Обломів — національний характер
Чудовий роман И. А. Гончарова «Обломів» вийшов у світло в 1859 році. У простих, позбавлених зовнішніх ефектів сюжеті роману глибоко й правдиво відбилася російська дійсність. Роман цікавий тим, що образ Іллі Ілліча Обломова ми можемо ототожнювати з певним типом людей, які жили в Росії в той час
Звернемося ж до роману й простежимо, як автор поступово, з усією повнотою, розкриває нам образ Іллі Ілліча Обломова. Гончарів веде свого героя в різні ситуації, щоб у максимальному ступені показати всі недоліки й переваги обломовского типу. Ілля Ілліч проходить випробування й дружбою, і любов’ю
Перший раз ми зустрічаємося з Обломовим у його квартирі на Гороховій вулиці. Характер Іллі Ілліча розкривається у всім, що оточує його: у східному халаті, м’яких туфлях, шарі пилу на столі й павутині на стелі. Перед нами з’являється Обломів — лінивець, здавалося б, що навіть не вміє думати. Але думка про характер Іллі Ілліча міняється під час його розмови з петербурзькими гістьми: Волковим, Судьбинским, Пен-киним. Тут розкривається глибина душі головного героя, його здатність мислити й почувати. Ці несюжетні персонажі уведені в роман для опису середовища, у якій живе Обломів, деяких причин апатії головного героя
У діалозі зі Штольцем ми впораємося про ідеали Обломова, про причини віддалення його від мирської суєти. «От вони не лежать, а снують щодня, як мухи, взад і вперед, а що користі?.. Хіба це живі, несплячі люди?» — викликує Ілля Ілліч
Сам Обломів прекрасно усвідомлював, що життя, що він веде, не принесе нічого майбутнім поколінням, але не існувало такої рухової життєвої сили, що могла б вивести його зі стану апатії до всьому навколишнього. Ілля Ілліч «болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, що гарний, світлий початок… Але глибоко й важко завалений скарб дрянью, наносним сміттям. Хтось нібито украв і закопав у власної його душі принесені йому в дарунок миром і життям скарбу».
Обломів добрі й гостинний (характерні росіяни риси): його двері відкриті для всіх друзів і знайомих. Навіть Тарантьев, що грубий і зарозумілий з Іллею Іллічем, часто обідає в нього будинку
Найбільше яскраво характер головного героя розкривається в його відносинах з Ольгою Іллінською. Любов буквально перетворює Іллю Ілліча, виявляє його кращі якості: доброту, шляхетність, чесність і «голубину ніжність». Обломів пробуджується від «спячки», він надолужує упущене за багато років: читає, пише, працює. У цей час Ілля Ілліч живе, він повний високих прагнень, будує плани на майбутнє. Тут розкривається така риса Обломова (та й взагалі російського народу), як мрійність. Вона простежується в нього ще з дитинства, коли нянька розповідала йому казки про Емеле-Дурачке й жар-птицю. Любов Обломова й Іллінською триває доти, поки Іллі Іллічу не доводиться зштовхнутися з реальним життям, поки від нього не потрібно рішучих дій, поки Ольга не розуміє, що вона любить майбутнього Обломова. «Я довідалася недавно, що я любила в тобі те, що я хотіла, щоб було в тобі, що вказав мені Штольц, що ми видумали з ним. Я любила майбутнього Обломова!» Ні дружба, ні навіть така чиста, щира любов не змогли змусити Обломова відмовитися від своїх ідеалів: мирного, покійного, безтурботного життя, щільної їжі й безтурботного сну. Але, я вважаю, не можна у всім винити Іллю Ілліча. «Що втратило тебе? Немає ім’я цьому злу…» — викликує Ольга при прощанні. «Є… Обломовщина!» — ледь чутно прошептав він
И дійсно, джерела такого способу життя головного героя можна шукати в його вихованні й утворенні. «Від природи він — людина»,-писав Н. А. Добролюбов у критичній статті «Що таке обломовщина?».
Илюша був бадьорим хлопчиком. Він, як і всі діти, хотів руху, нових вражень. Але батьки всіляко оберігали своє улюблене чадо від зайвих рухів і переживань. Вони вселили йому, що він пан і не зобов’язане трудитися, що для цього існує «Захар і ще триста Захаров», які кинуться виконувати будь-яку примху барчонка. Батьківська любов і навчання вважалися несумісними, і Илюша пропускав більшу частину уроків у Штольца. Зрештою Обломів так свикся із цієї думкою, що робота в його понятті ототожнювався з нудьгою, і йому ніяк не могло спасти на думку зробити щось самому, замість того, щоб покликати Захара
И не один Обломів одержав таке виховання. Більша частина поміщиків того часу думала саме так. У них, як і в Обломова, усе почалося з нездатності надягати панчохи, «а скінчилося невмінням жити».
Всі «обломовци» живуть одними мріями, не вміючи й лінуючись втілити їх у реальність. Простота, непрактичність і навіть якась наївність були типовими рисами російського пана. Обломів чекав — всі його бажання здійсняться самі собою. Він навіть і не підозрював про злодійські витівки свого слуги Захара й безперешкодно дозволяв грабувати себе Тарантьеву й Мухоярову
Але хто ж навіть із нас, сучасних людей, жодного разу не покладався на «мабуть» і «напевно», хто не прагнув до спокою й безтурботності, не хотів хоча раз відчути себе Обломовим? Я думаю, що таких людей не існує
Але, незважаючи на лина й бездіяльність Обломова, ми не можемо не відзначити багатство душі головного героя. Він щиро, щиросердно любить Ольгу, заради її робить майже неможливі зміни у своєму способі життя. Він вірний Штольцу, він непідроблено радується за щастя свого друга. Ілля Ілліч добрий до Гафії Матвіївні, він безкорисливо піклується про її дітей. І всі ці риси споконвіку росіяни, національні
И причиною такого способу життя, світорозуміння російських людей уважає Добролюбов жорстоку кріпосницьку систему, що широко процвітала в нашій державі. Слуги теж настільки привчені виконувати чужу волю, що без своїх панів і жити не можуть. Так Захар, двійник Обломова, після смерті пана стає жебраком і не може знайти своє місце вжизни.
Недарма автор дав ім’я своєму героєві Обломів — «уламок» старого суспільства. Обломів узагальнив у собі ті риси, які були властивим його батькам і дідам. Він втілив у собі чисто російський національний характер
Навіть зараз, придивившись до себе й до оточуючим мене людям, я переконалася в тім, що якоюсь мірою Обломів живе в кожному з нас і, напевно, не вмре ніколи.
Але я сподіваюся, що не тільки лин і прагнення до спокою будуть передаватися як національні риси з покоління до покоління в російських людях. Я сподіваюся, що збережеться недоторканий і чистої, як кришталь, російська душа, відкрита й широка, як рідні простори