Народний маршал Г. Жуків
Дитинство і юність Георгія Жукова
Георгій Костянтинович Жуків народився 19 листопада по старому, 2 грудня по новому стилі 1896 року в селі Стрелковка Калузької губернії. У роки дитинства Жукова село нічим не виділялася з тисяч російських сіл. Чоловіка — часто на заробітках у місті, у полі — жінки й діти. Батько Жукова шевцював у містах, мати подрабативала на перевезенні вантажів. Заробітки були такі, що по визнанню самого Георгія Костянтиновича » злиденні заробляли більше «. Ще він напише: » Спасибі сусідам, вони іноді виручали нас те щами, те кашею. Така взаємодопомога в селах не була виключенням, а скоріше традицією дружби й солідарності російських людей, що жили у важкому нестатку «. У семирічному віці Георгій пішов учитися в церковнопарафіяльну школу до свого першого вчителя Сергію Миколайовичу Ремизову. У Калузькій губернії було заведено відправляти хлопчиків — підлітків учитися в міста якому — або ремеслу. У червні 1907 року Жуків їде в Москву до свого дядька-кушнірові М. А. Пилихину й стає учнем. Разом із сином хазяїна Георгій став вивчати російську мову, математику, географію. Через рік він надходить на вечірні загальноосвітні курси й успішно закінчує їх. Наприкінці 1911 року він кінчає вчитися в Пилихина й залишається в нього в подмастерьем, де продовжує працювати до дострокового заклику в армію в серпні 1915 року
Жуків в 1914-1938 роках: становлення Жукова як полководця
Призивався Жуків у Малоярославце 7 серпня 1914 року. Він потрапив в 5-й кавалерійський полк, незабаром став унтер-офіцером, боровся на фронті, одержав два георгіївських хрести за полон німецького офіцера й важке поранення
У серпні 1918 року він добровольцем приходить у кавалерію й на все життя зв’язує себе із Червоною Армією. 1 березня 1919 року Жукова приймають у члени РКП (б) . Дуже незабаром у боях червоноармієць Жуків стає командиром. Він бореться проти уральських белоказаков, у військами Денікіна й Колчака, а наприкінці цивільної війни брав участь у ліквідації банд Антонова. Під Царициним він був поранений, у станиці Степовий — контужений
Георгій Костянтинович закінчив війну командиром ескадрону
В 1925 році Жуків учився на річних курсах удосконалення командного складу кавалерії, а в 1930 — на академічних курсах вищого командного складу
Жуків успішно ріс по службі: в 1923-1930 роках — командир кавалерійського полку, потім командир бригади, в 1933-1936 роках — командир 4-й донської кавалерійської дивізії, в 1937 році очолив 3-й кінний корпус. З березня 1938 року Жуків командир 6-го козачого корпуса
Йому пощастило й у тому розумінні, що служив він під командуванням видатного полководця громадянської війни И. П. Уборевича. У своїх мемуарах Жуків дуже тепло озивається про цього воєначальника й підкреслює, що він многому навчився в Уборевича в області військового мистецтва
Він працював рука об руку з командирами, які прославленими маршалами й генералами привели Червону Армію до перемоги в 1941-1945 роках. Маршал Радянського Союзу И. Х. Баграмян згадував: «… З усіх нас він виділявся не тільки воістину залізною завзятістю в досягненні поставленої мети, але й особою оригінальністю мислення. Його рішення завжди викликали найбільші суперечки, і він з рідкою логічністю вмів їх відстоювати… На відміну від деяких воєначальників передвоєнного часу Жуків володів не тільки військовим даруванням, без якого в роки військових випробувань не може вийти полководець, але й жорстоким характером, нещадністю до несумлінних людей… «.
В 1936 році Г. К. Жуків за успіхи в бойовій підготовці військ був нагороджений орденом Леніна, а в липні 1938 року висунуть на посаду заступника командуючого Білоруським фронтом по кавалерії. На високому пості на всю широчінь розгорнувся його талант воєначальника й розумного вихователя військ. Георгій Костянтинович добре вивчив територію Білорусії, де в сутності пройшла вся його служба на командних постах у кавалерії. Тут через лічені роки, у Велику Вітчизняну війну, йому довелось вести в бій війська проти вермахту
Уже в середині 30-х років Жуків виділявся серед старшого командного складу. Він брав участь у розробці нового Бойового уставу. У цій роботі й при виконанні інших відповідальних доручень він міг скласти уявлення про вище командування Червоної Армії. Говорячи про Ворошилове, Жуків відзначав: «З ним доводилося зіштовхуватися мені найчастіше в 1936 році, під час розробки нового Бойового уставу. Потрібно сказати, що Ворошилов, тодішній нарком, у цій ролі був людиною малокомпетентним. Він так до кінця й залишився дилетантом у військових питаннях і ніколи не знав їх глибоко й серйозно… » Халкин-Гол 1 червня 1939 року заступник командуючого військами Білоруського військового округу Жуків проводив у штабі корпуса в Мінську розбір чергової польової командно-штабної гри. Дзвінок з Москви перервав Жукова на півслові — негайно прибути до наркома оборони!
К. Е Ворошилов зустрів Жукова посередині кабінету, повідомив його про вторгнення Японії на територію Монголії й запропонував прийняти на себе командування військами
Жуків не знав, що напередодні у Ворошилова відбулася нарада. Начальник Генштабу Б. М. Шапошников доповів обстановку на Халкин-Голі. Ворошилов помітив, що » для керівництва бойовими діями там більше б підійшов гарний кавалерійський начальник «. Відразу спливла кандидатура Жукова. Ворошилов прийняв авторитетне речення Генерального штабу
5 червня Г. К. Жуків прибув у штаб радянського 57-го окремого корпуса, що перебував у Монголії. Кілька днів машина комдива колесила по степи, Жуків особисто хотів оглянути все. Досвідченим оком командира він оцінював слабкі й сильні сторони нечисленних радянсько-монгольських військ, що вийшли в район Халкин-Гола. Він відправляє в Москву термінове повідомлення: негайно підсилити радянську авіацію, направити в Монголію не менш трьох стрілецьких дивізій і танкову бригаду. Ціль — готовити контрудар. Речення Жукова були прийняті
Жуків квапив кріпити оборону в Халкин-Гола, особливо на плацдармі за рікою, швидше підтягувати резерви з Радянського Союзу
У змаганні згодом японські залізниці, що працювали на короткому » плечі «, випередили радянську 650- кілометрову ґрунтову. Японці встигли зосередити до 40 тисяч військ, 310 знарядь, 135 танків і 225 літаків. Перед світанком 3-го липня радянський полковник проїхав до гори Баин-Цаган, що на північному фланзі фронту, по Халкин-Голі перевірити оборону монгольської кавалерійської дивізії. Раптово він натрапив на японські війська, що вже форсують ріку. З першими променями сонця тут уже був Жуків. Ворог збирався провести хрестоматійну операцію — ударом з півночі оточити й знищити радянсько-монгольські війська, що тримали фронт по Халкин-Голі. Однак японці не взяли до уваги миттєвої реакції Жукова.
У Георгія Костянтиновича не було часу роздумувати над силою ворога. Він викликав авіацію — бомбити переправу, сюди ж перенацілив частину вогню батарей із центральної ділянки й наказав увести в бій 11-ю танкову бригаду комбрига М. П. Яковлева. Жуків пішов на безприкладний ризик — віддав Яковлеву наказ із ходу атакувати ворога, не чекаючи піхоти — викликаний мотострілковий полк підійшов тільки до середини дня
Ранком п’ятого липня ворог був наголову розбитий, тисячі трупів устеляли землю, роздавлені й розбиті знаряддя, кулемети, машини. Залишки ворожого угруповання кинулися до переправи, її командуючий генерал Камацубара (у минулому військовий аташе Японії в Москві) серед перших виявився на тім бережу, а незабаром » переправа, згадував Жуків, — була висаджена їх же саперами, опасавшимися прориву наших танків. Японські офіцери кидалися в повнім спорядженні прямо у воду й відразу тонули, буквально на очах наших танкістів «. Ворог втратив до десяти тисяч чоловік, майже всі танки, більшу частину артилерії, однак квантунская армія не жалувала нічого, щоб зберегти особу. Удень і вночі до Халкин-Гола підвозилися нові війська, з яких розгорнулася 6-я особлива армія генерала Огису. 75 тисяч чоловік особового складу, 182 танка, більше 300 літаків, 500 знарядь, у тому числі важкі, терміново зняті з фортів у Порт-Артурі й доставлені на Халкин-Гол. 6-я особлива армія вцепилась у монгольську землю — вона займала 74 кілометра по фронті й 20 кілометрів у глибину. На кінець серпня штаб генерала Огиси готовив нове настання
Зволікання з вигнанням агресора було чревате самими серйозними наслідками. Тому Жуків підготував план операції по знищенню супротивника. Ціль неї — винищити 6-ю особливу армію, не давши їй піти за кордон. Причому в жодному разі не переносити бойові дії за монгольську границю, щоб не дати приводу Токіо прокричати на увесь світ про » радянську агресію » з наслідками, що випливають звідси
Готовлячи удар на знищення, Жуків приспав пильність ворога, створивши враження, що монгольський^-монгольські-радянсько-монгольські війська помишляют тільки про оборону. Будувалися зимові позиції, бійцям вручалися наставляння про ведення оборонних боїв, найрізноманітнішими засобами все це доводило до відомості японської розвідки. Психологічно розрахунок Жукова був бездоганний — це відповідало уявленню самураїв про те, що, мов, росіяни » узялися за розум » і побоюються нової сутички. Японські війська наглели на очах, вони знову й знову затівали часті операції, які закінчувалися черговим їхнім побиттям. Тривали напружені бої й ввоздухе.
Завдяки ретельно продуманої Жуковим системі дезінформації, удалося сховати від супротивника підхід великих підрозділів з Радянського Союзу. До середини серпня находившиеся під командуванням комкора Жукова (получившего це звання 31 липня) монгольський^-монгольські-радянсько-монгольські війська нараховували приблизно 57 тисяч чоловік, майже 500 танків, близько 400 бронемашин, 550 знарядь і мінометів і понад 500 бойові літаки. Всю цю махину треба було прийняти й потай розмістити в голому степу, а перед початком настання, призначеного на неділю, 20 серпня, непомітно вивести на вихідні позиції. Що й удалося провести блискуче. До 80 відсотків військ, яким стояло наступати, зосередилися в угрупованнях, що обхоплюють,
Японське командування в цю неділю дозволило отлучку в тил багатьом генералам і старшим офіцерам. І це завбачливо врахував Жуків, намітивши настання саме на 20 серпня
В 5.45 ранки радянська артилерія відкрила потужний вогонь по ворогу, особливо по доступних зенітних засобах. Незабаром 150 бомбардувальників під прикриттям 100 винищувачів обрушилися на японські позиції. Артпідготовка й бомбардування з повітря тривали третя година. Потім на всьому протязі семидесятикилометрового фронту почалося настання. Основні удару були нанесені на флангах, де виступили радянські танкові й механізовані частини. Переборюючи лютий опір, вони зуміли до 25 серпня оточити все японське угруповання. Триденні спроби ворога деблокувати її з Манчжурии були відбиті. З утворенням зовнішнього фронту уздовж границі Монголії почалося знищення ворога, оказавшегося вкотле.
У Г. К. Жукова виникли ускладнення з безпосереднім начальством, з командуючим 1-ой окремою Червонопрапорною армією Г. М. Штерном. У минулому політпрацівник, пізніше великий штабіст, Штерн володів у роки величезним авторитетом і політичною вагою. Але в особі Жукова він зустрів непохитного опонента своїх стратегічних рекомендацій. Жукову вдалося переконати Штерна продовжувати ліквідацію угруповання, хоча той завзято наполягав на двох-триденному перепочинку
Після цього пішло тижневий похмурий, цілодобовий бій серед сопок, глибоких улоговин, сипучих пісків і барханів
31 серпня Георгій Костянтинович доповідає про успішне завершення операції. Японські війська втратили на Халкин-Голі біля 61 тисячі вбитого, пораненого й полоненими, монгольський-монгольську-монгольське-монгольська-радянсько^-монгоААські війська — 18.5 тисячі вбитими й пораненими. 15 вересня 1939 року в Москві була підписана угода про ліквідацію конфлікту
Бій на ріці Халкин-Гол, що загубився десь в Азії й дотепер відомому тільки допитливому географам, круто повернуло все в міжнародному житті. Полководницький подвиг Г. К. Жукова, відзначеного за цю перемогу звання Героя Радянського Союзу, сприяв не тільки ліквідації небезпеки, що нависла над союзною нам Монгольською Народною Республікою, але й стабілізації всієї обстановки на Далекому Сході
З тих пор у Токіо перестали прислухатися до сирен зі штабів армії, що приваблювали уряд звабними перспективами легкого походу на Північ проти СРСР. Халкин-гол начисто стер у пам’яті вояків подання про нашого солдата, що у них зложилося по досвіду російсько-японської війни 1904-1905 років…
У травні 1940 року Жукову привласнили звання генерала армії. Блискуча перемога для Георгія Костянтиновича мала й глибоке особисте значення. Він показав, на що здатно вольового воєначальника в той час, коли з 1937 року боєздатність Червоної Армії щорічно, щомісяця й щодня підривалася масовими репресіями. По вказівці И. В. Сталіна і його підручні десятки тисяч командирів були знищені, кинуті у в’язниці, нудилися в таборах. Сам Г. К. Жуків ледь не впав жертвою розправи — в 1937 році в Смоленську він, відчувши навислу погрозу арешту, пішов на страшний ризик — відправив у Москву Сталіну й Ворошилову гнівну телеграму. У ті роки долі людей складалися по-різному, але Жукова залишили впокое.
Жуків у передвоєнні місяці
Всю літо й осінь 1940 року в прикордонних округах ішло напружене навчання в умовах, наближених до бойового. Війська повинні були бути завжди в стані бойової готовності. Навчання проводилися вдень і вночі, у будь-яку погоду. У ті місяці Г. К. Жукова майже не бачили в Києві, у штабі округу. Він постійно перебував у військах. Командуючий округом був вимогливий до себе й іншим — учити тому, що дійсно буде потрібно на війні. Серія оглядових навчань у вересні 1940 року пройшла успішно.
У радянському Генштабі вже обговорювалися можливі варіанти війни у випадку нападу Німеччини. Весь жовтень 1940 року Жуків просидів за підготовкою серьезнейшего доповіді » Характер сучасних наступальних операцій «. З кінця грудня 1940 року й у першу декаду січня 1941 у Москві пройшло нараду вищого командування Червоної Армії, у якому взяла участь і професуру військових академій. На нараді були присутні члени Політбюро ЦК ВКП(б) . За його роботою стежив И. В. Сталін
Коли на трибуні з’явився Жуків, а його доповіддю й почалася нарада, що були присутнім були уражені глибиною й сміливістю його суджень. Чеканячи слова, він ясно обрисував стратегію й тактику потенційного супротивника. Він переконливо показав, що ударна сила танкових з’єднань, що діють у взаємодії з авіацією, дозволяє не тільки пробити польову, але й перебороти укріплену многополосную оборону. Жуків з усією серйозністю підкреслив: перед особою найсильнішої армії Заходу не можна втрачати ні мінути, потрібно бути готовими у всеозброєнні зустріти її лютий натиск
Наступного дня Сталін викликав Жукова й повідомив: Політбюро вирішило призначити його начальником Генерального штабу
Полководець сучасної війни Жуків відводив перше місце стрімким діям танкових і механізованих з’єднань, що мають потужну підтримку з повітря. Він квапив з формуванням 20 механізованих корпусів. Не відразу й не раптом йому вдалося переконати в правильності своєї точки зору Сталіна. Рішення про це пішло тільки в березні 1940 року
На схилі віку Жуків багато міркував про події передодня й початку великої й страшної війни
» Звичайно, на нас — військових, — говорив Жуків, — лежить відповідальність за те, що ми недостатньо вимагали приведення армії в повну бойову готовність і якнайшвидше вживання необхідних заходів. Очевидно, ми повинні були це робити більш рішуче, ніж робили… Звичайно, треба було реально собі представляти, що значило тоді піти всупереч Сталіну в оцінці загальнополітичної обстановки. В усіх у пам’яті ще були недавно минулі роки; і заявити вголос, що Сталін не прав, що він помиляється, попросту говорячи, могло тоді означати, що, ще не вийшовши з будинку, ти вже поїдеш пити кава Кберии.
И все-таки це лише одна сторона правди. А я повинен сказати всю. Я не почував тоді, перед війною, що я розумній і дальновидней Сталіна, що я краще його оцінюю обстановку й більше його знаю… » Велика Вітчизняна Війна Початок У ніч на 22 червня керівництво Наркомату Оборони бодрствовало. Телефони в кабінеті Жукова працювали безупинно, потік тривожних повідомлень наростав. Обстановка роз’яснилася після трьох годин ранку — німецька авіація обрушилася на наші аеродроми, посипалися бомби й на прикордонні міста. Після 4-х годин з мінутами надійшли повідомлення — під прикриттям ураганного артилерійського вогню німці перейшли радянську границю. Війна! Жуків додзвонився до Сталіна й зажадав, щоб його підняли спостели.
Той страшний день назавжди запав на згадку Жукова. В 4.30 ранки зібралося політбюро. Незабаром пішло повідомлення — Німеччина оголосила війну
Жуків був у центрі подій, він домагався від військ і штабів, насамперед, глибокої побудови стратегічної оборони
Обстановка загострювалася й ставала кризової те на одній ділянці фронту, то на іншому…
Єльня
У липні 1941 року Жуків одержує призначення командуючим резервним фронтом, розгорнутим у районі Ельнинского виступу. У штаб фронту він прибуває 31 липня 1941 року. Жуків зі своєю звичайною докладністю вникає в справи підлеглих йому з’єднань. Виявляється, гітлерівці ґрунтовно зміцнили Ельнинский Виступ — вирили траншеї, натягнули дротові загородження, укопали в землю танки
Ліквідувати плацдарм без ґрунтовної підготовки було неможливо. Жуків поставив командуванню 24-й армії завдання: всіма видами розвідки розкрити систему ворожої оборони, установити місцезнаходження вогневих крапок і підтягти 2-3 дивізії, а головне артилерію. Він наказав, не даючи спокою ворогові, перемолотити на місці вогнем артилерії його рухливої частини
Ельнинский виступ поступово перетворювався у цвинтар добірних гітлерівських частин і техніки
Через якийсь час Жуків просить поповнень, а також перервати «загальне настання» до 24 серпня ; 25 — відновити атаки. Ставка погодилася. За кілька днів війська опорядилися, а коли операція відновила, пішов успіх. Сили ворога висохнули, і, скориставшись темрявою, залишки його дивізій 6-го вересня вирвалися через горловину Ельнинского виступу
6-го вересня Сталіну надходить телеграма: «Ваш наказ про розгром ельнинской угруповання супротивника й узятті м. Єльня виконана… Жуків. » в остаточному підсумку розгромить Німеччину » — так пише про Жукове американський дослідник Г. Солбери…
18 червня 1943 року Президія Верховної Ради СРСР привласнив Георгію Костянтиновичу Жукову звання Маршала Радянського Союзу
Розтрощення «Цитаделі»
Увечері 11 квітня 1943 року Жуків повернувся в Москву з Воронезького фронту й весь наступний день узгоджував з Василевським і його заступником Антоновим доповідь Верховному. Вони троє зійшлися в думці: гітлерівці спробують ліквідувати Курський виступ, що далеко вдався в їхнє розташування, або Курську дугу. Якщо вони превстигнуть і розгромлять наші війська усередині Курського виступу, може перетерпіти зміни загальна стратегічна обстановка на користь ворога
Eще 8 квітня Жуків визначив місце майбутнього бою й запропонував спосіб розгрому вермахту. 12 квітня Ставка погодилася сним.
«Основний задум, запропонований Жуковим у майбутній операції, був розвитком мір, які він застосовував у лютих боях під Москвою й планував у битві під Сталінградом. Спочатку оборона. Потім, у класичному стилі жуковських операцій, у міру того, як німецький натиск втрачав силу, а ворожі війська знищувалися переважаючою російською вогневою міццю, хід бою зміниться. Жуків, що ретельно стежить за всіма перипетіями бою, визначає момент — німецьке настання видихнуло. Саме в цей момент Жуків і кине свої армії на орди вермахту. » — так пише американець М. Кайден у книзі » «Тигри» горять! «, присвяченій Курській битві
Два місяці — травень і червень — Жуків безвідлучно провів у військах Воронезького й Центрального фронтів. Він вникав у дрібні деталі підготовки до бою…
Усе ланки нашої розвідки працювали з точністю годинного механізму — у ніч із 4 на 5 червня вдалося встановити: німецьке настання почнеться в 3 години ранку. Жуків відразу подзвонив Сталіну й доповів про ухвалене рішення: негайно провести артилерійську контрпідготовку. Сталін схвалив, і в 2.20 ранки там, де очікувалися удари ворога, зарокотала наша артилерія. Згодом з’ясувалося, що на Центральному фронті залишалося всього 10 мінут до ворожої артпідготовки
Зазнавши серйозної втрати супротивник зміг почати настання проти Центрального фронту із запізненням на 2.5 години, проти Воронезького — на 3 години
Хоча ворог інший раз наступав силами до 300-500 танків, приблизно за тиждень боїв його максимальне просування на Центральному фронті не перевищило 6-12 кілометрів. Жуків і Рокоссовский уміло керували боєм, фронт відбив настання власними силами, не звернувшись по допомогу до Степового фронту, що стояв у тилу,
Перший етап бою закінчився, і 15 липня Центральний фронт перейшов внаступление.
3 серпня гримнула операція «Румянцев». В 5.00 ранки перейшли в контрнаступ війська Воронезького й Степового фронтів. Оборона супротивника була зламана вже до двох годинників дня. Відразу були уведені в прорив головні сили танкових армій, які до 18.00 пройшли до 20 кілометрів. До вечора Воронезький і Степовий фронти відкинули супротивника на 35 кілометрів
Ранком 5 серпня червоний прапор здійнявся над Бєлгородом, у той же день був узятий Орел
За п’ять днів безперервних боїв наші війська просунулися на захід від Харкова до 80 кілометрів, і 23 серпня війська Степового фронту взяли Харків
Узяття Харкова військові історики вважають епілогом Курської битви. У другій половині серпня 1943 року Ф. Рузвельт і У. Черчілль на конференції у Квебеке спробували оцінити наслідки наших перемог, здобутих під водійством плеяди наших полководців на чолі з Жуковим: » По закінченні війни Росія буде займати пануюче положення в Європі. Після розгрому Німеччини в Європі не залишиться ні однієї держави, що могла протистояти військовим силам Росії… » Перемога!
Головним і завершальним завданням Червоної Армії залишалося узяття Берліна. Жуків не переривав роботи над планом оволодіння столицею Німеччини з кінця листопада 1944 року
16 квітня 1945 року почалася історична битва, що вінчала війну. За всю війну не доводилося брати такого великого, сильно укріпленого міста, як Берлін. Берлин був фактично перетворений у міцність, підходи до нього — суцільна зона оборонних споруд. Але, незважаючи на лютий опір, Берлін був узятий. 2 травня в 1.50 ранки радіостанція штабу Берлінської оборони оголосила про припинення воєнних дій. Ранком 2 травня командуючий обороною Берліна Ведлинг віддав наказ німецьким військам припинити опір. ДО 15 годинників усе було кінчено. За узяття Берліна Жуків був нагороджений третьою медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу
9 травня 1945 року в 0 годин 43 мінути фельдмаршал Кейтель підписав акт про капітуляцію. Війна закінчилася…
Діяльність Жукова в 1945-1957 роках
На початку червня 1945 року в Берліні відбулася зустріч Жукова з генералом Ейзенхауером, фельдмаршалом Монтгомери й генералом де Гассиньи. Це була важлива політична зустріч. Була підписана декларація про поразку Німеччини; прийняті основні положення, що ставляться до організації й роботи Контрольної ради по Німеччині. До складу Контрольної ради ввійшли: Жуків, Ейзенхауер, Монтгомери, де Гассиньи.
Найважливішим міжнародним заходом, у підготовці якого активну участь приймав маршал Жуків, була Потсдамская конференція. Вона відкрилася 17 червня 1945 року. Жукову неодноразово доводилося бути присутнім на засіданнях, хоча він не був офіційним членом радянської делегації Впотсдаме.
У квітні 1946 року Жуків був негайно відкликаний із Групи Радянських Військ у Німеччині. У червні 1946 року Сталін зненацька направив Жукова командувати в Одеський військовий округ, де він пробув по грудень 1947 року. 13 червня 1946 року маршал Жуків прибув в Одесу, після нетривалої роботи в штабі округу він став часто виїжджати у війська. У серпні 1946 року він одержав першу післявоєнну відпустку
У грудні 1947 року Жукова терміново викликали в Москву. Причина виклику відома не була. У Москві маршала викликали в ЦК партії. Як стало потім відомо, мережі Берия обплутували Жукова. Уже були арештовані работавшие в різний час із Жуковим генерали для особливо важливих доручень: Минюк і Варенников, Герой Радянського Союзу Гаків і багато хто інші. От так поступово підбиралися до Жукову. І отут серце маршала не витримало, він переніс перший інфаркт і в перших числах січня 1948 року був госпіталізований. Незабаром після виходу з лікарні, маршал був призначений командуючим Уральським військовим округом. Разом із дружиною Олександрою Диевной Жуків виїжджає 12 лютого 1948 року у Свердловськ. Прийнявши справи й познайомившись із керівним складом штабу й службовцями відділу, Жуків незабаром виїхав вчасти.
В 1950 році, коли почалося висування кандидатів у депутати Верховної Ради, Ирбитский мотоциклетний завод назвав своїм кандидатом Г. К. Жукова. Він став готуватися для поїздки на передвиборні зустрічі. Маршал виїхав у службовому вагоні, але йому доводилося їздити на передвиборні засідання на всюдиходах, а в деякі віддалені місця й на конях. У червні 1951 року маршал увійшов в урядову делегацію в Польщу з нагоди національного свята — річниці відродження Польщі. Отоді, улітку 1951 року Жуків уперше після 1946 року з’явився на міжнародній арені. В 1952 році Свердловська партійна організація обрала Жуків делегатом на XIX з’їзд КПРС, а на з’їзді він був вибраний кандидатом у члени ЦК КПРС. Після XIX з’їзду КПРС Жуків повернувся на колишню роботу у Свердловськ, а наприкінці лютого 1953 року його відкликали в Москву. У березні 1953 року — відразу після смерті Сталіна — Маршал Радянського Союзу Жуків призначається першим заступником міністра оборони СРСР — головнокомандуючим Сухопутними Військами. Він зайняв ту ж посаду, на яку був призначений у березні 1946 року
В 1954 році Жуків був висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР колективом Нижнетагильского металургійного комбінату. І знову він їде у Свердловськ, а потім у Нижній Тагіл. Передвиборні зустрічі були дуже теплими й привітними. Під час перебування командуючим військовим округом маршал приділяв багато уваги фізичній підготовці й спорту у військових частинах. Не випадково з армійської команди вийшли чудові спортсмени, такі, як штангіст А. Воробйов. А команда СКА Свердловська по хокеї з м’ячем неодноразово посідала призові місця в розіграші першості Радянського Союзу. Перед виїздом хокейної команди на збори й змагання в Москву, маршал зустрічався з повним складом учасників, цікавився, яка допомога необхідна команді. У Свердловську були прекрасні театри. Жуків постійно бував на спектаклях, але найчастіше — у театрі музичної комедії. Часто відвідував він і окружний будинок офіцерів, де нерідкими гістьми були артисти Москви. Наприкінці 1956 року Жуків на послу, що відбувся, XX з’їзду пленумі ЦК КПРС був вибраний кандидатом у члени Президії ЦК КПСС.
23 січня 1957 року Жуків і супровідних його генералів і офіцери з аеропорту Внуково відбули в Ташкент, а наступного дня з Ташкентського аеродрому вилетіли в Делі. Маршал Жуків наніс візити президентові Республіки Індії Прасаду й прем’єр-міністрові Індії Неру. Він оглянув у Делі Червоний форт, де Неру в 1947 році підняв прапор незалежної Індії, у древнім місті Агра оглянув знаменитий білосніжний Тадж-Махал. Маршал побував у багатьох військових установах, у військових частинах, на кораблях, в училищах. Він звернув увагу, що в збройних силах Індії велике значення надають физподготовке. Де б не з’являвся Жуків — усюди його чекали захоплені вітання. У червні 1957 року пленум ЦК КПРС обрав Жукова членом Президії ЦК. У липні-серпні 1957 року в Білоруському військовому окрузі були проведені більші військові навчання, на яких був присутній міністр оборони (є їм з 1955 року) Жуків. 3 жовтня 1957 року маршал Георгій Костянтинович летить у Севастополь, а ввечері того ж дня на крейсері «Куйбишев» у супроводі двох ескадрених міноносців «Блискучий» і «Колишній» відбув у Югославію за запрошенням югославського уряду. У Белграді Жуків наніс візит президентові Югославії Йосипу Тито й держсекретареві по справах народної оборони Іванові Гошняку. Жуків багато їздив по країні, відвідував військові частини, був присутній на військових навчаннях. З Югославії Жуків літаком прибув в Албанію. Наприкінці жовтня 1957 року він на ТУ-104 відбув Вмоскву.
Відставка Жукова в 1957 році На аеродромі в Москві Жукова зустрів маршал Конєв і передав, щоб він негайно з’явився на засідання Президії ЦК КПРС. У цей день він був звільнений від посади міністра й інших постів. Які ж претензії пред’являлися Жукову? Очевидно основні з них втілилися в цих рядках: » Порушував ленінські й партійні принципи керівництва Збройними Силами, проводив лінію на згортання роботи партійних організацій, политорганов і Військових рад і т.д. «. Жукова відправили на відпочинок, але в такій обстановці, у розквіті сил хіба міг бути відпочинок для людини, у якого все життя з раннього років була накрепко пов’язана з військовою службою, будівництвом і зміцненням Радянських Збройних Сил! Відставку 1957 року маршал сприйняв дуже важко. Жуків, як і А. В. Суворов, любив армію й ріс разом з нею понад 40 років, не мислив він свого життя без армії. Тепер же з його серця вирвали головне. Деякі навіть постаралися, щоб він був знятий з партійного обліку в Міністерстві Оборони. До кінця своїх днів він складався на партійному обліку на електромашиностроительном заводі «Пам’ять революції 1905 року» у Краснопресненському РК КПСС.
Останні роки життя Жукова Після довгої перерви Жуків уперше привселюдно з’явився в Кремлівському Палаці З’їздів на врочистому засіданні, присвяченому 20-летию Перемоги в травні 1965 року. В 1965 році Жуків живе в селі Сосновке, вступає вдруге в шлюб — з Галиною Олександрівною Семенової. Відвідували Георгія Костянтиновича багато хто — це й соратники — маршал Радянського Союзу Багратіон, генерал Минюк, Іван Кожедуб. Бували й письменники — Симонов, Смирнов, Пісків і багато бойових друзів. Жуків дуже любив риболовлю, полювання на дичину, любив збирати гриби. Відвідував свою батьківщину, бував у музеях, побував він і на атомній станції в Обнинске. Наприкінці 1967 року Жуків зі своєю сім’єю поїхав у санаторій в Архангельське. Там Георгій Костянтинович серйозно занедужав, його терміново поклали в госпіталь, де він пролежав багато місяців. Тільки наприкінці літа 1968 року він відчув себе краще, і його направили в санаторій у Барвиху. У листопаді 1973 року вмерла дружина Жукова. Після похорону Галини Алвександровни Жуків дуже змінився, став замислений. І хоча він намагався не піддаватися своїй хворобі, виходив у сад кілька разів у день, пережив свою дружину він тільки на півроку
В 1969 році вийшла друком його книга » Спогаду й міркування «, до останніх днів він працював над новим її виданням. Воно вийшло у світло, коли Жукова вже не стало. 18 червня 1974 року великий полководець помер
Народний Маршал Георгій Костянтинович Жуків — фігура в російської історії виняткова, людина рідкого військового таланта. Життя те піднімала його до небес, то скидала. Його боялися такі люди як Сталін і Хрущев, ненавидів Брежнєв. Маючи величезну владу, вони принижували його, пересуваючи на другорядні посади або зовсім залишали не при справах, але при всьому бажанні вони не могли позбавити його бойової слави, всесвітньої популярності. Не будемо применшувати достоїнств інших полководців. Кожний з тих, хто вів народ до перемоги, гідний безмежної вдячності. Але пальму першості треба все-таки віддати Г. К. Жукову, тому що тільки за ним закріпилося звання, не передбачене «табелью про ранги»- Народний Маршал