Твір по літературі: Моє сприйняття достоєвського Серце російського письменника було Дзвоном любові, і віщий і Могутній дзенькіт його чули Всі живі серця країни… М. Горький Сила й велич російських класиків XIX століття полягали в глибокому демократизмі, у безкомпромісному служінні правді життя. Неослабний інтерес до творчості Достоєвського в усьому світі не випадковий. Мир прагне до звільнення від всіх видів рабства, включаючи й психологічне рабство. Достоєвський глибоко співчував всьому пригнобленому людству. Він будив у страждаючих серцях надію на майбутнє, гідне людину. Влада грошей, попрання людського достоїнства, маячні ідеї «уседозволеності» — все це сміло викриває Достоєвський у своїй творчості. Добутку письменника відрізняє жагучий гуманістичний пафос Відомо, що деякі сучасні вчені на Заході намагаються довести, що Достоєвський — співак розпачу, що проповідує невір’я в людину, що він коштує в джерел упаднических літературних течій. У зв’язку із цим улаштовуються різні міжнародні конгреси, де російським літературознавцям доводиться спростовувати всі ці домисли Найважливішим питанням життя Достоєвського була боротьба добра й зла в людині.
Письменник розглядав зло як породження жадібності, користолюбства, властолюбства, поклоніння «золотому тельцеві» і т. д. По християнській релігії — це сім смертних гріхів, які людин повинен знати й уникати робити, якщо не хоче погубити свою душу. Все це яскраво відбито в таких творах Достоєвського, як «Зимові замітки про літні враження», «Злочин і покарання», «Ідіот», «Брати Карамазови».
Дійсно, творчість письменника не можна назвати райдужним, але в той же час Достоєвський глибоко вірив у добрі початки в людині. По його творчості видно, що він все життя виношував ідею про майбутнє доконане й справедливе суспільство. Цю прекрасну, гуманістичну ідею проповідують його герої — князь Мишкін з «Ідіота» і Алеша Карамазов з «Братів Карамазових». Ця ідея червоною ниткою проходить у щоденниках і листах великого письменника.
Здійснення своєї мрії письменник бачив у перетворенні людини. Він уважав, що людина повинен удосконалити свою власну природу, усвідомити відповідальність перед іншими людьми, безкорисливо трудитися на загальне добро Велике значення Достоєвського в літературному процесі минулого століття. Відомо, що він не примикав ні до якого літературного напрямку. У той час, коли письменники-ліберали Гончаров і Тургенєв критикували панівні класи, а письменники демократичного табору створювали ідеали й типи «нових людей» (Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна, Рахметов), Достоєвський шукав Бога в людині. По-моєму, Алеша Карамазов і князь Мишкін наділені якостями Христа. Як не дивно, визнавали Достоєвського й більшовики. Луначарский писав про нього: «Всієї його повісті й романи — вогненна ріка його власних переживань. Це жагуче прагнення зізнатися у своїй внутрішній правді…
» Видимо, більшовиків улаштовувало в Достоєвському те, що він оспівував «маленького» людини. Це можна було легко витлумачити як протест проти приватної власності У творчості Достоєвського, на мій погляд, протиріч і парадоксальних моментів більше, ніж в інших російських письменників того часу. Він, наприклад, боровся проти всякої соціальної несправедливості, гноблення людини людиною, проти влади грошей, а з іншого боку, проповідував християнську смиренність, вірив, що всі людські питання може дозволити тільки Бог. Ці протиріччя читач знайде майже у всіх творах Достоєвського, починаючи з його першого роману «Бідні люди» і кінчаючи «Братами Карамазовими».
Особиста доля Достоєвського зложилася дуже драматично. В 40-х роках він захопився навчанням соціалістів-утопістів. Це скінчилося для нього цивільною стратою й чотирирічною каторгою. Він і на каторзі продовжує писати. Цей період його життя яскраво описаний в «Записках з мертвого будинку». Свої міркування про творчість Достоєвського я хочу завершити словами Добролюбова: «У добутках м. Достоєвського ми знаходимо одну загальну рису, більш-менш помітну у всім, що він написав: це біль про людину, що визнає себе не в силах або, нарешті, навіть не в праві бути людиною, теперішньою, повною, самостійною людиною, самим по собі».