Новаторство гоголя-драматурга
У відповідь на зауваження Аксакова, що сучасне російське життя не дає матеріалу для комедії, Гоголь сказав, що це неправда, що комізм криється скрізь, що, живучи посередині нього, ми його не бачимо; але що <якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми самі над собою будемо валятися зі сміху>. Схоже, що в цій фразі й полягає загальний зміст новаторства Гоголя в драматур-гии: основний завданням стає перенос комізму повсякденного життя на сцену. Як сказав в одній зі своїх статей Григор’єв, <очевидно те, що нова руда відкрита більшим поетом, руда анали-за повсякденний обичной дійсності. Такий вибір предмета творчості диктував і художні засоби. П’єси Гоголя — це комедії, але комедії, протипоставлені класичним про-знищення цього жанру, по-перше, по сюжеті (у порівнянні з ви-сокой комедією), а по-друге, типи, виведені в комедіях Гого-Ля, протипоставлені типам п’єс того часу. Замість хитромудрих коханців, незговірливих батьків на сцені з’явилися живі, повсякденні національні характери. Убивства, отрута Го-Голота виганяє: у його п’єсах божевілля, загибель стають следст-вием пліток, інтриг, підслуховуванні. Гоголь переосмислює принцип <єдності дії> як єдності задуму й виконання його головним героєм. У п’єсах Гоголя не герой керує сюжетом, а сюжет, що розвивається по логіці азартної гри, несе героя. Мети героя протистоїть кінцевий результат, наближення до мети виявляється видаленням від її <на величезну відстань> (< Влади-Мир третього ступеня>).Гоголь створює незвичайну для п’єси ситуацію: замість однієї особистої або домашньої інтриги зображується життя цілого міста, що значно розширює соціальний масштаб п’єси й дозволяє здійснити мета написання п’єси: <зібрати в одну купу все дурок-ное в Росії>. Місто гранично иерархичен, усередині нього сосредото-чено розвиток всієї комедії. Гоголь створює новаторську ситуацію, місто, що коли роздирається внутрішніми протиріччями, стає здатним до цільного життя, завдяки загальному льоду, загальному почуттю страху перед вищими силами. Гоголь охоплює всі сто-рона громадського життя керування, але без <адміністративних деталей>, в <загальнолюдському виді>. В <Театральному роз’їзді> сказано: <людське знайде скрізь>. У його комедії при широкій системі посадових осіб виведений великий діапазон духовних властивостей: від добродушної наївності поштмейстера до ка-верзничества Суниця. Кожний персонаж стає свого роду символом. Але певна психологічна властивість співвідноситься з персонажем не як його головна риса, а скоріше як діапазон обіпре-ділених щиросердечних рухів (поштмейстер, як говорить сам Го-Голота, <лише простодушний до наївності людин>, але з не менш простодушним єхидством він при читанні листа Хлестакова триж-ди повторює: <Городничий дурний, як сивий мерин>). Всі почуття героїв переводяться зі штучного в сферу їхній реальний прояв-ления, але при всім при цьому людське життя береться письменником у всій її глибині. І коли Бобчинский говорить Хлестакову: <Я прошу вас шанобливо, як поїдете в Петербург, скажіть всім там вельможам різним: сенаторам і адміралам, які от, ваше сиятель-ство, або превосходительство, живе в такому-те місті Петро Ивано-Вич Бобчинский. Так і скажіть: живе Петро Іванович Бобчин-Ский>. Гоголь показує в цьому проханні прагнення <означити своє існування у світі>, найвища мить його життя. У своїй п’єсі Гоголь намагається обмежити комічні еффек-ти. <Ревізор> — це комедія характерів. Ми сміємося, за словами Гоголя, не над <кривим носом> персонажів, а <над кривій душою>. Комічне в п’єсі підпорядковано окресленню типів, виникає із прояву їх психологічних і соціальних властивостей. В <Театральному роз’їзді> Гоголь пише: <Так, якщо приймати зав’язку в тім розумінні, як її звичайно приймають, так її точно немає. Але, здається, уже прийшов час перестати опиратися на цю вічну за-в’язання <…>. Тепер сильней зав’язує драму прагнення дістати зручне місце, <блиснути й затьмарити, будь-що-будь, іншого, відзначити за зневагу, за глузування. Або не більше тепер мають електрики чин, грошовий капітал, зручне одруження, чим любов? > Отже, Гоголь відмовляється від традиційного постро-ения п’єси. Немирович-Данченко досить чітко виразив нові принципи побудови п’єси: <Самі чудові майстри теат-ра не могли зав’язати п’єсу інакше, як у декількох перших сценах. В <Ревізорі> же одна фраза: <Я запросив вас, добродії, для того, щоб повідомити пренеприємна звістка: до нас їде ревізор>, — і п’єса вже почата. Аналогічна й розв’язка. Гоголь зн