Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін 1826 — 1889 ДИВНИЙ ЧИНОВНИК: «ЧЕРВОНИЙ ВІЦЕ-ГУБЕРНАТОР» Сухих И. Н. Російська література. ХIХ століття (глави з підручника 10 класу) Літературний успіх Щедріна не перервав службової кар’єри Салтикова.
Обставини складалися так, що сподіватися на ненадійний літературний заробіток він не міг, батьківська допомога зовсім скоротилася, і чиновницька платня залишалася єдиним постійним джерелом доходу молодої сім’ї (в 1856 році Салтиков женилася). Два роки Салтиков прослужив у Петербурзі, а потім — з істотним підвищенням у чині — знову відправився в провінцію. У березні 1858 року він був призначений віце-губернатором у Рязань.На новому місці він приймається за колишнє: вимагає строгого виконання законів, бореться з хабарниками, захищає інтереси кріпаків, яких у передбаченні реформ, їхні хазяї-поміщики переслідують особливо сильно.Боротьба самотньої людини із системою, зі сформованими порядками, однак, завжди надзвичайно важка й рідко кінчається перемогою. Уже через рік Салтиков скаржиться знайомому: «Із самого приїзду мого сюди я постійно перебуваю в зовсім каторжній роботі, і не тільки не можу нічим зайнятися, але, позитивно, навіть прочитати нічого не можу
Одним словом, я якщо не каюся, то, у всякому разі, украй обурююся на себе за те, що взяв місце в Рязані. Подібного збіговиська всякого роду противозаконий і бессмислия навряд чи можна знайти, і вятское крутійство є не більше як добродушність із крутійством рязанським <...> Не знаю й не передбачаю кінця своєму мученню; знаю тільки, що навряд чи могтиму довго витримати» (В. П. Безобразову, 29 червня 1858 року). Ставши другою людиною в губернії, Салтиков як і раніше залишався у своєму середовищі білою вороною. Він швидко одержав прізвиська «вице-робеспьера» і «домашнього Герцена» (теперішній А. И. Герцен у цей час боровся з режимом, видаючи газету «Дзвін» у Лондоні). У спробах швидко виправити існуючі порядки, Салтиков іноді сам перетворювався в грізне «значну особу», що гнітить «маленьких людей». Один раз він видав наказ про додаткову вечірню роботу дрібних чиновників, провінційних «Акакиев Акакиевичей» з губернського правління. Не маючи можливостей двічі в день добиратися до місця служби з далеких окраїн міста, вони стали просиджувати на службі по дванадцята година, залишаючись, як покарані школярі, без обіду. Після публікації критичної статті в московській газеті Салтиков не тільки скасував своє розпорядження, але й спеціально відшукав автора, що зникся під псевдонімом, щоб подякувати йому за урок.Вступивши в конфлікт із новопризначеним губернатором, Салтиков попросив перекладу у Твер. І тут він протримався лише два роки (але це були роки селянської реформи) і, заробивши ще одне прізвисько «червоного віце-губернатора», вийшов у відставку. Однак вільне літературне життя Щедріна теж протривало лише два роки. З 1864 року Салтиков вертається на службу, тепер у міністерство фінансів, і починає чергове коло скитаний по провінції в посаді голови Казенної Палати, що наглядає за надходженням державних доходів. Він служить у Пензі, у Тулі, знову в Рязані — і всюди переживає той самий цикл: службова запопадливість — конфлікт із губернатором — голосна відставка. «Міністром фінансів був тоді Рейтерн — і багато довелося йому повозитися з перекірливим однокашником, — згадував знайомий Салтикова-Щедріна В. И. Лихачов. — Не встигне Салтиков де-небудь прижитися, глядь, уже й посварився з губернатором! Приїжджає в Петербург — і до Рейтерну: «Давай іншу Палату! Не можу із цим мерзотником служити…» Одержує іншу Палату — і знову та ж історія. Так і переїжджав до повної відставки». Повна відставка відбулася в червні 1868 року. Лише із цього часу 42-літній відставний чиновник міг повністю віддатися своїй улюбленій літературній справі. «Я письменник по покликанню, …куди б і як би мене не кидала доля, я завжди б зробився письменником, це було позитивно моє покликання». 2 Думки й коментарі по актуальних проблемах сучасної російської мови, про реформу утворення й ЕГе, матеріали про реформу російської орфографії — у розділі