Невдячне відношення до вчителів У своєму оповіданні Ю. Бондарев оповідає про Марье Петрівну, літній учительці з маленького містечка, і про її колишнього учня Паші Сафронове, що через багато років потрапив у рідне місто й вирішив неї відвідати. Викладач сильно постаріла, живе одна, ні від кого не одержує допомоги. І жоден з її учнів так і не згадав про неї, не приїхав, не написав лист. У цьому тексті автор піднімає проблему недбалого поводження до людей. Бондарев хоче показати читачеві, як людина такої важкої професії може в старості залишитися один Письменник відкрито не виражає своєї думки, але читаючи речення двадцять чотири, розумієш, що автор ненав’язливо приводить читача до думки про те, що учні, закінчивши школу, майже не згадують про своїх учителів. Але ж викладачі, як і всі люди, коли-небудь старіють, їм необхідна турбота й допомога. Ми повинні піклуватися не тільки про себе, але й про інших.
Адже вчителі так багато роблять для нас. Вони не тільки дають нам гарне утворення, але й учать нас життя, виховують, прищеплюють кращі якості Важко не погодитися з думкою автора, тому що до проблеми невдячності сучасних людей не можна залишатися байдужим. У наш час подібні випадки не рідкі. Це більша рідкість щоб хтось із учнів, що закінчили школу в якій я вчуся, прийшов у клас побачити своїх учителів, довідатися про їхнє здоров’я, запропонувати допомога У художній літературі багато письменників піднімали подібні проблеми. Наприклад, добуток Астафьева «Фотографія, на якій мене ні» або «Уроки французького» Распутіна. Я вважаю, що не можна так невдячно ставитися до людей, які так багато зробили для нас. Адже вони можуть мати потребу в нашій допомозі. І добуток Бондарева є яскравим підтвердженням цьому.