Твір по літературі: Моральні експерименти воланда в романі М. А. Булгакова «Майстер і маргарита» Якщо спробувати визначити одним словом багатство ідей і образів роману «Майстер і Маргарита», те можна сказати, що це — роман-випробування. Кожний з героїв, навіть найнікчемніший, другорядний, стає учасником фантастичного експерименту. Може бути, цей самий герой ніколи й в очі не бачив Воланда, але проте сам сатана випробовує його. У людині досліджується здатність до добра, милосердю, любові, вірності, рішучості. Разюче, що подібні експерименти проводить саме сатана й ніхто іншої. Будучи представником темних сил, він у той же час є провісником добра З більш-менш значимими героями Воланд розмовляє особисто.
Причому бесіда з ними більше нагадує допит. У першій же главі відбувається знаменна розмова на Патріарших ставках поета Івана Бездомного й редактори Берліоза з дуже дивним незнайомцем. Обоє — члени Массолита — переконані атеїсти. Перший — неосвічений, нехай і, що претендує на звання поета, другий — цілком утворений, так сказати «підкований», у науковому плані атеїст Загадковий іноземний професор («шпигун») пророкує смерть Берліоза. Властиво, після того, як тому відрізало трамваєм голову, і починається випробування для Івана Бездомного.
Він уже розуміє, що на Патріарші вони мали справу з якоюсь нечистою силою, у мозок його з разючою ясністю впечатался оповідання незнайомця про Понтія Пілаті. Бездомний ні мінути не сумнівається, що таємничий професор дійсно сам був присутній при розмові Пілата з Иешуа. Але хіба міг хто-небудь повірити настільки неправдоподібному оповіданню, тим більше в антирелігійно настроєній Москві? Цілком природно, що нещасного поета приймають за божевільного. Та й у читача спочатку цей герой викликає бажання посміятися над ним — вуж занадто безглуздо виглядає обірвана фігура в кальсонах, з украденими іконкою й свічею вруках. Але саме Бездомну, зухвалу жалісливу посмішку в читача, і проходить випробування Воланда!
Поет — людин небагато наївний, довірливий. Він беззаперечно повірив Майстрові, коли той оголосив, що незнайомець у парку — сам сатана, повірив і в сумну історію про любов і спалений рукопис. Розмова з Майстром приводить до якогось прозріння, тому Бездомний відкрите й прямо може заявити, що вірші його не просто бездарні — дивовижні! Івана Майстер згодом назве своїм учнем, звичайно не в літературному плані Інші експерименти Воланда не настільки успішні, якщо розглядати їх з погляду загальнолюдської моралі. Воланд прибув у Москву переконатися, що люди змінилися. І сам же на виступі у Вар’єте говорить про те, що люди залишилися такими ж, тобто дріб’язковими, жадібними до грошей і речей. До того ж до всього тепер москвичам не дає спокою «квартирне питання». Навколо горезвісного питання вертиться чимало людських доль.
Величезна кількість людей у невтримному прагненні розширити вже наявну або придбати нову житлоплощу не гребує нічим: ні проханнями, ні благаннями, ні кляузами, ні доносами. Характерний представник таких людей — київський дядюшка померлого Берліоза. Він вражає своєю чіпкістю й спритністю в бажанні заволодіти квартирою племінника. Йому, природно, не вдається задумане.
Воланд не дозволяє таким людям вигравати И подібних героїв, чіпких, жадібних, боягузливих, на сторінках роману зустрічається чимало. Отут і голова жилто-варищества Никанор Іванович Босої, що бере хабара легко й добірно, і розпусний п’яниця Степу Лиходіїв, і Варенуха, і Римський, і Семплеяров, і всі відвідувачі Вар’єте. Серед них навряд чи відшукається хоча б одна істинно шляхетна, доброчесна людина Саме ж важке випробування випадає, безумовно, Майстрові й Маргариті. Вони витримують його, але зовсім не тому, що ідеально. Ні, вони мають багатьма людськими слабостями й недоліками. Але зате вони вміють любити й в ім’я цієї любові прагнуть урятувати один одного, відгородити від лих Маргарита заради коханого готова продати душу дияволові й дійсно робить це з першою ж нагодою, нітрохи не шкодуючи.
Коли ж Воланд просить неї назвати своє бажання, вона раптом згадує про нещасний Фриде, що вбила своєї дитини, і просить за неї. Воланд із явною іронією запитує Маргариту: невже вона є настільки високоморальним людиною? Маргарита відповідає, що її прохання було викликано зовсім не високим поривом душі, а небажанням обдурити людини, якому подали надію. Але це і є милосердя найвищої проби, милосердя, що не вважає себе чеснотою. За одне це Маргарита заслуговує щастя слюбимим. Майстер також заслужив і любов, і відродження свого рукопису, і вічний спокій.
Так, він був слабкий, він спалив свій роман, що пожирається невідомим страхом, він зневірився в себе й у справу свого життя. Але ця слабість стократ викупається його любов’ю, вірністю й добротою Роман Булгакова служить вічним нагадуванням про те, що зло й недобропорядочность — карні, чеснота — всепобеждающа, а гріхи, як би важкі вони не були, викупаються щирим каяттям