Мистецтво в житті людини (по оповіданню «Степан Разін» ) Про-про-ех, воля, моя воля! Воля вільна моя Воля — сокіл у піднебесся. Воля — милі краї… Пісня Самобутній художник і людина, Василь Макарович Шукшин бачила й цінував у людях індивідуальність, оригінальний погляд на мир. У своїх улюблених героях він саме й відзначав цю «чудинку». Не завжди це добропорядні й «суцільно позитивні» герої. Скоріше навпаки, йоржисті й незручні для навколишніх і себе самих, але неодмінно захоплені якоюсь безкорисливою ідеєю, що веде їх по життю Такий і герой оповідання «Стенька Разін». Васека ніде довго не затримується, шукає своє місце в житті.
«Ким він тільки не працював після армії! Пастухом, теслею, причіплювачем, кочегаром на цегельному заводі. Один час супроводжував туристів по околишніх горах. Ніде не подобалося». Сміються над ним люди, ремствує мати, що з ним робити, і нікому невтямки, що живе поруч із ними самобутній і яскравий талант, що вміє втілити в дерев’яних фігурках борошна й переживання людей. Вирізує Васека з дерева дивні створення, уміє вдихнути в них «душу й характер свій, яскравий». Стикнувшись із щирим мистецтвом, творчістю, Васека щасливий. Він знає собі ціну, незважаючи на сміх навколишніх, упевнений: «Я дуже талановитий».
Працюючи над фігуркою Степана Разіна, здатний Васека розплакатися від щастя, любові й горя. Він щирий художник, що розуміє свою місію на землі, що цінує свій талант. Джерела цієї віри в майстерності, з яким він вирізує нехитрі й такі правдиві фігурки людей — Я все про людей знаю. Вони все ужасно прості Цієї простоти й домагається Васека у своїх роботах, передаючи найтонші людські переживання. «…Стеньку застали врасплох.
Увірвалися вночі з безсовісними очами й кинулися на отамана. Стенька, в исподнем білизні, кинувся до стіни, де висіла зброя… але спіткнувся об перський килим, упав.