Чому драма А. Н. Островського названа «Гроза»? Щоб розкрити зміст назви «Грози», символічне значення цього образа, варто згадати фрагменти тексту, ремарки, у яких згадується гроза, і сприйняття її жителями Калинова. В. Я. Лакшин говорить про многоликости грози в п’єсі: «Гроза в п’єсі багатолика, це не тільки образ щиросердечного перевороту, але й страху: покарання, гріха, батьківського авторитету, людського суду».
«Тижня дві треба мною ніякої грози не буде», — радується, їдучи в Москву, Тихін. Рассказни Феклуши, що засуджує все іноземне й вихваляє рідну темь своїми згадуваннями про «Махнуть — салтане» (турецький султан Махалельд II, що взяв священний Константинополь; російськими церковниками це було розцінено як покарання за опоганення віри в 1439 році, коли була підписана унія, що підкоряє Східну православну церкву Західної (католицької)) і «суддях несправедливих», відкриває ще одне літературне джерело образа грози в п’єсі. Це «Сказання про Магомете-Салтане» Івана Пересветова. Образ грози як страху — наскрізний у творі цього стародавнього письменника, що бажає підтримати й наставити свого государя Івана Грозного. Турецький Махмет — салтан, по оповіданню Пересветова, навів у своєму царстві порядок за допомогою «великої грози».
«Суддів несправедливих» він велів обдерти, а на шкірі їх написати, що без такої грози правди в царстві не можна ввести: «як кінь під царем без вузди, так царство без грози». Звичайно, це лише одна грань образа, і гроза в п’єсі живе з усією натуральністю природного явища: рухається важкими хмарами, згущається недвижною духотою, вибухає громом і блискавкою, що освіжає дощем
И з усім цим у ладі — стан пригніченості, мінут жаху принародного каяття, а потім трагічного звільнення, полегшення в душі Катерини. Крім того, у вустах Кулигина звучить пісня «Серед долини ровния…» — епіграф, поетичне зерно «Грози».
У пісні, що у глядача буквально на слуху, уже передбачається доля героїні: «Де ж серцем відпочити можу, коли гроза зійде?»Давайте тепер подумаємо, чому підсудній виявилася саме Катерина. Хто вона? Повітова мещаночка, нічим не примітна. І доля її сама звичайна: безхмарне дитинство в рідному будинку, сонячна юність, наповнена вишиванням, молитвами, прогулянками посаду так оповіданнями мандрівниць про заморські землі (усе про тих же Махнутах так про людей з песьими головами!). Заміжжя — коли пора прийшла. Причому ніде немає вказівки, що йшла вона за Тихона проти волі, по примусі — не було в неї не тільки волі або неволі своєї, не було в Катерини, як у всіх мешканців патріархального миру, потреби у своїй волі
Було спокійне підпорядкування загальноприйнятому розпорядку. А те, що йшла вона за Тихона «без любові», не бентежило нікого, і саму Катерину не бентежило, тому що в патріархальній свідомості поняття шлюбу й любові практично не стикалися, чи не виключали один одного: шлюб полягає як основа продовження життя, любов же, як будь-яка стихія,- щось беззаконне, ганебне
Згадаєте, як Катерина, прощаючись із Тихоном, кидається йому на шию й одержує гнівну, обурену одповідь свекрухи: «Що ти на шию-те виснеш, безстидниця! Не з коханцем прощаєшся! Він тобі чоловік, глава! Аль порядку не знаєш? У ноги кланяйся!»Відволічемося на мінуту від » Грози «. Згадаємо, як Тетяна Ларіна розпитує няньку: «Була ти, нянька, закохана?
» Чому нянька відповідає так дивно: «И, повно, Таня! У ці летами не чули про любов;А те б зігнала зі светаменя покійниця свекруха.»? Так тому, що в слово «любов» співбесідниці вкладають зовсім різний зміст. Для романтичної Тетяни, аристократичної панянки, що читає французькі романи, любов — піднесене почуття дівчини і юнаки, в ідеалі попередньому щасливому шлюбу
Для старої кріпосної селянки любов — заборонне, беззаконне почуття жінки не до чоловіка, а до чужого чоловіка. Саме так розуміє любов і Катерина: «…адже мені не замолити цього гріха, не замолити ніколи! Адже він каменем ляже на душу, каменем». До цієї несподіваної любові Катерина нічим не відрізнялася від навколишніх. Навіть тужливе її існування в будинку свекрухи не виходить за рамки загальноприйнятого: син повинен боятися батьків, а дружина — і чоловіка, і його батьків
Страх і шанування — ні про яку любов і мовлення немає. І от живе почуття, ніяким законам не підкоряється, будить у Катерине особистість. Особистість, неможливу в патріархальному світі, несумісну сним.
И тоді Катерина розуміє, що із цим миром її більше нічого не зв’язує, що їй відповідь тримати не перед чоловіком і свекрухою, не перед благочестивими калиновцами, а перед Богом: «Коли я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду?» Не саме по собі таємне побачення замужньої жінки з коханцем потрясає основи патріархального миру, а відмова Катерини стати перед «людським судом», відмова її жити по калиновским мірках і законам. — 3 Гарний у компанії NeLineXXI