Твір по літературі: Народно-пісенна основа лірики С. Єсеніна М. Горький назвав С. Єсеніна великим національним поетом. «Який чистий і який російський поет!» — так визначив М. Горький самобутність С. Єсеніна. У лірику поета знайшли відбиття образи рідної природи, риси національного характеру. У його віршах звучать фольклорні інтонації, повною мірою виявилися в ній традиції народної поезії У перші ж віршах С. Єсеніна ми знаходимо відгомони самих популярних фольклорних жанрів пісень і частівок, що існували в рязанському селі.
За словами самого поета, він почав писати, «наслідувати частівок». Протягом всього життя він збирав частівки, їх у нього було біля чотирьох тисяч. У поемі «Русь», у віршах «Візерунки», «Молитва матері» С. Єсенін з болем повідав про народне горе, про сум російського села. І його почуттям, його віршам були співзвучні частівки про ненависну солдатчину, про долю селянських хлопців на війні: Погуляйте ратнички, Вам останні свята Коні запряжені, Скрині покладені С. Єсенін добре знав обрядову поезію. У його творчості знайшли відбиття як календарні, так і сімейні обряди. Широко показуючи народний побут, поет не міг пройти повз цю форму народної культури.
Оліїсті обряди, Фоміна тиждень, магія Івана Купали міцно ввійшли в поетичний мир С. Єсеніна: Матінка в Купальницу по лісі ходила, Боса, з подтиками, по росі бродила… Народився я з піснями в трав’яній ковдрі, Зорі мене весняні у веселку звивали Виріс я до зрілості, онук купальской ночі, Сутемень колдовная щастя мені пророкує Найбільше С. Єсенін любив російські пісні. За ними він проводив цілі вечори, а іноді й дні. Багато хто його ранні вірші написані в пісенному жанрі: їм властиві распевность, своєрідна мелодика, чіткий ритм: Виткався на озері червоне світло зорі, На борі із дзенькотами плачуть глухари, Плаче десь іволга, схоронити вдупло. Тільки мені не плачеться — на душі світле У своїй поезії С. Єсенін часто використовує пісенні сюжети, мотиви, образи, видозмінюючи й преобразуя їх часом до невпізнанності.
Наприклад, в основі раннього вірша «Гарна була Танюша, краше не була в селі…» — сюжет народної ліричної пісні про зраду милого, так само, як і народна пісня цього типу, вірш побудований у формі діалогу. Однак С. Єсенін додає трагічну розв’язку, уводить мотив убивства з ревнощів, не характерний для народних пісень Вивчаючи фольклор, С.
Єсенін уловив не тільки багато формальних особливостей народної поезії, але і її щиросердечний настрой. Головний елемент цього настроя — одушевление природи: Про червоний вечір задумалася дорога, Кущі горобин мрячної глибини Хата-Баба щелепою порога Жує пахучий мякши тиші У цьому фрагменті вірша «Про червоний вечір задумалася дорога…», написаного молодим поетом, ясно видно, якими шляхами йде освоєння фольклорних прийомів. Одушевление природних явищ народжує в поета новий образ, набагато більше складний і отражающий не тільки колективне, але й індивідуальне поетичне бачення. Таких образів у поезії С.
Єсеніна безліч. Черемшина в нього «спить у білій накидці», верби — плачуть, тополі — шепотять, «хмара мереживо в гаї зв’язала», «пригорюнились дівчини-їли», «посміхнулася сонцю сонна земля», «немов белою косинкою подвязалася сосна» і т. д. Часто використовував С. Єсенін прийом психологічного паралелізму, теж характерний для народної поезії. Але й тут поет прагнув знайти паралелі, які найбільше точно виражали б його внутрішній мир, його настрій: Не бродити, не м’яти в кущах багряних Лободи й не шукати сліду, Зі снопом волось твоїх вівсяних Отоснилась ти мені назавжди. Будучи головним чином ліричним поетом, С.
Єсенін частіше звертався до ліричних народних пісень і частівок. Однак важливу роль у його творчості грали й епічні форми усної поезії: билини, історичні пісні, казки, легенди. Поема «Повість про Евпатии Коловрате» являє собою добуток, створений на основі билин і історичних пісень. Те ж саме можна сказати про поему «Марфа Посадниця». В основі вірша «Сиротка» — сюжет російської народної казки про Морозко, у ньому присутні стилістичні особливості цього фольклорного жанру. Фольклор допоміг С. Єсеніну стати глибоко народним поетом, відбити народний характер світосприймання, передати напрям думок народу, його почуття й настрої. Його вірші будуть живі доти, поки буде живий росіянці народ