Митна політика Московського централізованої держави
Численні факти історії дозволяють затверджувати про 1000-літній період існування в Росії митному справи. Досить сказати, що ще в Київській Русі стягувався митий. В умовах наступного, питомого (ХII — ХV вв.) періоду російської державності, зміст митних заходів став більше передбачуваним, сполученим з економічними інтересами великих земельних власників. З’явилися нові види митних платежів. З початку ХIII в. їхнє стягнення здійснювалося вже не тільки з певної кількості, але також залежно від цінності продуктів, що зважуються, (при визначенні «весчего збору» ) .
Історія не зберегла для нас документальних свідчень про час виникнення митного обкладання на території Росії. У договорі Олега з Візантією митні звичаї й пільги згадуються як що здавна існували в житті явища
Даним договором передбачалося звільнення російських купців у Візантії від сплати мита: «Так творять куплю, якоже їм надобидві, не платяча мита ні в чому ж» . Ця умова підтверджує древній слов’янський звичай стягувати торговельний збір (митий або мито) за провіз товарів через застави, користування місцем, відведеним для торгу, «а може бути, і за дотримання порядку під час торгівлі» .
В V — IV століттях до нашої ери в містах Причорномор’я існували митні порядки; знали про їх і в Скіфській державі, що торгувала й воевали з Ольвией, Херсонесом і іншими містами. Здавна в росіян як норма звичаєвого права існувало правило стягувати митий або мите. Було мито «сухе» — при провозі товарів по суші й мите «водяне» — при провозі по воді. Саме до цих понять сходять збережені в слов’янських мовах слова «митник» або «митчик» — збирач мит, «митница» або «митница» — місце збору мите
Фінансові збори й звичаї були невід’ємною частиною загальної політики Київської держави. Відомий пам’ятник права «Російська правда» захищає інтереси купців по охороні їхнього майна. Якщо перекупник чужої речі на торгах — феодал, заможний городянин — купив крадене, а продавець зник, то покупець міг довести сумлінне придбання речі, виставивши як свідків або двох вільних чоловіків, або одного митника, які могли під присягою підтвердити факт покупки речі на торгу (ст. 37 Великої редакції «Російської правди) .
В XI — ХII століттях швидко ростуть торгово-ремісничі центри — міста, багатіє міська знать — бояри, росте авторитет купців і збирачів мит. От як говорить про цьому видатний російський історик С. М. Соловйов: «Торгівля в описуваний час була головним засобом нагромадження багатств на Русі, тому що не зустрічаємо більше звісток про вигідні походи в Грецію або на Схід, про розгарбування багатих міст і народів» .
Поступова єдність Київської Русі в ХI столітті почали руйнувати місцеві князі, які розглядали свої володіння як спадкоємні вотчини й відмовлялися підкорятися київському князеві. У ХII — початку ХIII століття держава фактично розпалася на окремі землі, а їхні власники феодали на своїх територіях стали винаходити власні системи мит, підпорядковані цілям особистого збагачення. У цей час застосовувалися мита, які звичайно називалися проїзними й торговельними
Під час монголо-татарського ярма в російській мові з’явилося слово «тамга» , що означає клеймо, печатка, тавро татар і башкир. Незабаром тамгою стали називати мито, що стягується при торгівлі на ринках і ярмарках, а місця її сплати — митницею. Поступово за всіма зборами з товарів, призначених для продажу, закріпилося найменування митних. Але «це не були мита в теперішньому змісті слова. Їм не вистачало одного прикордонного характеру. Вони стягувалися скрізь де завгодно: усюди були застави в містах, селах і слободах, на ринках і у воріт» . Деякі із зазначених зборів, називані «великою тамгою» , сплачувалися на границі. Однак ні по розмірі, ні один по одному стягнення ці мита довгий час не відрізнялися від інших митних зборів. Лише із другої половини ХVI в. їх починають відрізняти від внутрішніх мит і записувати в окремі книги
Митні збори, що існували на Русі, ділилися на проїзні й торговельні. Спочатку вони стягувалися з відомої кількості товарів — з воза, міри без обліку вартостей об’єкта обкладання. Згодом при визначенні їхнього розміру стали звертати увагу й на цінність продаваного майна
Основним проїзним митом був митий: від однієї до трьох грошей (тобто 0,5 — 1,5 копійки) з воза; залежно від величини воза в сажнях виник різновид митий — посаджене; з людей, що супроводжували товар, збиралася головщина; при проїзді по мосту стягувалася мостовщина (від двох до чотирьох грошей з воза з конем) і т. д.
До торговельних мит ставився замитий, рівному одному грошу з рубля вартостей товару, що дає право торгівлі цим товаром; комірне за наймання комори під товар на гостином дворі; контарное — за зважування більших кількостей солі на контаре; явка — збір з торговця по однієї — трьох гроші за явку товару на заставі; рогове й прив’язне мита — за прив’язування худоби на торгах; узольцовое — за обв’язку товару з додатком митних печаток в якості гарантії продажу його тільки в місцях, де встановлені митні знаки, і др.
Той самий товар обкладався декількома видами зборів, які стягувалися незалежно друг від друга. Деякі збори, наприклад, мостовщина, могли стягуватися з об’єкта продажу неодноразово.
Період роздробленості російської держави характеризувався успішним розвитком торговельних зв’язків, особливо із західними країнами. У так звані вільні міста — Новгород, Псков, Смоленськ і інші — іноземні товари ввозилися без сплати мит і дотримання митних обрядностей. Питання митного обкладання в цей час регламентувалися, головним чином, обопільними умовами між окремими князівствами й містами (договір Смоленська з Ригою й Готландом 1229 р., договірна грамота Новгорода із тверским князем Ярославом і т.д.) .
Об’єднання російських земель навколо Москви, утворення централізованої держави супроводжувалося розробкою й проведенням єдиної торговельної й митної політики на нього території
Географічне положення Москви, зробивши її пунктом перетинання двох рухів, що схрещувалися, переселенського на північний схід і торгово^-транзитного на південний схід, доставляло московському князеві важливі економічні вигоди. Сгущенность населення в його долі збільшувалася кількість платників прямих податей. Розвиток торговельного транзитного руху по ріці Москві пожвавлювало промисловість краю, втягувало його в цей торговельний рух і збагачувало скарбницю місцевого князя торговельними митами
Основним джерелом митного права стають видавані великими князями уставні грамоти, які адресовивались окремим містам і містили відомості про збори, що підлягають стягненню, їхніх розмірах, порядку сплати, санкціях за відхилення від митного обкладання. Особливими тарханними грамотами звільнялися від сплати мит монастирі, з духівництво, люди, що зробили послуги державі. У розглянутий період митні збори носили винятково фіскальний характер. Нерідко їхнє стягнення передавалося на відкуп. Вся увага державної влади при встановленні мит було зосереджено на суб’єкті торгівлі
Об’єднання навколо, Москви прилеглих князівств зміцнило Російську державу. Іван III, Василь III, а потім Іван IV намагалися у фіскальних цілях упорядкувати митні збори, мита з іноземців. Однак митне обкладання залишалося надзвичайно високим. Так, по Новгородській митній грамоті 1571 р. з місцевих городян брали мито в розмірі 0,75% від вартості товару, з жителів пригородів Новгорода — 2 %, з торговців з інших областей 4%, а з іноземців 7%.
Іван IV, реорганізуючи місцевий апарат, замінив систему годівель земським самоврядуванням і звільнив від дорожніх мит земських представників при їхніх поїздках у Москву із грошовим оброком. Митні службовці брали участь як свідки в угодах феодалів по поневолюванню селянства в селі. При покупці холопів складалися грамоти й стягувалися мита
У Судебнику 1550 р. передбачалися митні збори за таврування коней, оскільки конярство в умовах феодальної держави було найважливішою галуззю господарства
Відповідно до Указу 1596 р. царя Федора Иоанновича й Бориса Годунова всі частки миті були передані у ведення голів і целовальников, які були зобов’язані давати половину митних грошей власникам митий, а другу половину передавати вказну.
У період царювання Михайла Романова мита ще більше диференціювалися, особливо на вивіз товарів з Росії. Хліб, дорогі хутра, перський шовк, а також деякі інші товари уряд оголосив заповідними й заборонило торгувати ними приватним особам, зосередивши у своїх руках всю вигоду від продажу цих товарів. Не дозволявся ввіз у Росію тютюну, споживання якого строго переслідувалося, а також хлібних вин, що були предметом державної монополії. Шведські посли затверджували, що Густав-Адольф зі своїм військом — передова стіна московської держави — передовий полк; биткий у Німеччині за російське царство. Внаслідок цього запевнення в дружбі й спільності інтересів шведам було дозволено безмитно купувати в Росії хліб, крупу, смолу, селітру. В 1631 році вперше з’явився при московському дворі шведський резидент. Дружні відносини до Швеції були наслідком Столбовского миру, що був укладений за допомогою Англії. Але послуги Англії цим не обмежилися: під час походу Владиславова на Москву королі Иаков надіслав цареві в борг на військові витрати 20 000 рублів. Внаслідок цього Джон Мерик приехавший знову в Москву в 1620 році, порахував себе вправі просити дороги Волгою в Персію. Государ велів зібрати знатнейших купців московських і запитати їх: «Якщо дати купцям англійським дорогу в Персію, то чи не буде від цього вам збитку?» Майже всі відповідали, що їм буде збиток, англійці відіб’ють у них всю торгівлю, тому що їм не можна суперничати з багатими англійцями; але якщо англійці будуть платити більші мита або разом заплатять більші гроші в скарбницю, що збідніла від війни, то їм на благо державне на час і потерпіти можна. Але як скоріше бояри натякнули Мерику про мита, то він зараз же припинив справу, тому що англійцям хотілося безмитної торгівлі через Росію з Персією. Скінчилися переговори з англійцями, але на їхнє місце з’явилися французи з тими ж вимогами. Ще в 1615 році цар відправив у Францію свого посланника з оголошенням про своє сходження на престол і просьбою про допомогу проти поляків і шведів. Король Людовик ХIII відпустив посланника ні із чим; але осінь 1629 року приїхав у Москву в перший раз французький посол Курменен з реченням сполучника й просьбою про дозвіл французьким посадским купцям їздити в Персію через Московську державу. «Його царська величність, — говорив Курменен, — є начальник над восточною страною й над греческою верою, а Людовик ХIII, король французький, начальник у південній стороні, і коли цар буде з королем у дружбі й сполучнику, то в царських недругів багато сили буде, тому що імператор німецький з королем польським заодно, так і паную потрібно бути заодно з королем французьким; що король французький і його царська величність скрізь славні, виявляв що таких великих і сильних государів немає; піддані їх у всім їм слухняні, не тому що англійці й брабантци — що хочуть, то й роблять, купують найдешевші товари в іспанській землі й продають росіянином дорогою ціною, чого не будуть робити французи» . Незважаючи, однак, на ці обіцянки, бояри відмовили послові в перській торгівлі, говорячи, що французи можуть купувати перські товари в російських купців. Така ж відмова одержали голландські й датські посли. Хоча в середині ХVII століття основу економіки в Росії становило кріпосне господарство, активно розвивалося товарне виробництво, грошовий обіг, з’явилися мануфактури, зменшилася роз’єднаність окремих областей. Помітно підвищилася роль купецтва, верхівка якого з доручення уряду торгувала за кордоном хутром і різною сировиною, закуповувала продовольство для армії, підряджалася на будівельні роботи, збирала податки, митні й шинкарські гроші
Усвідомивши свою економічну й політичну силу, купецтво наполегливо просило уряд захистити його інтереси перед воєводами й намісниками, перед іноземними конкурентами. І уряд ішов назустріч купцям, щоправда, спочатку — тільки в організації нових і поліпшенні старих торговельних шляхів. «У Судебнику 1589 р. волостним громадам Півночі пропонувалося государеву дорогу від Москви до Холмогор, у тому числі перевози й мости на ній, тримати в повному порядку… якщо проїзні люди зазнають матеріальної втрати, то збиток відшкодовує та волость, що відповідальна за даний відрізок шляху» ‘. В Укладенні 1649 р. — зводі феодального права Росії чітко проглядається домінанта торгово-транспортних і фінансових інтересів головним чином феодалів. Із дворян і дітей боярських, з іноземців і із усяких служивих людей вирішено, так само як і з государевих гінців, ніде «мита, перевозу й мостовщини не брати» . Купцям такий привілей не далися
У період царювання Олексія Михайловича було зроблено дуже багато для розвитку митної справи в Росії завдяки серії послідовно проведених економічних і правових реформ. Першим важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Торговельного уставу 1653 року. Насамперед, даним документом замість численних і різноманітних російських митних зборів (а їх налічувалося на той час порядку декількох десятків) уводиться єдине карбованцеве мито, рівна 5% з рубля ціни товару. Виключення становила лише сіль, для якої мито встановлювалося в розмірі 10% від ціни, а також особливі збори стягувалися з риби й хутра. По-друге, зовнішні мита були відмежовані від внутрішніх. І, нарешті, третій момент полягав у скасуванні пільг і привілеїв для іноземних торговців, які зрівнювалися в правах з росіянами купцями
На основі Торговельного уставу у квітні 1654 р. була складена уставна грамота, що запрится стягувати проїзні мита у володіннях світських і духовних феодалів
В 1667 р. начальником Посольського наказу ставиться А. Л. Нащокин. На його думку головний недолік російської торгівлі був у тім, що «росіяни люди в торгівлі слабкий друг перед іншому» , нестійкі, не звикли діяти дружно й легко попадають у залежність від іноземців. Головні причини цієї нестійкості — недолік капіталів, взаємна недовіра й відсутність зручного кредиту
Свої нововведення Нащокину вдалося висловити в Новоторговельному уставі. І тут зустрічаємо звичайну вказівку на Захід, на приклад іноземних держав: «У всіх околишніх державах вільні й прибуткові торги вважаються між першими державними справами; остерігають торги з великим береженьем і у вільності тримають для збору мит і для всенародних пожитків мирських» . Устав визначає, що люди недостатні одержують допомогу з московської митниці й з городових земських хат; вимагає, щоб повз торговельних людей білих чинів люди з іноземцями торгу й підрядів не лагодили, а свої товари прикладали до російських торговельних людей; вимагає, щоб кращі торговельні люди берегли маломочних торговельних людей, давали б їм завестися торгами між російськими людьми складом до більших товарів, щоб у продажі іноземцям ціни не псували й у підряд гроші в них не брали. В Архангельськ на час приїзду туди купців іноземних здавна призначався з Москви гість із товаришами для спостереження за ходом ярмарку й для збору мит; устав вимагає, щоб цей гість і товариші його вибиралися по рассмотренью, а не по дружбі або недружбі, вибиралися з дозвільних і богоугодних людей не по багатству, а по чесноті. Цього гостя й товаришів його воєвода ні в яких митних торговельних справах не відає; усяку розправу в торговельних справах росіянам і іноземцям лагодить у митниці гість із товаришами. Устав збільшив подати з іноземних вин, тому що від великого привозу їх на государевих кружечних дворах лагодяться збитки й недобори більші. Іноземці повинні торгувати тільки з купецкими людьми того міста, куди приїдуть для торгівлі, із приїжджими ж не повинні не торгувати, ні підрядів, ні записів робити; але московським купецким людям у всіх порубежних містах і на ярмарках торгувати з іноземцями всякими товарами вільно. Іноземець із іноземцем не повинен торгувати під страхом відібрання товарів на государя. Мито із продажі й міни іноземних товарів 2 алтини з рубля; з російських товарів, що відпускаються іноземцями у свої держави, по гривні з рубля; але якщо іноземець привезе через море золоті й ефимки, те йому мит з них не платити, і що купить на золоті й на ефимки, те везе у свою землю безмитно. Всі ці золоті й ефимки в порубежних городках іноземці повинні віддавати в скарбницю, з якої одержують за них російські дрібні гроші: за золотий по рублі, за ефимок любский по полтині. Якщо східні купці — персияне, індіанці, бухарці, вірмени, кумики, черкеси й астраханські мешканці іноземці — поїдуть для торгівлі в Москву й інші міста, то брати з їхніх продажних товарів в Астрахані проїзні мита по гривні з рубля; якщо ж стануть торгувати в Астрахані, то брати по 10 грошей з рубля; з російських товарів, які вони повезуть до себе, брати по гривні з рубля. Те ж спостерігати й щодо греків, молдаван і валахов — брати по гривні з рубля; якщо ж стануть торгувати в Путивлі, то по 10 грошей. Жоден іноземець не може продавати своїх товарів у роздріб і їздити з ними по ярмарках. У Москву й інші внутрішні міста пропускаються тільки ті іноземці, у яких будуть государеві жалувані грамоти за красною печаткою. Жиди в царювання Олексія Михайловича вміли добути собі такі грамоти за красною печатно; вони приїжджали в Москву із сукнами, перлами й іншими товарами й одержували комісії від двору; так, в 1672 році шкловские євреї Самуил Яковлев з товаришами відпущені були з Москви за рубіж для покупки угорського вина. Греків у царювання Михайла й на початку царювання Олексія пропускали вільно по єдиновірству; але з 1647 року їм призначений був для торгівлі тільки одне прикордонне місто Путивль
И новий устав, виконуючи бажання російських торговельних людей, не пустив іноземців у внутрішні міста. В 1669 році іноземець, що оселився в Росії, Петро Марселис подав у Посольський наказ статті, що хилилися до зміни торговельного уставу: він представляла: 1) яка шкода відбувається тому, що торгівля в Архангельська буває після 1 вересня; багато кораблів за пізнім часом піддаються небезпекам і гинуть, та й російські судна, вертаючись від Архангельська нагору по Двіні, не встигають доходити до Вологди. 2) Нехай іноземці платять мита ефимками, а не золотими; потрібно дозволити іноземцям привозити золоті в Московську державу, продавати їх або на сплату віддавати, кому завгодно: це змусить їх привозити багато золотих і ефимков. 3) Тепер для одержання золотих і ефимков іноземцям сбавляется мито; але якщо дозволити їм купувати товари в Москві й в інших містах, то я обнадіюю, що збереться величезна кількість ефимков і золотих, більше пошлинного збору, тому що всі ті ефимки будуть на грошовому дворі перероблені й на всякий ефимок буде прибутку по 14 копійок. Дозвіл купувати товари в Москві й інших містах потрібно давати тільки тим іноземцям, які стануть привозити ефимки, а не золоті. 4) Колись давали в Москві й на Архангельському ярмарку різним людям багато дрібних грошей, щоб у Новий рік на ці дрібні гроші ставили в скарбницю ефимки, і цим засобом багато було привозимо в Москву ефимков: якщо наказати іноземцям роздавати дрібні гроші для постановки ефимков, щоб ставили по 16 алтин, то як і раніше буде привозитися багато ефимков.
За звичаєм були покликані в Посольський наказ гості й інші торговельні люди й прочитані їм статті Марселиса, Гості зміркували, що хитрими іноземець, якого вони дуже не дарували, хоче знову ввести свою братью у внутрішні міста, приваблюючи уряд рясним привозом ефимков, і тому подали казку: «Першу статтю іноземці порушили: торік багато їхніх кораблів прийшло в Архангельськ після Семена дня (1 вересня) ; які прийшли й до цього часу, і ті торгували до Семена дня малими торгами, а більшими торгами завжди вони торгують на останніх днях навмисно, щоб у росіян взяти товари дешево, а свої поставити дорого й щоб у пізньому й швидкому часі російським людям заморських поганих товарів виглядіти було ніколи» . На другу статтю: «Тепер золотих у Московській державі ще не помножилося; а що Марселис написав, щоб іноземцям провозити всюди золоті й ефимки, те цим він хоче з іноземцями у всіх російських людей торгами заволодіти. Ефимки й золоті в них будуть продані персиянам, вірменам, кумикам і татарам дорогою ценою й вивезені з Московської держави. А якщо російські люди в Москві й у містах і візьмуть в іноземців за свої товари невелике число золотих і ефимков, те цих грошей у ворожнечі в государеву скарбницю не зібрати. Іноземці стануть продавати іноземцям же золоті по 40 алтин, а ефимки по 20 алтин і на ті гроші стануть купувати російські товари дешевому ценою, вполовину проти архангельської ціни: продасть іноземець 4 золотих по 40 алтин, разом візьме 4 рублі 26 алтинів 4 гроші; на ці гроші купить поташу берковец, дасть 5 рублів, а в Архангельську російські люди продають поташ по 9 і по 10 рублів, а на Москві стане приходити поташ іноземцям по 4 золотих берковец. Так та інші всякі товари переведуть у російських людей полуценою перед Архангельськом» .
Устав скасував безліч дрібних мит: подушне, миті, соте, тридцяте, десяте, свальное, складки, повороти, статейні, мостове, гостиное й інші — і поклав їх у карбованцеве мито
На початку уставу автор його вказав на приклад іноземних держав, де торгівля вважається в числі найважливіших державних справ; наприкінці за зразком іноземних же держав він вживає заходів проти розкоші: «У порубежних містах головам і целовальникам в іноземців розпитувати й переглядати в скринях, скриньках і ящиках перлам і камені непомилкові, щоб візерункові речі в утайке не були; від покупки таких речей потрібно берегтися, як і в інших державах бережуть срібло, а зайві такі речі купувати забороняють, не дозволяють носити їх простим не чиновним людям, щоб тому не убожіли; також низьких чинів люди щоб не носили шовку й сукна. Потрібно втримувати простих людей від покупки таких речей накладною пошлиною большою й заповіддю без пощади: бережуть того у всіх державах і від даремної злиденності своїх людей охороняють» .
Ухваливши, що воєвода архангельський не відає гостя, що лагодить розправу торговельним людям, Ордин — Нащокин наприкінці уставу пропонує важливу міру, що готувала міри Петра Великого для «зборів розсипаної храмини» , саме пропонує установу особливого наказу для купців: «Для багатьох залицяльників у всіх наказах купецких людей пристойно відати в одному пристойному наказі, де великий государ укаже своєму бояринові; цей би наказ був купецким людям у всіх порубежних містах від інших держав обороною й у всіх містах від воєводських податок був їм защитою й управою. У тім же одному наказі давати суд і управу, якщо купецкие люди будуть бити чолом на інших чинів людей» . З’явився Наказ купецких справ
Таким чином, міське життя, або, краще сказати, посадская життя, життя посадских людей перед епохою перетворення представляє нам боротьбу й із чужими, і зі своїми. Боротьба з іноземними купцями скінчилася торжеством росіян
Закріплення принципу національної переваги в торгівлі в Новоторговельному уставі свідчить про пожвавлення протекціоністської спрямованості економічної політики Московського уряду. Відповідно до цього документа, іноземцям дозволялося торгувати в прикордонних містах — Архангельську, Новгороді, Пскові й ін. Проїжджати з товарами вглиб країни вони могли лише після одержання спеціального дозволу — грамоти про торги. Мито на їхні товари підвищувалися в чотири рази. Заморські вина виділялися в особливу категорію й обкладалися максимальним митом — від 6 до 60 ефимков, тому що вважалося, що їхній ввіз становить конкуренцію царському «шинку» .
Жорсткість режиму ввозу іноземних товарів сприяло розквіту контрабанди, що носила до цього випадковий характер. Жорстоко били й всенародно осоромлювалися контрабандисти тютюну. За кормчество — контрабандний ввіз спиртних напоїв — не тільки били батогом, але й відтинали руки й ноги
Можна говорити про створення до кінця ХVII століття в Росії досить розгалуженої й централізованої митної служби. Новоторговельний устав містив постанови щодо пристрою митниць і виконання митних обрядностей.
Система митних установ була представлена декількома ланками. Центральні органи — Наказ великої скарбниці, Більша митниця, Посольська нова митниця, Митна хата, Стаєнний наказ, Померная хата — перебували в Москві. У повітах існували митні хати, на торговельних шляхах були митні застави
Збір митних і шинкарських доходів до 1680 р. був зосереджений у Наказі Великої скарбниці. Більша митниця й Посольська нова митниця оформляла товари іноземців. У Митну хату пред’являлися до обкладання митом худоба, сіно й ін. Стаєнний наказ наглядав за торгівлею конями. Померная хата оформляла угоди на зерно, овочі й інші товари
Очолював митницю митний голова, що вибирався з гостей, торговців, посадских або государевих селян і розглядався як представник уряду, що має право лагодити «повну розправу в торговельних справах».. За перевищення сум зборів він одержував нагороду, за зниження надходжень із його стягувався збиток. При ньому складалося кілька помічників — целовальников. Служба голови й целовальников носила безоплатний характер і вважалася дуже почесною. Крім целовальников купцям допомагали дяки й піддячі, які працювали за наймом і записували в митні книги дані про товари, хазяїна, суми зборів
Що стосується процедури митного оформлення, то вона була досить детально розроблена. Її здійснював разом зі своїми помічниками (целовальниками) виборний з верхівки купецтва представник уряду — митний голова, що був вправі лагодити «усяку повну розправу в торговельних справах» (ст. 2 Уставу) . Воєводи не могли втручатися в його діяльність, щоб «великого государя скарбниці в зборах порухи не було» (ст. 1 Уставу) . Товари, привозимие на продаж, піддавалися докладному й ретельному огляду. Особлива увага зверталася на їхню якість. Зародження й розвиток протекціоністських тенденцій у Росії стало неминучим внаслідок фінансової й економічної політики меркантилізму, що представляла собою систему заходів, спрямовані не тільки на залучення грошей у країну, але й на розвиток промисловості, поліпшення шляхів і засобів повідомлення, мір і ваг і т.д. Один з можливих і притім найбільш зручних шляхів нагромадження державою валютних запасів розширення експорту вітчизняної продукції н утруднення імпорту іноземних товарів. У сукупності ці міри становлять поняття протекціонізму в області зовнішньої торгівлі
ЛІТЕРАТУРА
1. Б е р к о в Е. А., Г а л а н ж і Е. Ф. «Навчальний посібник у помиєш слухачам, що вивчають митну справу» . Москва. 1988р. С. 5
2. «Правда російська» (під ред., Б. Д, Грекова) , М., 1947. Т. 11. С. 378,385
3. Ладиженский К. «Історія російського митного тарифу» Спб., 1886. С. 1
4. Маньков А. Г. «Укладення 1649 року — кодекс феодального права Росії» . Л., 1980. С. 204
5. Л. Н. Маркова «Нариси по історії митної служби» . Іркутськ, 1987
6. Мерзон А. Ц. «Митні книги ХVII століття. И., 1957. С. 15
7. Вигарів Б. М. «Міжнародна боротьба з контрабандою» М., 1981. С. 17
8. Осокин Е. «Внутрішні мита в Росії. Казань, 1850
9. Сандровский К. К. «Митне право» . Київ, 1974. С. 54
10. Солов’їв С. М. Твір. Книга II. «Історія Росії з найдавніших часів» . Тому 3 — 4. М., 1988. С. 46.
11. Товстої Д. «Історія фінансових установ Росії.» Спб., 1848. С. 96 — 98. «Пам’ятники російського права» (під ред. С. В. Юшкова) . Вип. 1. М., 1952. С. 111.