Мокульский С. Історія західноєвропейського театру, т. 2.
Метастазио.
МЕТАСТАЗИО)shy;дворного поета. Дзено порадив йому запросити Метастазио. Кандидатура була названа вдало: Метастазио був действительshy;але тим високоталановитим поетом і драматургом, якому удаshy;лось довести до кінця почату Дзено реформу ліричної трагедії.)-1782) народився в Римі в сім’ї дрібного крамаря. З дитинства оgt;н виявив неабиякий поеshy;тический дарунок і звернув на себе увага драматурга-классициста Гравини. Останній, почувши його вуличні імпровізації, усиshy;новил його й дав йому прізвище Метастазио, що представляє переклад на грецьку мову його теперішнього прізвища Трапасси. Під керівництвом Гравини Метастазио одержав гарне класshy;сическое утворення. Чотирнадцяти років він склав першу траshy;гедию «Юстив» (1712), а потім видав перший збірник стихотвоshy;реній (1717), що виявив у ньому дарування першокласного лірика. Гравина постарався перемкнути його в область драма тургии, але Метастазио зберіг на все життя пристрасть до поезії, що і спонукалася його писати ліричні трагедії, що обов’язково включали ліричні монологи (арії).
Після смерті Гравини (1718) Метастазио незабаром промотав отримане від нього спадщина й переїхав у Неаполь. Тут він надійшов клерком до адвоката Кастаньола, що ненавидели поезію. Нишком від свого патрона Метастазио склав в 1721 році сеshy;ренади «ендимион» і «Сади Геоперид», що з’явилися початком його кар’єри. На нього звернула увагу співачка Маріанна Бульгарелли, по прозванню Романина, що ввела його в музичний мир. Метастазио написав для неї знамениту ліричну трагеshy;дию «Покинута Дидона» (1724), що мала грандіозний успіх, незважаючи на її посередню музику, що супроводжувала, компоshy;зитора Сарро. У цій ліричній трагедії поезія як би взяла реванш у музики, що поневолювала її протягом цілих ста років. «Дидона» облетіли театри Італії й інших країн з музикою Вінчі, Скарлатти й інших великих майстрів (усього в XVIII веshy;ке до «Дидоне» написали музику біля сорока композиторів).
В «Покинутої Дидоне» Метастазио вперше виявив харакshy;терние риси свого драматургічного дарування. Він показав тут мистецтво чіткого окреслення характерів і передачі разноshy;образних відтінків почуттів. Запозичивши сюжет з IV пісні «енеиди» Вергілія, Метастазио майстерно зобразив всі борошна Дидони, покинутої Енеєм, її внутрішню боротьбу, розпач і трагічну кончину. Із часів «Аминти» Тассо на итальянshy;ской сцені не звучали такі ніжні вірші, перейняті скорботною меланхолією. Метастазио знайшов секрет впливу на современshy;ников, відчувши їхню пристрасть до сентиментальних емоцій. Разом з тим він наблизився до строгості, розміреності й гарshy;моничности классицистской трагедії, перенесучи центр ваги на внутрішні переживання героїв і звівши до мінімуму зовнішня дія. З його ліричної трагедії був виключений усякий надприродний елемент, властивий опері, а зміни декорацій втратилися самодостатнього видовищного характеру й були чітко вв’язані з розгортанням сюжету
Слідом за «Дидоной», що поклала початок жанру сентименshy;тальной опери, Метастазио перейшов в «Сіре» (1726), написанshy;ном на східний сюжет, до жанру героїко-сентиментальної опеshy;ри, а потім в «Катове в Утике» (1727) поклав початок чисто героїчній опері. Всі три жанри розроблялися їм і далі на різних етапах його творчості, що може бути розбите на три періоди. Перший із цих періодів падає на роки роботи в Італії ( 1724-1730), другий і третій періоди ставляться вчасно перебування Метастазио у Відні, куди він був запрошений в 1730 році за рекомендацією Дзено. До від’їзду у Відень Метастазио були написані крім наshy;кликаних трьох ліричних трагедій ще «еций» (1728), «Узнанshy;ная Семіраміда» (1729), «Олександр в Індії» (1729) і «Артаксеркс» (1730). У всіх цих ліричних трагедіях Метастазио наділяв античних героїв сучасними почуттями, ще не досягаючи властивої йому згодом чіткості в построеshy;нии сюжету й в окресленні характерів, міцності й стислості діалогу
З погляду змісту найбільш значної з ранshy;них опер Метастазио є «Катон в Утике». Ця лиричеshy;ская трагедія передбачає трагедії Альфьери своїм культом давньоримської цивільної доблесті й своїми тираноборческими тенденціями. Це принесло їй згодом більшу популярshy;ность у роки революції. Метастазио спочатку спробував зобразити смерть Катова на очах у глядачів. Але тому що цей відступ від канону викликало протести, то він замінив смерть героя на сцені оповіданням про неї. У наступних своїх ранніх операх Метастазио зовсім відмовився від трагічних фіналів, увів інтригу, у якій бачив вірний засіб викликати інтерес у глядачів
Другий період творчості Метастазио починається з його переshy;їзда у Відень і тягнеться до смерті імператора Карла VI (1730- 1740). У Відні Метастазио складав крім ліричних трагеshy;дий ораторії, серенади й вірші для придворних праздshy;неств, мистецьки пристосовуючись до смаків імператора і його двору. До цього часу ставляться його ліричні трагедії «Адріан у Сирії» (1731), «Димитрий» (1731), «Ипсипила» (1732), «Олімпіада» (1732), «Демофчнт» (1733), «Титово милосердя» (1734), «Ахілл у Скиросе» (1736), «Упізнаний Кир» (1736), «Фемистокл» (1736), «Зіновія» (1740), «Аттилий Регул» (1740). Ці ліричні трагедії одностайно визнані шедевshy;рами Метастазио. Він виявив себе в них зрілим майстром, неshy;сравненно більше То’нким і різноманітним, чим у своїх ранні операх
Найбільшою популярністю з ліричних трагедій другого періоду користувалася «Олімпіада», на текст якої написали музику тридцять два композитори. Це краща із сентиментальshy;них опер Метастазио, у якій він сполучить традиції грецької трагедії й італійської пасторальної драми. Але вищої крапки своєї художньої майстерності Метастазио досяг у трьох героїчних операх — «Титово милосердя», «Фемистокл» і «Аттилий Регул». Першої з них захоплювався Вольтер, считавshy;ший окремі місця цієї опери видерживающими порівняння із кращими античними й французькими трагедіями, що почасти навіть перевершують їх. Досить високо цінували «Титово милосер дні» також у Росії, де його перевів Г. Р. Державін і передеshy;лал у самостійну трагедію Я. Б. Княжнін
Голосною славою користувався також «Фемистокл», сюжет коshy;торого був навіяний однойменним добутком Дзено. Метаста-Зио затратив багато праці на твір цієї ліричної трагеshy;дии, що відрізняється великою простотою й строгістю фабуshy;ли. Метастазио намалював тут образ великого афінського полshy;ководца, переможця персів при Саламине, творця морської могутності Афін. У трагедії зображене вигнання Фемистокла його співвітчизниками й знаходження їм пристановища в перshy;сидского пануючи Ксеркса (по історії-артаксеркса). Поставленshy;ний перед необхідністю відплатити за отримані їм від перshy;сов благодіяння дорогою ціною — зрадою батьківщині, Фемистокл, щоб не стати зрадником, збирається покінчити із собою. Але шляхетний Ксеркс вибиває з рук Фемистокла чашу з отрутою, звільняє його від необхідності зради батьківщині й сам клянетshy;ся Афінам у вічному світі. Ця трагедія теж була перекладена на російську мову Г. Р. Державіним
Але улюбленим дітищем Метастазио був «Аттилий Регул», у якому він знову, як в «Катоне», намалював монументальний образ давньоримської цивільної доблесті, зобразивши, подібно Корнелю, перемогу моральної сили над пристрастю. Однак це уособлення щиросердечної величі республіканського Рима не мало великого успіху в сучасників, які віддавали перевагу сентиментальним операм Метастазио.)-1771) відзначений явними ознаками занепаду. Натхнення Метастазио в цей час слабшає, плідність його зменшується, він починає повтоshy;ряться, переспівувати самого себе. Метастазио випробовує постоянshy;ную незадоволеність, скаржиться на зміну смаків публиshy;ки, на відтискування серйозної опери комічної, на гегемонію співаків і композиторів, до вимог яких доводилося приshy;слушиваться навіть йому. До цього періоду ставляться: «Антигони» (1744), «Гипермнестра» (1744), «Король пастух» (1751), «Киshy;тайський герой» (1752), «Ниттети» (1754), «Торжество Клелии» (1763), «Ромул і ерсилия» (1765), «Руджеро» (1771). Метаshy;стазио робить у цих операх спробу введення нових незвичайних сюжетів, віддаючи данину модної в мистецтві рококо китайщине («Китайський герой») або звертаючись до лицарської тематики, сприйнятої з «Шаленого Роланда» Ариосто («Руджеро»).)»Руджеро» Метастазио припиняє писати для театру й присвячує останні роки життя теоретичному истолковаshy;нию своєї драматургічної практики, повідомляючи себе наследниshy;кому поетики Аристотеля й Горация. Він хотів бачити в жанрі ліричної трагедії законного спадкоємця античної трагедії й пишався прізвиськом «італійського Софокла», яким його наshy;градили сучасники.) Понятовский спеціально вивчив італійську мову, щоб мати можливість читати в оригинаshy;ле ліричні трагедії Метастазио. Ж. — Ж. Руссо, незважаючи на своє заперечення театру, був гарячим шанувальником Метастазио, якого він називав «поетом серця, єдиним генієм, створеним для того, щоб торкати душу зачаруванням поетичеshy;ской і музичної гармонії». Смерть Метастазио викликала величезну безліч скорботних віршів, а у Флоренції в його честь навіть була вибита медаль. Ліричні трагедії Метастазио поshy;лучили величезне поширення у всіх країнах, де їх грали часто без музики. Слава Метастазио поширилася навіть за межі Європи: в 1767 році мандрівник Бугенвиль бачив його п’єси в Ріо-де-Жанейро у виконанні трупи мулатів.)»Аркадія», що відродила моду на пастораль, Метастазио був найбільшим представником так званої «другий аркадийской манери», що характеризується перевагою канцонети — ліричної пісеньки, що оспівує винятково любов і наshy;слаждение. Метастазио виражав ці гедоністичні настрої з вишуканою простотою, ясним і прозорим складом, у легких, ніжних і мелодійних віршах, що відрізнялися винятковою музикальністю. Цей жанр був огобенно любимо аристократиshy;ческой публікою, що бачила в Метастазио ідеального поета. Але гедонізм і вишуканість не вичерпували всього істоти исshy;кусства Метастазио. У його мистецтві були закладені величезні запаси чутливості й задушевності, що забезпечувало йому симпатії самих широких кіл глядачів. Захвати Руссо ясно показували відношення до Метастазио радикальних груп третього стану. У віршах Метастазио, що сам вийшов з низів, оживали ритми, мелодії й наспіви народної поезії
Метастазио зумів відбити Почуття И Настрою, Пережиshy;ваемие найширшими колами італійського суспільства в його вреshy;мя, але він лише в незначній мері зумів виразити Думки Джерело: Література Освіти )shy;роизма, випробовувану демократією епохи Освіти, Метаshy;стазио лише в деяких своїх ліричних трагедіях відбив цивільні ідеали свого часу. Героїчні опери Метастазио, що передвіщають трагедії Альфьери, потонули в масshy;рє його сентиментальних опер, на яких, властиво, і покоиshy;лась головним чином його слава в сучасників. Наприкінці життя Метастазио смутно відчував нові віяння, що загрожували ламанням тому соціально-політичному укладу, якому він слуshy;жив вірою й правдою. Але сам він був не в силах перешикуватися й зволів замовкнути задовго до своєї кончини.)shy;савшим для оперного театру. Уражені його мистецтвом, мноshy;гие його сучасники затверджували, що ліричні трагедії Метаshy;стазио є теперішніми трагедіями, які можна виконувати також і без музики. Однак сам Метастазио не мисshy;лив своїх ліричних трагедій без музики й ніколи не писав п’єс для драматичного театру. Він спеціалізувався на жанshy;ре гібридному з погляду літератури, але занимали в теаshy;тре його часу перше місце. Цьому жанру він зумів додати величезну поетичну значимість, проголосивши в теорії й здійснивши на практиці першість в опері поезії над музикою. Але всім цим він не послабив музичної сторони опери, а тільки відновив порушене попереднім століттям рівновага поезії й музики в оперному театрі.) тільки текст, соверshy;шенно не задаючись завданням узгодження музики й поезії, тоді як Метастазио висунув на перше місце саме цю проблему. На відміну від Дзено, Метастазио був музично освіченою людиною, учнем неаполітанського композитора Порпори. Він сам пробував писати музику до своїх канцонет і завжди складав вірші, акомпануючи собі на фортепьяно.)shy;який, необхідної для здійснення реформи опери. Йому приshy;ходилося боротися головним чином з характерним для опери кінця XVII і початку XVIII століття перевагою музикально-вокальshy;ний сторони над драматичної, що конкретно виражалося в надмірному захопленні аріями, їхній перевазі над речитатиshy;вом, у якому завжди знаходить головне відбиття розгортання сюжету опери
Метастазио приборкав арію, ліквідував її претензії на провідну роль в опері. Оп установив правильне співвідношення між арією й речитативом, перетворивши арію в мелодійний отshy;звук драматичної ситуації. Особливо це ставиться до арій, у яких знаходили ліричне вираження обуревающие героя емоції. Поряд із сентиментальними аріями він часто прибігав також до сентенціозних, або дидактичним, аріям, що виражають політичного, філософські або моральні разshy;мислення персонажів. У всіх випадках він намагався блискучою поетичною розробкою тексту арій звернути увагу зритеshy;лий на самий зміст, а не тільки на мелодійне оформлення. Метастазио рішуче відкидав арії, не пов’язані з разshy;вертиванием сюжету опери. Він цілком підкорив музику потрібним йому сценічним враженням і змусив, наприклад, оркестр в «Аттилии Регуле» виражати міркування й сомнеshy;ния Регула.
Метастазио звернув також велику увагу на декорационshy;ную сторону оперного спектаклю й давав у ремарках точні укаshy;зания декораторам щодо оформлення своїх ліричних трагедій
Метастазио повідомив ліричної трагедії пропорції классицистской драматургії. Відкидаючи три єдності, дотриманню коshy;торих заважала естетика оперного спектаклю з її установкою на видовищну розмаїтість, Метастазио засвоїв із классицистского закону порівняльну простоту драматургічної форми, блиshy;зость зав’язки до катастрофи, невелика кількість персонажів, прагнення до симетрії побудови й, головне — розробку улюбленого французькими классицистами (особливо Корнелем) конфлікту між любов’ю й боргом з кінцевим торжестshy;вом моральної сили над пристрастю. Останнє ставиться главshy;ним образом до героїчних опер Метастазио. У сентиментальshy;них же операх він наближався скоріше до стилю міщанської драми
Метастазио породив целую плеяду наслідувачів, з яких жодному (крім Кальцабиджи- лібретиста Глюка) не удаshy;лось піднятися вище рівня посередності. Не в приклад своshy;йому вчителеві, що вмів повести за собою композиторів і співаків, змусивши їх виконувати його завдання, послідовники Меshy;тастазио знову попадають у підпорядкування до оперних артистів, поshy;корно виконуючи їхні вимоги й капризи. Це відштовхує від роботи в оперному театрі всіх мало-мальськи талановитих поетів. Лібретистами знову робляться не художники, а ремісники — «комахи, що дзижчать над самими брудними болотами Парнаshy;са», по вираженню музичного критика Артеага, современниshy;ка Метастазио.