Мокульский С. Історія західноєвропейського театру, т. 2.
Кьяри.
КЬЯРИ)-1785) був родом із Брешии й походив зі збіднілої дворянської сім’ї. Одержавши воспиshy;тание в єзуїтській школі, він вступив в орден єзуїтів і являлshy;ся типовим для XVIII століття представником так званих «світських» абатів. В 1736-1737 роках Кьяри був профессоshy;ром риторики в Модене. Потім він залишив академічну раshy;боту заради занять літературою й в 40-х роках багато путешестshy;вовал по Італії, складаючи романи й вірші. В 1748 році неshy;доброзичливці Гольдони, стурбовані його успіхами в, трупі Медебака, виписали Кьяри у Венецію, вирішивши протиставити його Гольдони. Кьяри дебютував восени 1749 року комедією «Модний авантюрист», що мав успіх. Із цього моменту він став працювати як драматург для трупи Имера, що грала в театрі Сан-Самуеле й конкурував із трупою Медебака, що грала в театрі Сант-Анджело.)shy;ра й став складати комедії в прозі з масками, сильно напомиshy;навшие комедії Гольдони. Не обмежуючись цим, він вирішив відповідати на особливо популярні комедії Гольдони власними п’єсами подібного змісту. Так, «Хитрій удові» Гольshy;дони Кьяри протиставив свою «Школу вдів» (1749), предshy;ставлявшую памфлет на комедію Гольдони, у якому Кьяри знущально відтворював цілі сцени з «Хитрої вдови». Гольдони підняв кинуту йому рукавичку й відповів Кьяри «Апологетичним прологом до Хитрої вдови», у якому апеллиshy;ровал до урядових органів, указуючи їм на неприличshy;ние витівки проти іноземців, що були в «Школі вдів». Результатом полемічної брошури Гольдони було запрещеshy;ние обох комедій Гольдони й Кьяри й установа предвариshy;тельной цензури театральних п’єс.)shy;кратилась після переходу Гольдони в театр Сан-Лука. Якщо під час роботи Гольдони в Медебака Кьяри був заодно з Имером, те після переходу Гольдони в театр Сан-Лука Кьяри зі своєю звичайною легкістю й безпринципністю перейшов до Ме-Дебаку й почав нападати на Гольдони вже в інтересах Медебаshy;ка. При цьому методи боротьби Кьяри з Гольдони залишалися незмінними: він сумлінно передражнював Гольдони, обраshy;щаясь до тих же або подібним сюжетам, і блискавично перебраshy;сивался до нових жанрів, розроблювальним Гольдони. Коштувало, наприклад, Гольдони інсценувати роман Ричардсона «Памеshy;ла», як Кьяри інсценував роман Мариво «Маріанна», наshy;писаний на подібний сюжет (1750). Коштувало Гольдони звернутися до твору віршованих комедій без масок, як Кьяshy;ри починав писати такої ж комедії. Коли Гольдони написав «Мольера», Кьяри відповів йому «Мольером, ревнивим чоловіком» (1751). Коли Гольдони звернувся до екзотичних тем і наshy;писав «Перську наречену», Кьяри перейшов теж на екзотиshy;ческую тематику й написав «Китайську рабиню» (1753). Когshy;да Гольдони склав «Англійського філософа», Кьяри склав «Венеціанського філософа» (1754).)-1754 роках полеміка Гольдони й Кьяри досягла апогею. Вся Венеція розпалася в цей час на дві партії — гольдонистов і кьяристов, які бомбардували один одного пародіями, памфлетами й т.д. «Театром воєнних дій» явshy;лялись не тільки зали для глядачів театрів, але й кафі, ігорні будинки, площі, навіть палаци патриціїв. В 1754 році перемога наshy;чалу відмінюватися на сторону Кьяри. Він випустив свій літературно-театральний маніфест «Комічний поет», що був сколком з «Комічного театру» Гольдони. У цій п’єсі він изshy;ложил свої погляди на театр і драматургію й з почуттям глуshy;бокого задоволення озирав пройдений їм шлях, присваиshy;вая собі заслугу Гольдони — перемогу над комедією дель арте. Кьяри мав багато шанувальників, що вважали його більшим поshy;цьому. Улітку 1754 року він із тріумфом відвідав Модену, де його добре пам’ятали й привітали як реформатора итальянДжерело: Література Освіти )shy;цога титул придворного поета. Після повернення у Венецію Кьяри вже не мав колишнього успіху. Але він не сумував і проshy;должал боротьбу з Гольдони колишніми методами: на «Теренция» Гольдони він відповів забавними греко-латинськими комедіями «Диогеном» і «Плавтом» (1755).
Але боротьба Гольдони й Кьяри наближалася до кінця. В 1757 гоshy;ду проти них обох виступив новий страшний ворог — Карло Гоцци. Загальна небезпека змусила Гольдони й Кьяри спочатку припинити нападки один на одного, а потім в 1761 році заклюshy;чить сполучник для спільної боротьби проти Гоцци, що поshy;ставив у цей час свою першу театральну казку «Любов до трьох апельсинів», де були висміяні одночасно Гольдони й Кьяри. У наступному році Гольдони виїхав у Париж, а Кьяри зайняв його місце в театрі Сан-Лука (1762). Однак Кьяри б\ зовсім безнадійно скомпрометований нападками на нього Гоцци. Незабаром він зовсім перестав цікавити публіку Венеції, і йому довелося виїхати на батьківщину, у Брешию. Тут цей непоправний графоман продовжував друкувати книги на саshy;мие різноманітні теми
Кьяри був типовим літератором-професіоналом, писавshy;шим у всіх стилях і жанрах. Він був образованнее Гольдони, добре знав античну літературу, наслідував у своїх п’єсах драматургам грецьк, римським, французьку й англійським і створив досить логічну теорію драми, який, однак, сам на практиці не випливав. У погоні за популярністю, жеshy;гавкаючи бути нарівні зі своїм просвітительським століттям, Кьяри проshy;пагандировал «Суспільний договір» Руссо, призивав верshy;нуться до «природного стану», вимагав емансипації жінок і т. д.
У цілому Кьяри був людиною безпринципним. Його главshy;ним стимулом була відверта погоня за успіхом, якого він домагався будь-якими засобами. Він легко перекидався від жанру до жанру й був затятим еклектиком. Сильною стороною Кьяри було багатство фантазії, винахідливість у сюжетshy;них ходах. Але при цьому він був зовсім позбавлений терпіння, сумлінності й гарного смаку. Зробивши собі із драматурshy;гии джерело доходу, воно не мав ні часу, ні бажання обдуshy;мивать написане. Звідси — надзвичайна недбалість і сумshy;бурхливість його п’єс. Характери персонажів погано розроблені; довгі, тягучі монологи чергуються з обривковими фразаshy;мі; заплутана інтрига звичайно одержує чисто зовнішню разshy;в’язання. Мова його п’єс була грубим і плоским; мартеллианские вірші, якими написана більшість його комедій, отличаshy;лисій монотонністю. Він уснащал свої п’єси ефектними, але натягнутими й неправдоподібними ситуаціями. Не випадково під час відвідування їм Модени Кьяри ушановували за те, що він «вигнав зі сцени надокучливу правду». І дійсно, після того як Кьяри перестав копіювати Гольдони, він віддався разshy;работке екзотичних і легендарних тим. В 1760 році він наshy;писав «Троянську тетралогію», у якій виступали Венера, Сивилла, Харон і Вулкан зі своїми циклопами. Таким обраshy;зом, реально-побутова тематика була в Кьяри простою даниною моді; найбільше він любив сюжети екзотичні й фантастиshy;ческие.
Жодне з добутків Кьяри не витримало випробування часом. Всі п’єси цього, з дозволу сказати, «суперника» Гольдони зараз міцно забуті.