Твір по літературі: Моральні й екологічні проблеми в оповіданні Ф. А. Абрамова Жодного людини, навіть якщо в нього зовсім немає друзів, не можна вважати абсолютно самотнім, тому що його життя проходить серед інших людей, тісно пов’язана з життям навколишнього його миру. Тому й кожне наше слово, учинок роблять самий безпосередній вплив на увесь світ, змінюють його, однак, на жаль, не завжди в кращу сторону. І тоді у взаємодії людини й миру виникають проблеми. Екологічна — одна з найстрашніших з них В оповіданні Ф. А. Абрамова «Про що плачуть коня» ми довідаємося причину трагедії цих чудесних, добрих і розумних тварин. Адже зовсім не дуже давно були часи, коли «конем дихали й жили, коли їй скармливали самий ласий шматок, а те й останню краюху хліба». Незамінна її роль у селянській сім’ї — роль не тільки сильного й вірного помічника, але й доброго, надійного друга.
Навіть терплячи голод, нестаток і інші нещастя, люди оточували коня любов’ю, турботою й пещенням. Тепер же прийшли зовсім інші часи. У століття науково-технічного прогресу колишній колись неоціненним праця коня замінили роботою сильних, що ніколи не утомлюються машин. А що ж коня?
Вони продовжують працювати там, де машин не вистачало, але не було вже безкорисливим гривастим трудягам колишньої пошани й поваги: «вони постійно нудилися, умирали від спраги, їх дошкуляв гнус», їх забували погодувати, не хотіли чиститися Сильно тужили коня від такого відношення, але продовжували вірою й правдою служити своєму хазяїнові — людині. Тому вони й викликали в серце головного героя оповідання «почуття жалості й навіть якоїсь незрозумілої провини перед ними». На початку оповідання герой говорить про свою любов до цих дивних тварин, з якими були зв’язані самі теплі й дорогі спогади його минулого. Однак як легко, не роздумуючи, робить він зрадництво стосовно них, відмовляючись підтримувати віру що засумувала Рижухи в існування щасливих для всього їхнього кінського роду часів! Звичайно, людина незабаром розуміє, що «зробив щось непоправне, страшне», що вже ніякими силами не можна змінити, поправити.
І тому пригнула його до землі «важка кінська туга», через яку він сам собі став здаватися якимось незрозумілим, «віджилою істотою ». Таким чином, письменник у своєму оповіданні зачіпає й одну з моральних проблем, рішення якої визначає відношення людини до самої себе. Це проблема чесності перед собою й відповідальності за чинені дії Ф. А. Абрамов народився й виріс в Архангельській області, у красивейшем краю білих ночей і безкрайніх лісів, краю билин і казок.
І навколишня природа зіграла більшу роль у житті й творчості письменника. Його чуйному серцю сумно було спостерігати за тим, як рідіють прекрасні ліси, зникають або терплять нещастя тварини. Він усвідомлював, що багато в чому в стражданнях тварин, у загибелі природи винуватий людина, і не міг равнодушно спостерігати за подібною несправедливістю. Гіркі думки й почуття письменник виражав у своїх добутках, одним із яких і є оповідання «Про що плачуть коня». Уже перші рядки занурюють нас у мир далекого дитинства письменника, «у мир пахучих трав, бабок і метеликів і, звичайно ж, у мир коней». Саме коня надавали лугу «з рідкими купинами й кустиками верболозу» особливу й неповторну красу. Вони пожвавлювали природу своїм похрустиванием, пофиркиванием або всхрапом і всім своїм видом викликали хвилюючі почуття в душі автора. Заворожено дивлячись на пасущихся коней, ми й самі випробовуємо подібні почуття Але далі нам відкривається зовсім інша, сумна й страхаюча картина, що наповнює наші серця неймовірною жалістю до нещасних тварин.
Ми бачимо їх, що вмирають від голоду й спраги, що дошкуляються гнусом у задушливій, запущеній стайні, куди вічно п’яний конюх «іноді й день і ніч не заявлявся». Неможливо без болю дивитися на нелегке життя цих бідолах. Але ж були колись зовсім інші, щасливі часи для коней. З оповідання старої кобили Забави ми довідаємося про те, що раніше їх «жалували й берегли пущі всього на світі», називали годувальницями, пестили, прикрашали стрічками — про їх піклувалися, як про найдорожчий скарб. Натхненна цими оповіданнями, кобилка Рижуха вирішила довідатися в людини, чи правда все це, чи не обдурила її стара кобила. Тому що інші коні не вірили їй. Або просто не хотіли ще більше роз’ятрювати свою роздерту душу?
У кожному разі, тепер ці «величезні, усе ще мокрі, сумні очі» з надією й благанням Дивилися на людину: адже він все знає, він все життя командує конями. Він обов’язково розповість всю правду, Рижуха вірила в це, вона довіряла людині, з яким у неї здавна встановилися теплі дружні відносини. І він дійсно знав, що були щасливі часи в коней, коли їх чистили, виходжували, віддавали їм кращий шматок, по нескольку раз на ніч піднімалися провідати своїх улюблениць. Як же могли люди допустити, щоб всі так змінилося? Як могли зробити життя цих самих прекрасних і потрібних тварин такий нещасної? Невже зовсім зачерствіла душу людини? А коня всі чекали відповіді: «все кінське царство, живе й мертве», чекаючи дивилося на людину. Але він не сказав їм правди.
З напускним молодецтвом обділив їх заздалегідь приготовленим хлібом і пішов. Але в цей момент він зробив жахливу, непоправну помилку: він обдурив їх — улюблену Рижуху й всіх коней, які вірили йому й жили надією. Розумні тварини, звичайно ж, розгадали обман і тепер не зможуть простити. Уже не буде тих щирих, довірчих відносин, які існували дотепер.
Людина сам зруйнував цю довіру, відіпхнув від себе ці чуйні створення. І коли він зрозумів це, «важка кінська туга» налягла на нього неймовірним вантажем, «пригнула до землі». Він відчув всю свою безглуздість і незначність, усвідомив свою помилку, але вже нічого не міг виправити У своєму добутку Ф. А. Абрамов прагнув показати, що зникнення зв’язків людини із тваринами, із землею, із природою може обернутися дуже серйозними наслідками. Тому що земля, тварини, спілкування з ними — це те головне, на чому «будується людяність у людині». Якщо зникнуть ці почуття — любов, доброта, турбота, — зміниться сама людська сутність, зміняться відносини й у людському суспільстві В оповіданні «Про що плачуть коня» Ф. Абрамов від імені оповідача описує свої враження від спілкування з конями. Оповідач дуже дружний із цими тваринами, завжди розмовляє з ними, пригощає хлібом.
Особливо подобається йому кінь Рижуха. Вона, також як і інші, була измождена важкою роботою, але не втратила бадьорість духу. У неї був веселий, безжурний характер, побачивши друга вона лунко іржала й бігала по колу, вітаючи його. Але один раз при наближенні свого друга Рижуха не виявила звичайної наснаги, стояла смутна й понура.
Від розпитів же вона розплакалася. Як виявилося, на косовиці Рижуха познайомилася зі старим конем і почула від її дивну пісню. У пісні описувалися часи, коли коней цінували як головних годувальників сім’ї. Їм скармливали найкращий [» шматок, любовно розпрягали після трудового дня, виходжували, чистили, називали ласкавими словами. Коні цінувалися як найбільший скарб, адже вони були опорою й надією селян.
«Усе — кінь, усе — від коня, все життя селянська від народження до смерті». За те, що коня навалили занадто великий важкий віз, можна було схлопотать від односільчан. Коней берегли й пестили. І Рижуха звертається до людини з питанням, чи правда були такі часи.
Адже зараз коней раз у раз кидали на жарі, де їх долали хмари ґедзів. Про них часто забував п’яний конюх, і бедним твариною доводилося пастися на згризеної дочерна землі. Що міг відповісти людина? Він відчував провину людей перед конями, жалував їх. Але у відповідь лише отшутился. І зрозумів, що ніколи більше між ним і Рижухой не буде колишньої довіри. Адже він обдурив своїх друзів У цьому оповіданні Платонов піднімає більшу моральну проблему.
Люди найчастіше бувають черстві й безжалісні. От і про коней, чесно отслуживших свій строк, вони перестали піклуватися. А коня вмирають від спраги, недоїдають, страждають від гнусу й жари. Думка ж людини таке — навіщо витрачатися, якщо від коня вже ніякої користі. І найчастіше таке відношення не тільки до тварин. Оповідання викликає почуття сорому за черствість, байдужність людей і змушує задуматися про наші вчинки