Мотиви російського села в сучасній літературі (по творчості Н. Рубцова) Мовчав, задумавшись, і я, Звичним поглядом споглядаючи, Лиховісне свято буття, Збентежений вид рідного краю Н. Фляків Поет Микола Фляків одним з перших у сучасній літературі підтримав традицію російських класиків: Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Тютчева, Фета, Єсеніна, Пришвіна, у творчості яких первозданна природа, її свіжість і краса посідали не останнє місце. Слава Богові, ще зеленіють пушкінські могутні дуби й шелестять на вітрі галузями есенинские красуні берізки. Микола Михайлович Фляків своїми щирими віршами затверджує цю вічну красу рідних просторів. Читаючи їх, відчуваєш принадність російської природи, з її ріками, золотавими лісами й високим прохолодним небом: Світлий спокій Опустився з небес І відвідав мою душу. Світлий спокій, Простираючись окрест, Води объемлет і сушу… Фляків багато побачив на своєму короткому столітті й дійшов висновку, що щастя людин може знайти тільки серед рідної природи, віддаючи сили кропіткій селянській праці на рідній землі Фляків в основному описує вологодські краї: Городи росіяни під пагорбом сивим. А дороги вузькі, тихі, як дим. Сонечко осокове бризкає сріблом.
Опудало горохове Махає рукавом… Поет по-своєму переживає розор села. У його віршах немає гучних обвинувачень у чий би те не була адреса, а є смуток, що інший раз дієвіше, ніж ораторський пафос: А хуртовина опівнічним набігом Поля заметає навкруги, І весь запорошений снігом Коштує в околиці будинок… Цей занедбаний будинок символізує запустіння російських сіл у період так званого «укрупнення» сільських господарств, за яке країна заплатила великою втратою поголів’я худоби, втратою багатьох споконвічних селянських ремесел і промислів.
Порушена був і кореневий зв’язок русявий — ских людей з рідною землею, що найстрашніше в цієї сумної чреде втрат Але Микола Фляків ніколи не втрачав надії на торжество світлого початку у світі людей і природи. Про цьому його знаменита «Зимова пісня»: У цьому селі вогні не погашені Ти мені тугу не пророкуй! Світлими зірками ніжно прикрашена Тиха зимова ніч… Я вважаю, що людина ніколи не повинен забувати, що природа породила його. Хоча б тому ми повинні ставитися до неї з повагою й любов’ю, як до матері. Давайте берегти нашу природу — цей чистий і світлий російський будинок, — щоб у його стінах вічно народжувалися геніальні поети нашої Батьківщини!