Нюрнберзький процес
ЗМІСТ
Нюрнберзький процес
Обвинувальний висновок
Розділ 1
Загальний план або змова. Формула обвинувачення
Нацистська партія, як центр загального плану або змови
Використання нацистського контролю для агресії проти іноземних держав
Агресивні дії проти Австрії й Чехословаччині
Вироблення плану нападу на Польщу: підготовка й початок агресивної війни березень 1939 — вересень 1939 року
Переростання війни в агресивну війну проти всього миру, планування й здійснення нападів на Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Югославію, Грецію: 1939 рік квітень 1941 року
Вторгнення Німеччини на територію СРСР у порушення пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року
Співробітництво з Італією і Японією й агресивною війною проти США: листопад 1936 року — грудень 1941 року
Розділ 2
Злочин проти миру. Формула обвинувачення
Розділ 3
Військові злочину. Формула обвинувачення
Убивства й жорстоке звертання із цивільним населенням на окупованих територіях і у відкритому морі
Відведення цивільного населення окупованих територій у рабство й для інших цілей
Убивства й жорстоке звертання з військовополоненими й військовослужбовцями країн, з якими Німеччина перебувала в стані війни, а так само з особами, що перебували в плаванні у відкритому морі
Безцільні руйнування більших і малих міст і сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю
Германізація окупованих територій
Розділ 4
Злочину проти людяності
ВИРОК
Список літератури
Нюрнберзький процес
Судовий процес над групою головних військових нацистських злочинців. Проходив у Нюрнберге (Німеччина) у Міжнародному військовому трибуналі з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року. 407заседаний.
Судовий процес над головними німецькими військовими злочинцями. Сполучник Радянських Соціалістичних Республік, З’єднане королівство Великобританії й Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Французька республіка проти обвинувачуваних: Германа Вільгельма Геринга, Рудольфа Гесса, Иоахима фон Риббентропа, Роберта Леї, Вільгельма Кейтеля, ернста Кальтенбрунера. Альфреда Розенберга, Гансу Франка, Вільгельма Фрика, Юлиуса Штрейхера, Вальтера Функа, Гельмана Шахта, Густава Крупп фон Хворий унд Гальбаха, Карла Деница, ериха Редера, Бальдура фон Шираха, Фрица Заукеля, Альфреда Иодуля, Мартіна Бормана, Франца фон Папена, Артура Зейсс-Инкварта, Альберта Шпеера, Костянтина фон Нейрата, Гансу Фриче — індивідуально і як членів кожної з наступних груп або організацій, до яких вони відповідно належали, а саме: урядовий кабінет, що керує склад национал-социалистской партії, охоронні загони германської национал-социалистской партії (ІЗ ІЗ) , включаючи службу безпеки (З Д) , державна таємна поліція (гестапо) , штурмові загони германської национал-социалистской партії (З А) , генеральний штаб і вищі командування германських збройних сил
Обвинувальний висновок
Сполучник Радянських Соціалістичних Республік, З’єднане Королівство Великобританії й Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Французька республіка в особі нижчепідписаних Руденко Р. А., Хартли Шоукросса, Роберта Г. Джексона, Франсуа де Ментона, належним чином уповноважених своїми Урядами для розслідування обвинувачень і судового обвинувачення головних військових злочинців відповідно до Лондонської угоди від 8 серпня 1945 року, і Уставом даного Трибуналу, теперішні обвинувачують у злочинах проти миру, в військових злочинах, у злочинах проти людяності й у створенні загального плану або змови для здійснення цих злочинів, перерахованих в уставі Трибуналу, і відповідно до викладеного обвинувачують перерахованих вище осіб обвинувачуваними в нижеуказанних злочинах
Розділ 1
Загальний план або змова. Формула обвинувачення
Всі обвинувачувані разом з іншими особами протягом декількох років, що передують 8 травня 1945 року, були керівниками, організаторами, підбурювачами й співучасниками створення й здійснення загального плану або змови для здійснення злочинів проти миру, військових злочинів і злочинів проти людяності, як вони визначаються в уставі даного Трибуналу, і відповідно до положення Уставу несуть індивідуально відповідальність за свої власні дії й за всі дії, доконані будь-якою особою для здійснення такого плану або змови. Загальний план або змова включала здійснення злочинів проти миру, що виразилося в тім, що підсудні планували, підготовляли й вели агресивні війни, які були також війнами, що порушують міжнародні договори, угоди й зобов’язання. У своєму розвитку загальний план або змова охоплювала військові злочини, що виражалися в тім, що обвинувачувані намічали й здійснювали нелюдські війни проти країн і народів, порушуючи всі правила й звичаї ведення війни, систематично застосовуючи такі способи, як убивства, звіряче звертання, посилка на рабську працю цивільного населення окупованих територій, убивства, звіряче звертання з військовополоненими й особами, що перебувають у плаванні у відкритому морі, узяття й убивства заручників, грабіж суспільної й приватної власності, безглузде руйнування більших і малих міст сіл і невиправдане військовою необхідністю спустошення. Загальним планом або змовою передбачалися, а підсудними пропонувалися до виконання такі засоби, як убивства, винищування, звернення до рабства, посилання й інші нелюдські акти як у Німеччині, так і на окупованих територіях, доконані до й під час війни проти цивільного населення, переслідування по політичних, расових і релігійних мотивах на виконання плану по підготовці й здійсненню беззаконних або агресивних воєн. Багато хто з таких дій були зроблені в порушення внутрішніх законів відповідних країн
Нацистська партія, як центр загального плану або змови
В 1921 році Адольф Гітлер став головним керівником, або «фюрером», германської націонал-соціалістської партії, відомої як нацистська партія, організованої в Німеччині в 1920 році. Він займав цей пост увесь час, охоплюване цим обвинувальним актом. Нацистська партія разом зі своїми допоміжними організаціями стала засобом зімкнення між обвинувачуваними і їхніми співучасниками й інструментом для виконання цілей і завдань їхньої змови. Кожний обвинувачуваний став членом нацистської партії й учасником змови, знаючи їхні мети й завдання, або, будучи обізнаним про їх, став співучасником у проведенні в життя цих цілей і завдань на тім або іншому етапі розвитку змови
Використання нацистського контролю для агресії проти іноземних держав
До середини 1933 року нацистські змовники, захопивши урядовий контроль над Німеччиною, могли зайнятися подальшим і більше детальним складанням свого плану, з уделением особливої уваги зовнішній політиці
Агресивні дії проти Австрії й Чехословаччині
Вторгнення в Австрію почалося 12 березня 1938 року. 13 березня Гітлер проголосив себе главою австрійської держави й взяв на себе командування збройними силами Австрії. Законом від того ж числа Австрія була приєднана Кгермании.
Одночасно з анексією Австрії нацистські змовники дали брехливі завірення Чехословацькому Уряду, що вони не нападуть на цю країну. Але у світлі захоплення Австрії, плани змовників змінилися
21 квітня 1938 року вони зібралися й вирішили почати напад на Чехословаччину не пізніше 1 жовтня 1938 року. З 21 квітня 1938 року й пізніше нацистські змовники підготували докладні й точні військові плани, призначені здійснити такий напад у будь-який можливий момент і розраховані на подолання чехословацького опору протягом чотирьох днів, щоб у такий спосіб поставити мир перед фактом, що відбувся, і тим самим уникнути опору ззовні. Протягом травня, червня, липня, серпня, вересня ці плани піддавалися більше точній і детальній розробці, і до 3 вересня 1938 року було вирішено, що всі війська повинні бути готові для виступу 28 вересня 1938 року
Протягом цього ж періоду німецька верхівка використовувала у своїх цілях питання національних меншостей Чехословаччини, особливо в Судетской області, викликавши дипломатичну кризу в серпні й вересні 1938 року. Після того як Німеччина загрожувала війною, З’єднане Королівство й Франція 29 вересня 1938 року в Мюнхені уклали угоду з Німеччиною й Італією, що передбачає поступку Судетской області Німеччини. Від Чехословаччини зажадали погодитися із цим. 1 жовтня 1938 року німецькі війська окупували Судетскую область
15 березня 1939 року німецький уряд виконав свій план, захопивши й заволодівши цією частиною Чехословаччини, що не була відступлена Німеччини по Мюнхенській угоді
Вироблення плану нападу на Польщу: підготовка й початок агресивної війни березень 1939 вересень 1939 року
Після завоювання Австрії й Чехословаччини Німеччина одержала вкрай важливі для неї ресурси й бази, вона була готова почати подальшу агресію шляхом війни. Було вирішено підготувати детальні плани для нападу при першому зручному випадку на Польщу, а потім на Англію й Францію поряд із планами одночасної окупації збройними силами повітряних баз у Нідерландах і Бельгії. Відповідно до цим нацистське командування, денонсувавши германо-польський договір від 1934 гола по вигаданих мотивах, перейшли до роздування питання про Данциг, до підготовки «інцидентів», щоб «виправдати» напад, і почали висувати вимоги про приєднання польської території. Після відмови Польщі піти на поступки вони наказали німецьким збройним силам вторгнутися 1 вересня 1939 року в Польщу, прискоривши в такий спосіб війну також із З’єднаним Королівством і Францією
Переростання війни в агресивну війну проти всього миру, планування й здійснення нападів на Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Югославію, Грецію: 1939 рік — квітень 1941 року
Наказом від 1 вересня 1939 року німецькі війська вторглись у Польщу. У порушення умов пакту Бриана-Келлога від 1928 року. Після повної поразки Польщі німецькими збройними силами було наказано вторгнутися 9 квітня 1940 року в Данію й Норвегію, 6 квітня 1941 року — у Югославію й Грецію. Всі ці вторгнення були заздалегідь детально сплановані
Вторгнення Німеччини на територію СРСР у порушення пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року
22 червня 1941 року гітлерівські війська, віроломно порушивши пакт про ненапад між Німеччиною й СРСР, без оголошення війни напали на радянську територію, почавши тим самим агресивну війну проти СССР.
З першого ж дня вторгнення на територію СРСР гітлерівські змовники відповідно до детально розробленого плану почали здійснювати руйнування міст і сіл, знищення фабрик і заводів, колгоспів і радгоспів, електростанцій і залізниць, пограбування й варварське руйнування національно-культурних установ народів СРСР, руйнування музеїв, шкіл, лікарень, церков, історичних пам’ятників, масове викрадення радянських громадян на підневільну роботу в Німеччину, а також фізичне винищування дорослого населення, старих і дітей, особливо росіян, білорусів, українців, і повсюдне винищування євреїв
Співробітництво з Італією і Японією й агресивною війною проти США: листопад 1936 року — грудень 1941 року
Розв’язавши агресивну війну, германський уряд підготувало угоду про Германо-Італо-Японське співробітництво, що було підписано в Берліні 27 вересня 1940 року, строком на 10 років. Нацистський уряд припускало, що японська агресія послабить і поставить у невигідне положення ті країни, з якими вони перебували в стані війни, і ті країни, з якими вони мали намір зав’язати війну. Відповідно нацистські змовники призвали Японію домагатися «нового порядку». Користуючись успіхами агресивної війни, що у той час вела Німеччина, Японія 7 грудня 1941 року зробила напад на США в Пирл-Харбор і на Філіппіни, а також на Нідерланди в південно-західній частині Тихого океану, на Британську Співдружність Націй, на французький Індокитай. Германія оголосила війну США 11 грудня 1941 року
Всі перераховані в розділі злочини проводилися германськими військами по прямих наказах гітлерівського уряду, генерального штабу й вищого командування германських збройних сил
Розділ 2
Злочин проти миру. Формула обвинувачення
Всі обвинувачувані й різні інші особи протягом ряду років до 8 травня 1945 року брали участь у плануванні, підготовці, розв’язанні й веденні агресивних воєн, які також були війнами в порушення міжнародних договорів, угод і зобов’язань
Війни, що згадуються у формулі обвинувачення в розділі другому теперішнього обвинувального висновку, і дата їхнього виникнення наступні: проти Польщі — 1 вересня 1939 року, проти З’єднаного Королівства й Франції — 3 вересня 1939 року, проти Данії й Норвегії — 9 квітня 1940 року, проти Бельгії, Нідерландів, Люксембургу — 10 травня 1940 року, проти Югославії й Греції — 6 квітня 1941 року, проти СРСР — 22 червня 1941 року, проти США — 11 грудня 1941 року
Розділ 3
Військові злочину. Формула обвинувачення
Всі обвинувачувані зробили військові злочини між 1 вересня 1939 року й 8 травня 1945 року й у Німеччині у всіх країнах і областях, які були окуповані германськими збройними силами з 1 вересня 1939 року, а також в Австрії, Чехословаччині, Італії й у відкритому морі
Всі обвинувачувані, діючи по угоді з іншими, склали й виконали загальний план або змова з метою зробити військові злочини. Цей план спричинив у числі інших злочинних дій практику «тотальної війни», що включає методи бойових дій і військової окупації, прямо суперечним законам і звичаям війни, і здійснення злочинів на полях боїв при зіткненнях з ворожими арміями й проти військовополонених, а на окупованій території проти цивільного населення цих територій
Ці методи й злочини з’явилися порушеннями міжнародних конвенцій, внутрішніх карних законів і загальних принципів карного права, тому що ці принципи випливають із карного права всіх цивілізованих націй
Убивства й жорстоке звертання із цивільним населенням на окупованих територіях і у відкритому морі
Протягом усього часу окупації, обвинувачувані, з метою тероризування жителів, убивали й мучили громадян, жорстоко зверталися з ними й містили їх у в’язниці без законного судового процесу
Убивства й жорстоке звертання вироблялися різними способами, включаючи розстріли, повішення, отруєння газом, доведення до голодної смерті, надмірну скупченість, систематичний зміст впроголодь, примус до роботи, непосильної для тих, на кого вона покладала, невідповідне санітарне й медичне обслуговування, жорстокості й катування всіх видів, включаючи катування розжареним залізом і виривання нігтів, і виробництво досвідів над живими людьми шляхом оперирования їх, і інші способи
На деяких окупованих територіях обвинувачувані перешкоджали виконанню релігійних обрядів, переслідували духівництво й ченців, експортували церковну власність. Вони проводили навмисне й систематичне винищування народів, тобто масове винищування людей, що належать до певних рас і національних груп, умертвіння цивільного населення окупованих територій, для того, щоб знищити окремі раси й верстви населення, а так само національні, расові й релігійні групи. Особи цивільного населення систематично піддавалися катуванням всіх видів з метою одержання від них різних відомостей
Такі вбивства й жорстоке звертання суперечать міжнародним конвенціям, зокрема статті 46 Гаазьких правил 1907 року, суперечать законам і звичаям війни, загальним принципам карного права. Такі вбивства й жорстоке звертання мали місце в концентраційних таборах і подібних установах, улаштованих обвинувачуваними, і зокрема в концентраційних таборах у Бельзене, Бухенвальде, Дахау, Бриндонке, Гріні, Наувейлере, Вигхте, Амерсфурте й у значній кількості великих і дрібних міст і сіл, включаючи Орадур Сюр, Глан і Осло
Способи, застосовувані для винищування людей у концентраційних таборах, минулого: жорстоке звертання, псевдонаукові досвіди (стерилізація жінок в Освенциме й Равенсберге, штучне зараження раком матки в Освенциме, тифом у Бухенвальде, анатомічні «дослідження» у Нацвейлере, ін’єкції в області серця в Бухенвальде, пересадження костей і вирізання м’язів у Равенсбрюке й безліч інших) , газові камери, «душогубки» і печі для кремації
Після вторгнення в Польщу й СРСР, германський уряд і германське верховне командування почали проводити систематичну політику вбивства цивільного населення східних країн і жорстоке звертання з ним у міру того, як ці країни окупувалися німецькими збройними силами
Близько 1500000 чоловік у Майданске, близько 4000000 чоловік в Освенциме, серед них громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини, Югославії, Англії, США й інших країн
У Львові й Львівської винищили близько 700000 громадян СРСР, включаючи 70 діячів науки й мистецтва, а також громадян США, Англії, Франції, Нідерландів і Югославії, доставлених у цю область із інших концентраційних таборів. У єврейському гетто з 7 вересня 1941 року по 6 липня 1943 року понад 133000 чоловік було замучено й розстріляне. В Естонії була розстріляна безліч мирних жителів. В один тільки день 19 вересня 1944 року в таборі Клого німці розстріляли 2000 мирних громадян, їхні трупи були спалені на багаттях. У Литві мали місце масові вбивства радянських громадян, а саме: у Панорах — 100000 чоловік, у Каунасі — більше 70000, в Алитусе — близько 60000, у Пренаях — понад 3000, у Вильямполе — близько 8000, у Мариамполе — близько 7000 і в сусідніх містах — 37640 чоловік. У Латвії було вбито 577000 чоловік. У Ленінграді — 172000 чоловік, включаючи понад 20000 чоловік, які загинули від голоду, холоду й бомбувань. У Краснодарі близько 6700 чоловік цивільного населення було вбито шляхом отруєння газом в «душогубках» або були замучені й розстріляні. У Сталінграді й Сталінградській області після вигнання звідти німців було знайдено більше 40000 трупів, всі тіла були знівечені з особливою жорстокістю. В Орлі було вбито 5000 чоловік. У Новгороді й Мінську кілька десятків тисяч. У Криму мирні громадяни були занурені на баржі, вивезені в море й потоплені. Таким шляхом було знищено понад 144000 чоловік. На Україні дивовижними способами була вбита велика кількість людей. У Жіночому Яру — понад 100000 чоловік, у Києві понад 195000. У Рівне й Ровенської області близько 100000 чоловік. В Одесі щонайменше було вбито 200000 чоловік. У Харкові близько 195000 чоловік було замучено, розстріляне або задушено в «душогубках».
Поряд з дорослими нацисти винищували дітей. Вони вбивали їх разом з родителями, групами й по одинаку. Вони вбивали їх у дитячих будинках, у лікарнях, заживо ховаючи в могилах, кидаючи у вогонь, отруюючи їх, роблячи над ними досвіди, беручи в них кров для німецьких солдатів, кидаючи їх у в’язниці, гестапівські камери катувань і концентраційні табори, де діти вмирали від голоду, катувань і епідемічних захворювань
Всі наведені цифри занижені, тому що, починаючи із червня 1943 року німці проводили заходи, спрямовані на те, щоб сховати сліди своїх злочинів
Відведення цивільного населення окупованих територій у рабство й для інших мет
Протягом усього періоду германської окупації західних і східних країн германський уряд і верховне командування проводили політикові відведення фізично здорових громадян з окупованих країн у Німеччину й в інші окуповані країни для роботи на положенні рабів на військових заводах і для інших робіт, пов’язаних з військовим посиленням Німеччини
Таке відведення в рабство суперечив міжнародним конвенціям, зокрема статті 46 Гаазьких Правил 1907 року, законам і звичаям війни, загальним правилам карного права
Існують дані про такі відведення населення із Франції, Данії, Люксембургу, Бельгії, Голландії, СРСР, країн Східної Європи
Зі СРСР окупаційні влади відправили в рабство близько 4000000 чоловік
Убивства й жорстоке звертання з військовополоненими й військовослужбовцями країн, з якими Німеччина перебувала в стані війни, а так само з особами, що перебували в плаванні у відкритому морі
Обвинувачувані вбивали й жорстоко зверталися з військовополоненими, позбавляючи їхньої необхідної їжі, житла, одягу, медичного обслуговування, змушуючи працювати їх у нелюдських умовах, катуючи їх, а потім убиваючи їх.
Військовослужбовців тих країн, з якими Німеччина перебувала в стані війни, часто вбивали, коли вони здавалися в полон. Ці вбивства й жорстоке звертання вироблялися всупереч міжнародним конвенціям, особливо статтям 4,5,6,7 Гаазьких Правил 1907 року й статтям 2,3,4,6 Конвенції про військовополонених (Женева, 1929 рік) , законам і звичаям війни, загальним правилам звертання своеннопленними.
Безцільні руйнування більших і малих міст і сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю
За наказом обвинувачуваних безцільно руйнувалися міста й села й відбувалися інші руйнування, не виправдані військовою необхідністю й міркуваннями військового характеру
На території СРСР нацисти знищили й сильно зруйнували 1710 міст і більше 70000 сіл і населених пунктів, більш ніж 6000000 будинків і залишили без даху близько 25000000 чоловік. Серед найбільш зруйнованих міст: Сталінград, Севастополь, Київ, Мінськ, Одеса, Смоленськ, Новгород, Псков, Орел, Харків, Воронеж, Ленінград і інші. Як видно з офіційних джерел, германський уряд намічав повне знищення цілих міст СССР.
У зовсім секретному наказі начальника військово-морського штабу (штаб 1А 1601/41 від 29 вересня 1941 року) , адресованого тільки штабним офіцерам, було сказано: «Фюрер вирішив стерти з особи землі Санкт-Петербург… Фінляндія заявляє, з її точки зору існування цього міста на її новій границі небажано… Проблема життя населення й постачання його є проблемою, що не може й не повинна вирішуватися нами… » Німці зруйнували величезну кількість музеїв, вивезли предмети мистецтва. Вони зруйнували 1670 православних церков, 237 римсько-католицьких, 69 каплиць, 532 синагоги й т. д.
Примусове вербування цивільної робочої сили. На окупованих територіях обвинувачувані вербували в примусовому порядку й змушували жителів працювати, використовуючи їхню працю для цілей, інших, чим задоволення потреб окупаційних армій, і в обсязі, що значно перевищував ресурси згаданих країн. Все цивільне населення, завербоване таким способом, примушували працювати на германську військову машину. Від цивільного населення була потрібна реєстрація, і багато хто з тих, які реєструвалися, були змушені вступити в організації Тодта й у легіони Шпеера, які були напіввійськовими організаціями, що проходили вишкіл. Ці дії порушували статті 46 і 50 Гаазьких Правил 1907 року. Цивільні особи, завербовані в легіон Шпеера, як зазначено вище, принуждались під погрозою позбавлення їхньої їжі, грошей, посвідчень особи приймати врочисту присягу з визнанням безумовної покори Адольфові Гітлерові, фюреру Німеччини, що була для них ворожою державою
У Лотарингії громадяни, що служать, щоб зберегти роботу, були зобов’язані підписати декларацію, по якій вони визнавали «повернення їхньої країни до складу Німеччини, зобов’язувалися безумовно підкорятися наказам їхніх начальників і вступити на дійсну службу фюреру й Великої Национал-Социалистской Німеччини». Зобов’язання подібного роду було нав’язано громадянам Ельзасу
Такі дії порушували статтю 45 Гаазьких Правил 1907 року, закони й звичаї війни, основні принципи карного права
Германізація окупованих територій
На деяких окупованих територіях, анексованих Німеччиною, обвинувачувані методично й неухильно намагалися асимілювати ці території з Німеччиною в політичних, культурному, соціальному й економічних відносинах
Уживали спроби знищити колишній національний характер цих територій. На виконання цих планів і задумів обвинувачувані насильно висилали жителів, які не були німцями, і вселяли тисячі німецьких колоністів. Цей план містив у собі економічне панування Німеччини, заняття територій, установа маріонеткових урядів, приєднання до Німеччини окупованих територій і примусове вербування їхнього населення в германські збройні сили. Ці дії суперечили статтям 43,46,55,56 Гаазької конвенції 1907 року, основні принципи карного права, закони й звичаї війни
Розділ 4.
Злочину проти людяності
Всі обвинувачувані зробили злочину проти людяності в період з 1939 року по 8 травня 1945 року в Німеччині й на територіях, окупованих германськими збройними силами починаючи з 1 вересня 1939 року, а також в Австрії, Чехословаччині, Італії й у відкритому морі. Обвинувачувані проводили політикові переслідування, репресій і винищування тих громадян, які були ворогами нацистського уряду, і загального плану або змови, описаних у розділі 1, або підозрювалися в цьому, або розглядалися як можливих ворогів. Нацисти кидали у в’язниці людей без судового процесу, містили їх у так званому «попередньому висновку» і концентраційних таборах, піддавали їхнім переслідуванням, приниженням, поневоленню, катуванням, убивали їх.
ВИРОК
Міжнародний військовий трибунал присудив: Геринга (1,2,3,4) [1], Риббентропа (1,2,3,4) , Кейтеля (1,2,3,4) , Кальтенбруннера (1,2,3,4) , Розенберга (1,2,3,4) , Франка (1,3,4) , Фрика (1,2,3,4) , Штрейхера (1,4) , Заукеля (1,2,3,4) , Йодля (1,2,3,4) , Зейсс-Инкварта (1,2,3,4) , Бормана (1,3,4) (заочно) до страти через повішення
Гесса (1,2,3,4) , Функа (1,2,3,4) , Редера (1,3;4) — до довічного висновку
Шираха (1,4) , Шпеера (1,2,3,4) — до 20, Нейрата (1,2,3,4) — до 15, Деница — до 10 років тюремного ув’язнення
Фриче, Папен, Шахт були виправдані. Переданий суду Лея незадовго до початку процесу повісився у в’язниці, Крупп був визнаний невигойно хворим, і справа по ньому було припинено
Трибунал визнав злочинними організації СС, СД, СА, гестапо й керівний склад нацистської партії, але не виніс рішення про визнання злочинним верховного командування, генштабу
Член трибуналу від СРСР заявив про свою незгоду з рішенням про невизнання злочинними цих організацій і з виправданням Шахта, Папена, Фриче.
Засуджені, крім Кальтенбруннера, Шираха, Шпера, подали клопотання про помилування. Після відхилення клопотань Контрольною радою, присуджені до страти, за винятком Геринга, що незадовго до страти отруївся, були в ніч на 16 жовтня 1946 року повішені в будинку Нюрнберзької в’язниці
Міжнародний військовий трибунал визнав агресію найтяжчим злочином міжнародного характеру, покарав як карних злочинців державних діячів, винних у підготовці, розв’язанні й веденні агресивних воєн, справедливо покарав організаторів і виконавців злочинних планів винищування мільйонів людей і скорення цілих народів
Нюрнберзький процес називають Судом історії, він вніс значний вклад у моральний розгром фашизму. Нюрнберзький процес — данина пам’яті й подяки нащадків за мирне небо над головою
Список літератури
Лебедєва Н. С. «Підготовка Нюрнберзького процесу»
Полторак А. И. «Нюрнберзький епілог»
Військовий енциклопедичний словник (тім 5)
Зовнішня політика СРСР в 1945 році
[1] У дужках написані розділи обвинувального висновку, у яких перераховані злочини, у яких обвинувачувані були визнані винними