Народ і особистість у романі «Петро Перший»
Проблема співвідношення ролі особистості й ролі народу в історичному процесі займала багатьох російських письменників. Про роль особистості в історії писав Л. Н. Толстой у романі «Війна й мир». Він призначав головну роль в історії народу, а Особистість лише виражала устремління сотень тисяч людей і не грала самостійної ролі
Ця ж проблема стала однієї із центральних у романі А. Н. Толстого, але його погляд відрізнявся від погляду Лева Толстого. Олексій Толстої писав, що «Особистість є функцією епохи» і що вона формується нею; Особистість виростає на народному ґрунті, як виростає дерево на родючій землі. Але й сама велика, більша Особистість здатна «рухати події епохи», прискорювати або сповільнювати їх. Це був новий підхід до розуміння даної проблеми; і саме він став визначальної в описі всіх історичних фігур У романі «Петро Перший», у тому числі й особистості самого Петра
Особистість Петра Першого давно привертала увагу письменника. В 1918 р. він написав оповідання «День Петра», потім п’єсу «На дибі», а з початку 30-х років працював над романом. Перші дві книги вийшли в 1930-1934 роках; робота над третьою була перервана смертю автора в 1945 р.; роман залишився незавершеним. Письменник хотів відбити в добутку всю петровскую епоху, але не встиг реалізувати свій задум повністю: дія роману починається в 1672 р. (стрілецький бунт) і доводить до початку XVIII століття (узяття Нарви — перші перемоги російської армії).
Фігура Петра I розглядалася Толстим з різних сторін. Письменник багато в чому опирався на Пушкіна-Скую концепцію особистості цього великого самодержця. А. С. Пушкін розрізняв діяльність Петра як мудрого, далекоглядного державного чоловіка, що піклується про благо Росії, і способи, якими він діяли: його укази були «жорстокі, норовливі й писані батогом», вони вирвалися в «нетерплячого, самовладного поміщика». Олексій Толстої не спрощував і не ідеалізував свого героя. Ми бачимо неабиякі особисті якості Петра: його розум, величезну працездатність, енергію, прагнення до знань, бажання принести користь своїй батьківщині. Але, з іншого боку, письменник малює неприборканість, жорстокість, запальність і навіть самодурство пануючи
Петру, що побував у Європі, було гірко й кривдно бачити, що багата й могутня країна — Росія — животіє в убогості, неуцтві. Він хотів бачити свою батьківщину могутньою європейською державою, у якій процвітали б науки, мистецтва, ремесла, у якій би будувалися гарні палаци й упоряджені міста, яка б торгувала з усім миром і з якої б уважалися всі правителі. Петро рішуче узявся за викорінювання «азіатчини» у Росії й насильницьке насадження західництва; він «не зупинявся перед варварськими засобами боротьби проти варварства» і при цьому нерідко бував твердий, навіть нещадний (наприклад, розправа над стрілецькими полками, що збунтувалися, що бажали повернути на престол царівну Софію). Цар не вважав соромним учитися в простих ремісників; сам був теслею, ковалем; сам проектував і будували перші росіяни військові кораблі. Він працював не покладаючи рук і змушував так само працювати інших. Петро оточив себе прихильниками й однодумцями, наблизив і підняв ті, хто, як і він, не жалував своїх сил заради блага батьківщини (Лефорт, Меншиков). Олексій Толстої показує, як поступово створювалися нова армія й Російський флот, як через невдачі й поразки кувалися майбутні перемоги, як з величезною працею, у крові й війнах, народжувалася нова держава — Російська імперія
Але починання Петра нерідко не знаходили відгуку ні серед боярства, ні серед духівництва, ні в народі. Йому доводилося буквально ламати опір людей, старі подання й погляди… Народ Не розумів задумів Петра; і в добутку письменник відбив протистояння пануючи й народу
Народні образи показані в романі широко й різноманітно. Долі народних героїв багато в чому типові для тої епохи. Ми бачимо сім’ю Бровкиних. Глава сім’ї, селянин Іван Бровкин, розбагатів на торгівлі, став одним з постачальників для російського флоту; його доля нагадує долю Демидових або Строганових. Його син Олексій дослужився до офіцерського чина, дочка Олександра вийшла заміж за дворянина Волкова й незабаром стала однієї з перших придворних красунь. Односільчанин Бровкина, селянин Циганів, навпаки, розорився, втратив всі, став бурлакою й розбійником, як Іуда й Ов-Доким. Колишній монастирський кріпак Федька Умийся Брудом біг за волею на Дон, але був схоплений, привезений на царські роботи з будівництва флоту у Воронеж і потім відданий у солдати. Характерні по-своєму долі коваля Жемова, художника Голикова й багатьох інших. Народ У Толстого є однієї з головних рушійних сил історії; він не «мовчить», як у драмі Пушкіна «Борис Годунов», Народ — ця та сила, з якої змушений уважатися сам цар. На народній силі й крові росло й будувалася майбутня могутність російської держави
У романі показані долі сотень людей; у ньому виведені як реальні історичні персонажі (Петро, цариця Наталя, Софія, Голіцин, Ромоданов-Ский, Лефорт, Меншиков, Репнін і ін.), так і вигадані, але досить типові для тої епохи. Товстої досить докладно, вірогідно, реалистично відтворив картини петровской епохи; ми буквально чуємо й бачимо саму історію, стаємо її співучасниками. І в цьому полягають притягальна сила й достоїнство цього чудового художнього твору
Твір: Народ і особистість у романі «Петро Перший»