(закінчення) Драма — один із трьох основних пологів художньої літератури, що представляє собою добутку, побудовані у формі діалогу й звичайно призначені для виконання на сцені. Трагедія — драматичний добуток, що зображує напружену й нерозв’язну колізію, особисту або суспільну катастрофу й звичайно кінчається загибеллю героя. Але загибель героя не є його поразка, навпроти, це як би привілей, а катастрофічна розв’язка — наслідок непереборності конфлікту
«Гроза» не трагедія, а саме драма, тому що вся п’єса пронизана іронією, тому що багато рис патріархальної свідомості глядачеві середини XIX століття насамперед смішні: смішні міркування Феклуши, смішний страх перед громовідводами, смішні самодурство й хвастощі Дикого, смішна покірність Тихона. Але це драма із трагічним конфліктом, і Катерина — трагічна героїня. Весь пафос її образа — у протесті проти калиновского миру, більше вона нічим не цікава читачеві. Особистість Катерини важлива як факт, але сам по собі цей образ досить умовний, і не будь її трагічної любові — не про що було б писати п’єсу.У душі героїні відбувається боротьба між боргом і пристрастю. Її сильна й самозабутня любов до Бориса — почуття найвищого емоційного розжарення, що ставить її вище всіх інших героїв п’єси
Доля зводить один з одним людей, непорівнянних по глибині й моральній чуйності. Борис живе одним удень і навряд чи здатний всерйоз замислюватися про моральні наслідки своїх учинків
Йому зараз весело — і цього досить. Щиросердечна культура «освіченого» Бориса зовсім позбавлена морального «приданого». У нього навіть не вистачає терпіння вислухати останні визнання Катерини: » Не застали б нас тут!» або «Час мені, Катя!». Н.
А. Добролюбов побачив у характері Катерини «нову фазу нашого народного життя».
Але, ідеалізуючи героїню в дусі популярних тоді ідей жіночої емансипації й вільної любові, він збіднив моральну глибину характеру Катерини. Коливання героїні, боріння совісті він порахував «неуцтвом бідної жінки, що не одержала теоретичного утворення». Борг, вірність, совісність були оголошені «забобонами», » умовними наставляннями старої моралі». Виходило, що Добролюбов дивився на любов Катерини так само не по-російському легко, як і Борис. Причини всенародного покаяння героїні Добролюбов порахував «марновірством», «релігійними забобонами».
Але справжнє джерело покаяння в іншому: у її чуйній совісності. «Мені вмерти не страшно, а як я подумаю, що раптом з’явлюся перед Богом така, яка я тут з тобою, після цього розмові-те, от що страшно». «У кому є страх, у тім є Бог», — вторить їй народна мудрість. «Страх» споконвіку розумівся російським народом по-толстовски, як загострене моральна самосвідомість, як «царство Божие усередині нас». Відбувається в її душі подібно тому, що діється в грозових небесах. Пройшовши через «грозові» випробування, героїня морально очищається, залишає цей мир зі свідомістю своєї правоти
Ідучи, Катерина зберігає всі ознаки, які, відповідно до народного повір’я, відрізняли святого: вона й мертва, як живаючи. За матеріалами: Монахова О. П., Малхазова М. В. Російська література XIX століття
Ч.1. — М.: «Марко», 1994. Лакшин В.
А. Островський. — М., 1976 Грачова Й.
С. Уроки російської літератури. Книга для вчителів і учнів. — Спб.: «Велень», 1993. Російська література XIX століття
10 кл. Практикум: Навчальний посібник / Під ред. Ю. І.
Лиссого.- М.: Освіта, 1997. 5 -Кожний з вас, звичайно, зіштовхувався з курйозними ситуаціями і язиковими нісенітницями в різних публікаціях, у мовленні навколишніх. Спеціально для подібних язикових казусів відкрита рубрика .
Надсилайте свої знахідки. Ми чекаємо ваших листів