Твір по літературі: Москва у творчості М. Ю. Лермонтова Древня столиця Росії издревле зачаровувала уяву чудових російських художників, письменників, поетів. Навіть стругаючи краса Петербурга, Північної Пальміри, як нерідко називали його, не могла затьмарити те зачарування, яким завжди володіла Москва Здавався б, М. Ю. Лермонтов — людин, більшу частину життя проведший на Кавказі, закоханий у бурхливий Терек і південну природу, не повинен був захоплюватися північчю. Але це стосується чого завгодно, але тільки не Москви. Ще будучи юнкером лейб-гвардії гусарського полку, Лермонтов пише нарис «Панорама Москви», якому можна сміло назвати визнанням у любові столиці. «Москва не є звичайне велике місто, яких тисяча; Москва не безмовна громада каменів холодних, складених у симетричному порядку… немає!
у неї є своя душа, своє життя», — говорить юний Лермонтов. Москва для нього — місто дивної історії. Кожний її камінь — свідок подій, що мали величезне значення для доль всієї Росії. Іван Грозний, Борис Годунов, Петро Великий — от люди, яких пам’ятають церкви, монастирі, палаци столиці.
Кожний її будинок для поета — найбільша святиня. Кожна вулиця — поема. Москва для Лермонтова наповнена неземною музикою дзвонів, що він порівнює з фантастичною увертюрою Бетховена. Тільки бездушна людина може не бачити цієї величної краси; для «ученого, патріота й поета» же Москва — джерело думок, почуття й натхнення Москва для Лермонтова не тільки прекрасний вид із дзвіниці Івана Великого. Йому цікава славна історія міста, з яким зв’язане для Лермонтова подання про сильний російський характер. У Москві відбувається дія «Пісні про царя Івана Васильовича…», кожний з героїв якої втілює найбільш виразні риси сильного, героїчного покоління. Москва стає діючою особою поеми.
Не тільки грізному цареві, але й «білому Кремлю так святим церквям» кланяється купець Калашников перед боєм Звичайно, не тільки давня давнина Москви хвилює уява Лермонтова. Сам він не бачив пожежі 1812 року, але пам’ять про ці події була жива в людях. Москва, не зломлена Наполеоном, людиною, що скорила пів^-європи, — от приклад щирого героїзму. Лермонтов усвідомлює, що саме прагнення захистити найбільшу російську святиню керувало солдатами в день Бородінського бою. «Не будь на те Господня воля, не віддали б Москви», — згадує герой вірша «Бородіно». Поняття «Москва» і «Батьківщина» для захисників столиці в цей день зливаються. «Могутнє, лихе плем’я» російських людей готово битися до останньої краплі крові й, якщо треба, умерти. Слова одного з учасників бою: Хлопці! не Москва ль за нами?
Умремте ж під Москвою… — стали символічними в 1941 році Росіянин людина не може не любити Москву — у цьому Лермонтов ніколи не сумнівався. У поемі «Сашка» поет зізнається, що йому ніколи не був близький Петербург, у якому «життя брудне, порожня й мовчазна…». Поет клянеться не розлюбити Москву до кінця своїх днів і створює теперішній гімн великому древньому місту: Москва, Москва!.. люблю тебе, як син, Як росіянин, — сильно, полум’яно й ніжно!