаючи скільки горя й нещасть їх чекає спереду. Кривдно за мужика, на якому споконвіків трималася земля. Хочеться хоча якось допомогти йому, крикнути у весь голос тим, хто перетворював політику партії в життя: "Люди, що ви робите? Прийдете в себе!" Але не чує мене ні Давидов, ні Нагульнов. Вони звикли виконувати накази, а директива і є наказ. Так, ці герої готові діяти, змітати все на своєму шляху. Для них зовсім не важливо, що тот же кулак може бути сьогоденням хазяїном. "Виходить, сам Шолохов допускає таке", - подумає хтось. Упевнено, що письменник проти насильства. Він бунтує проти Давидовского "до нігтя". Хоча у вуста Нагульнова вклав такі слова: "Не йдеш у колгосп? Ну, тоді й від мене миру не чекай. Я тебе так гробану, що всім чортам муторно стане". Навіщо? Мені здається, цим Шолохов хотів показати, що трапляється, коли до влади приходять люди корисливі, думаючі про все, крім майбутнього свого народу. Я приголосна з письменником, що проти всіляких експериментів над людьми

Дотепер багато суперечок викликає цей роман М. А. Шолохова. Говорять про його "застарілість", про те, що процес колективізації значно глибше й повніше відбитий у таких добутках, як "Мужики й баби" Б. Можаева, "Кануни" В. Белова й інших, але я довіряю саме авторові "Піднятої цілини". Він не міг зворушуватися, фальшивити, лакувати події, тому що був породжений бурхливої часом і сильно перенасичений тим страшним, що бачив на Доні. Мій Шолохов досліджував явища точніше багатьох, представив пережите яскравіше. Він показав ту правду, від якої не втечеш і не зникнеш. Правду, від якої ниє серце, холоне кров. Нехай вона має смак гіркоти, але ця шолоховская правда піднімає завісу над минулим моєї Росії. Цей яскравий літописець, не побоявшийся в небезпечні тридцяті роки бути незрозумілим, викликає в мене почуття замилування й глибокої поваги

Що ж дає мені Шолохов? По-моєму, точніше, ніж французький публіцист і перекладач Жан Катала, не скажеш. "Він будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному підлога більше людяному". Такий мій Шолохов. Письменник, що дав мені уроки мужності, порядності й чесності. Однак з ним я не прощаюся. Завжди буду читати й перечитувати Шолохова, щораз дивуючись його вмінням заглянути в глибокі схованки людської душі. Я вірю своєму письменникові, тому в мене ніколи не виникнуть сумніву в його правдивості. Нехай автора обвинувачують у тім, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму? Він же прекрасно бачив, що відбувається. Так, письменник працював над романом "Вони боролися за Батьківщину". Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться

Михайло Олександрович Шолохов - перша величина в нашій післяжовтневій літературі. Завидна доля... Якщо ви думаєте, що я намагаюся захистити Шолохова, то помиляєтеся. Він у захисті не має потреби. Ні як людина - мертвим байдужна суєта живих. Ні як майстер - його внесок в історію культури визнаний всіма народами. Мають потреба в захисті ті духовні цінності, виразником яких був Михайло Олександрович: правдиве, об'єктивне відбиття дійсності, незалежність від кон'юнктури. Маємо потребу в захисті, зрештою, всі ми. Від неправди, заздрості, жорстокості.


Загрузка...