Майстерність Ф. Кафки полягає в тому, що він змушує читача перечитувати свої добутки. Розв’язки його сюжетів підказують пояснення, але воно не виявляється відразу, для його обґрунтування добуток повинне бути перечитане під іншим кутом зору. Іноді існує можливість подвійного тлумачення, тому з’являється необхідність подвійного прочитання. Саме цього й домагається автор. Але дарма намагатися вся увага концентрувати на деталях. Символ завжди виявляється в цілому, і при точному розборі добутку можливо відтворити лише загальний рух, не допускаючи буквальності. Втім, немає нічого більше важкого для розуміння, чим символічний добуток. Символ завжди перевершує задумане автором. Щодо цього самий вірний спосіб зрозуміти добуток — це починати його читання без заздалегідь прийнятої установки, не намагаючись відшукати в ньому таємні плини. Для Ф. Кафки, зокрема, правильним буде прийняти його умови й підходити до драмі й роману з погляду їхнього вигляду й форми
Непосвяченого читача насамперед захоплюють незвичайні пригоди героїв, що тремтять від страху, але завзятих у пошуках питань, які вони самі ніколи точно не формулюють. У романі «Процес» Йозеф К… повинен стати перед судом, але він не знає, у чому його обвинувачують. Адвокати вважають його справу складним. Тим часом К… продовжує любити, є або читати газету Потім починається суд. Але в залі суду дуже темно, і К… мало що розуміє. Він лише припускає, що засуджено, але навряд чи запитує себе, яке його чекає покарання. До того ж він сумнівається, чи буде покараний, і його життя йде своєю чергою. Через досить великий проміжок часу два добре одягнених і ввічливих пани приходять до К… і запрошують його випливати за ними. З найбільшою чемністю вони ведуть К… у безлюдне місце за містом, наказують йому покласти голову на камінь і перерізують йому горло. Перед тим як умерти, засуджений говорить лише: «Як собака».
Ми бачимо, що важко говорити про символ у романі, самою характерною властивістю якого є природність. Але природність — це категорія, важка для розуміння. Є добутку, де події здаються природними читачеві, але є й інші (правда, вони зустрічаються рідше), у яких сам персонаж уважає природним те, що з ним відбувається. Має місце дивний, але очевидний парадокс: чим необикновеннее пригоди героя, тим відчутніше природність оповідання. Це співвідношення пропорційно незвичайності людського життя й тої природності, з якого він неї приймає. Видимо, природність ця властива Ф. Кафке. Роман «Процес» у даному відношенні особливо показовий. Ми вже говорили про подобу людського існування, але «Процес» одночасно простіше й складніше. Я хочу сказати, що зміст роману одночасно більше незвичайний для Ф. Кафки й разом з тим більше йому свойствен. Герой Ф. Кафки засуджений. Він довідається про це на початку роману. Судовий процес переслідує його, але якщо Йозеф К… і намагається припинити справа, те всі свої спроби він робить без усякого подиву. Ми ніколи не перестанемо дивуватися цій відсутності подиву. Саме таке протиріччя і є першою ознакою абсурдного добутку. Свідомість через конкретне відбиває свою духовну трагедію; воно може зробити це лише за допомогою вічного парадокса, що дозволяє фарбам виразити порожнечу, а повсякденним жестам — силу вічних прагнень
Роман «Замок» можна назвати теологією в дії, хоча насамперед цей опис мандрівок душі людини в пошуках порятунку, що намагається вивідати в предметів миру їхню верховну таємницю, а в жінках знайти печатку бога, що прихований у них. Оповідання «Перетворення» у свою чергу є втіленням етики ясного розуму, але це ще й продукт того безмежного подиву, що випробовує людина, відчувши себе твариною, коли він ним стає без яких-небудь зусиль. Саме в цій подвійності складається секрет Ф. Кафки. Через всю його творчість проходить постійне балансування між природною й надзвичайним, особистістю й вселеної, трагічним і повсякденним, абсурдом і логікою, визначаючи його звучання й зміст. Потрібно пам’ятати про ці парадокси й звертати пильну увагу на цих протиріччях, щоб зрозуміти абсурдний добуток
Дійсно, символ припускає два плани, два мири ідей і відчуттів, а також словник відповідностей між ними. Сутужніше всього встановити лексику для такого словника. Але усвідомити наявність цих двох мирів — значить уже почати розгадувати їхні таємні зв’язки. У Ф. Кафки ці два мири — мир повсякденного життя й фантастичний. Здається, що письменник постійно знаходить підтвердження словам Ницше: «Великі проблеми шукайте на вулиці». Отут точка дотику всіх літературних творів, що трактують людське існування, — от у чому основна абсурдність цього існування й у той же час його незаперечна велич. Тут обидва плани збігаються, що природно. Обоє відбивають один одного в безглуздому розладі піднесених поривів душі й минущих радостей тіла. Абсурд у тім, що душу, поміщена в тіло, нескінченно досконаліше останнього. Бажаючий зобразити цю абсурдність повинен дати їй життя в грі конкретних паралелей. Саме так Ф. Кафка виражає трагедію через повсякденність, а логікові через абсурд
Актор витрачає тим більше сил на зображення трагічного героя, чим більше він побоюється переграти. Якщо він збереже почуття міри, жах, що він викличе, буде безмірний. Щодо цього особливо повчальна грецька трагедія. У трагічному добутку доля завжди краще відчувається під личинами логічного й природного. Доля Эдипа відома заздалегідь. Надприродними силами вирішено, що він зробить убивство й кровозмішення. Весь рух драми полягає в тому, щоб показати логічну систему, що від висновку до висновку завершить нещастя героя. Оголосити нам заздалегідь про цю незвичайну долю — зовсім не жахливо, тому що вона неправдоподібна. Але якщо необхідність показана нам у рамках повсякденного життя суспільства. держави, сімейних відносин, те жах стає правомірним. У тім збурюванні, що охоплює людини й змушує його говорити: «Це неможливо», і є безнадійна впевненість, що «це» може відбутися
От у чому весь секрет грецької трагедії, принаймні, один з його аспектів. Однак є ще один, котрий позволяет. зрозуміти Ф. Кафку іншим способом. Людська природа має кепську звичку називати долею лише те, що песет смерть. Але щастя також у своєму роді безпричинно, тому що воно неминучо. Сучасна людина, однак, ставить його собі в заслугу, не розуміючи його джерел. Більше того, долі вибраних у грецькій трагедії й улюблених героях легенд, таких, як Улисс, складаються так, що із самих кепських історій вони виплутуються самостійно.
У всякому разі, потрібно запам’ятати, що в добутках абсурду схована взаємодія з’єднує логічне й повсякденне. От чому герой «Перетворення» Замза за професією комівояжер, а єдине, що гнітить його в незвичайному перетворенні в комаха, — це те, що хазяїн буде незадоволений його відсутністю. У Замзи виростають лабети й вусики, хребет згинається в дугу. Не можна сказати, що це його зовсім не дивує, інакше перетворення не зробило б ніякого враження на читача, але краще сказати, що происшли із Замзой зміни доставляють йому лише легеня. занепокоєння. Все мистецтво Ф. Кафки в цьому нюансі
У романі «Замок» — основному добутку Ф. Кафки — деталі повсякденного життя беруть гору, однак головним у цьому романі, де ніщо не доводить до кінця й усе починається знову, є мандрівки душі в пошуках порятунку. Цей перенос проблеми в дію, збіг загальн і одиничного можна відразу довідатися по найтонших прийомах, властивим будь-якому великому творцеві. У романі «Процес» герой міг би мати ім’я Шмидт або Франц Кафка, але його кличуть Йозеф К… Це не Ф. Кафка, і в той же час це він. Це середній європеєць. Він такий же, як всі, але своєрідність К… все-таки вимагає розгадки цього індивіда