Твір по літературі: Образ автора в романі Л. Н. Толстого Війна й мир Роман «Війна й мир» охоплює п’ятнадцять років з життя Росії і Європи, він насичений воєнно-історичними подіями, широкими побутовими картинами. Велике значення автора: особистість його проявляється у всем. що зображено в добутку. Критерій моральності в оцінці подій, явищ, дій, учинків героїв — визначальний. Товстої не тільки із приголомшливою вірогідністю малює історичні події, але й виражає відношення до них, робить теоретичні висновки У центрі роману — зображення війни й миру як «протиприродного» і природного стану життя людей Ще на початку своєї творчої діяльності Толстой визнавався, що його завжди цікавила війна, але не як «комбінація дій великих полководців», а як «самий факт убивства» одних ні в чому не винних людей іншими, Письменник заперечував війну як явище, противне людському розуму, гаряче сперечався з тими, хто знаходив «красу жаху» у війні. Ці погляди повністю відбиті в його добутках.
Так, при описі війни 1805 року Толстой виступає як письменник-пацифіст. Одного з героїв роману, Миколи Ростова, що присутствуют на торжествах у Тільзіті, де відбувалася зустріч Олександра I і Наполеона, «мучать страшні сумніви; для чого ж — відірвані руки, ноги, убиті люди?» При описі війни 1812 року Толстой переходить на позиції патріотизму. Війна 1812 року з’являється в зображенні Толстого як війна народна. Товстої переконаний, що цю війну виграв народ Автор створює безліч образів мужиків, солдат, судження яких у сукупності становлять народне світовідчування. Купець Ферапонтов переконаний, що французів не пустять у Москву, «не повинні», але, довідавшись про здачу Москви, він розуміє, що «зважилася Расея!» А якщо вже Росія гине, то нема чого рятувати своє добро. Він кричить солдатам, щоб забирали його товари, аби тільки нічого не дісталося «дияволам». Мужики Карпо й Улас відмовилися продавати сіно французам, взяли в руки зброя й пішли впартизани.
Уособленням кращих якостей російського народу, що піднявся на боротьбу, з’являється й Тихін Щербатий Толстой показує мужність народу, його щирий героїзм і патріотизм, добродушність. У найважчих умовах він не втрачає почуття гумору. Так, на батареї Раєвського, місці, де, за словами Толстого, зложилася найважча обстановка, під час бою «краснорожий» солдат супроводжує жартом політ кожного снаряда: «Ай, нашому панові ледве капелюшок не збила» — або: «ех, нескладна». Народу повною мірою властив сердечність і доброта. Солдата, що здумав пожартувати над полоненими французами, обривають сердито: «Що брешеш недоладно!» Так з окремих образів складається в Толстого єдиний образ народу-богатиря, намальованого автор описує народний подвиг у війні 1812 року, але й дає аналіз джерел цього подвигу Народному патріотизму Толстої противопоставлявет лжепатриотизм світської знаті, основна мета якої-ловити «хрести, рублі, чини»; палкі ж фрази й міркування світських законодавців про долі Росії і Європи є огидної рисовкой.
Товстого-Філософа завжди хвилювала проблема ролі особистості в історії, і тому Товстої-Художник не міг не освітити її у своїх добутках. В «Війні й світі» він розглядає неї на прикладі двох історичних особистостей: Кутузова й Наполеона Кутузов у романі — виразник народної мудрості, сила його в тім, що він розуміє й добре знає те, що хвилює народ, і діє згідне цьому. Поводження Кутузова — природне поводження; більше того, автор постійно підкреслює його старечу слабість (важко ходить, важко сідає на коня). Поводження ж Наполеона неприродно. Всі дії його — маска (так, Толстой з іронією описує епізод з портретом сина, коли Наполеон «підійшов до портрета й зробив вигляд замисленої ніжності»), Кутузову далекі зовнішній блиск, марнославство, тоді як основною рисою Наполеона є самозамилування. Розвінчуючи особистість Наполеона, автор паралельно викриває наполеонизм взагалі, тобто прагнення до особистої слави й величі. Товстої засуджує князя Андрія, що говорить на початку роману: «Я нічого так не люблю, як тільки славу… Смерть, рани, втрата сім’ї, ніщо мені не страшно». Пізніше письменник приведе свого героя до повного розчарування в Наполеоні.
Постійно підкреслюючи безглуздість військових розпоряджень Наполеона, порівнюючи його з дитиною, що сидить у колясці, що тримається за мотузочки й уявляє, що править нею. Товстої тим самим заперечує талант Наполеона, перетворює його у звичайну людину Недооцінка автором роману ролі особистості в історії принижує й значення Кутузова в цій війні, силу якого письменник бачить винятково в тім, що полководець вірно розуміє хід подій і дає їм вільно розвиватися — Визначальною же силою війни Толстої вважає «дух народу». Думка ця висловлюється князем Андрієм перед боєм, коли він доходить висновку, що результат бою залежить від того, які почуття будуть у ньому, Тимохіні, у кожному солдаті Повне заперечення ролі особистості в історії приводить до того, що в романі з’являються елементи фаталізму Поняття «мир» у Толстого значно ширше, ніж «мир» як спокій після війни. «Мир» для нього — це все людство, що складається з різних колективів. Художник затверджує ідею єднання в «світі» («миром усе зробимо»). У романі письменник показує, що основні «протиріччя у світі» — соціальні, насамперед між поміщиками-аристократами і їхніми селянами (так, в епізоді полювання «людина» Ростових, мисливець Данило, у гніві кричить на старого графа, що той проворонив вовка, але кінчається полювання, і все стає на свої місця: на питання графа про вовка Данило відповідає, «поспішно знімаючи шапку»), і моральні: як між різними людьми (протиріччя в поглядах, у життєвій позиції: князь Андрій і Анатоль Курагин), так і усередині самої людини (наприклад, суперечливе Долохов: його ніжне відношення до матері й сестри, прагнення знайти жіночий ідеал і жорстокість у відношенні до Ростова й Пьеру). Утопізм поглядів автора в тім, що він вважає за можливе переробити «мир» шляхом «морального самовдосконалення», за допомогою «опрощення».
Природна людина-ідеал Товстого. Зближення з народом, із працею, із природою дійсно робить людини краще, чистіше. Але хіба щоденні заняття старого князя Болконского фізичною працею усунули протиріччя між ним і його селянами? Наташа Ростова, що «уміла зрозуміти всі /те, що було… у всякій російській людині», завжди діставалася панянкою, пані для «своїх» людей Лев Миколайович Толстой був великим художником, і, може бути, саме тому він був і великим гуманістом. Гуманізм письменника виявився в зображенні правди життя, осуді жорстокості на війні й у світі й навіть у його оманах.
Він глибоко вірить у людину, у його перетворюючу роль у суспільстві, хоча й помиляється щодо тих способів, якими він (людина) повинен змінити мир. Гуманізм автора виявився й у такому твердженні: «Ціль художника… у тім, щоб змусити людей любити життя в незліченних, ніколи не истощимих всіх її проявах». Говорячи про свій роман, Лев Миколайович Толстой визнавався, що в «Війні й світі» він «любив думку народну». Автор поетизує простоту, доброту, моральність народу, протиставляє їхньої фальші, лицемірству «світла Толстой показує двоїсту психологію селянства на прикладі двох його типових представників: Тихона Щербатого й Платона Каратаева.
Обоє героя дороги серцю письменника: Платон як втілення «усього російських, добрих і круглого», всіх тих якостей (патріархальність, незлобивість, смиренність, непротивлення, релігійність), які так цінував письменник у російського селянства; Тихін як втілення народу-богатиря, що піднявся на боротьбу, але лише в критичне, виняткове для країни час (Вітчизняна війна 1812 року): бунтарські настрої Тихона в мирний час були б засуджені Товстими Найтіснішим образом з темою народу в романі зв’язана тема дворянства. Автор ділить дворян на «імущих» (до них ставляться Андрій Болконский, Пьер Безухов), помісних патріотів (старий Болконский, Ростови), світську знать (салон Шерер, елен). До останнього письменник усіляко виражає свою ворожість, засуджує її, підкреслює у світській знаті відсутність живих людських якостей: незмінної, що як би застигла, залишається посмішка елен, як і вона сама, як і Ганна Павлівна Шерер, що з’являється кокеткою, що молодиться, протягом усього роману Моральну силу Болконского, Безухова, Ростових автор визначає «думкою народної», і чим ближче вони до народу, тим дорожче серцю Товстого Особистість автора проявляється не тільки в зображенні тих або інших героїв, авторському оповіданні, але й у першу чергу через філософські міркування, історичні ретроспекції. Дві частини епілогу являють собою історичний трактат Полифоничность зображення воєнних дій, особливо Бородінського бою, приводить до того, що створюється єдина картина бою, і письменник не загострює увагу читача на окремих героях, Толстой навіть не вводить прізвищ багатьох солдатів і офіцерів, характеризуючи їх: «генерал, що послав…» «офіцер, що не доїхав…» і так далі. Цього досить, щоб показати настрой думок і почуттів армії й не розсіювати увага читача на окремі епізоди, які відкладалися б у пам’яті, як не зв’язані друг сдругом.
Всеосяжний у романі прийом контрасту: «шукаючий» Андрій і всім (собою в першу чергу) задоволений Анатоль Курагин, природна, чуйна, щира Наташа й жінка з «маскою на особі» — елен, Ростови, які охоплені патріотичним поривом, віддають підведення під поранених, залишаючи своє добро напризволяще, і Берг, що клопоче про те, щоб придбати гарненьку «шифоньерочку», і так далі. У російському критичному реалізмі спостерігалися два плини: сатиричне й психологічне. Геніальним продовжувачем психологічного напрямку став Лев Миколайович Толстой. Він досліджує потайливі процеси людської свідомості, що не збігаються з їхніми зовнішніми проявами. Таким чином, герої Толстого розкриваються двічі: через їхні вчинки, поводження й через міркування, внутрішні монологи, Автор використовує невласно-пряме мовлення, особливо при окресленні таких героїв, як князь Андрій, Пьер. Широко застосовує Толстой і діалог, що завжди двупланов. Німа розмова очей, поглядів, посмішок супроводжує вимовні слова й доповнює або спростовує їхній зміст (наприклад, опис зустрічі Соні й Николая, що приїхав з армії, Ростова: «Він поцілував її руку й назвав її ви — Соня.
Але, ока їх, зустрівшись, сказали один одному «ти» і ніжно поцілувалися»). Автор проникає в сферу підсвідомого й за допомогою різних асоціацій (дуб у Втішному асоціюється в князя Андрія. с його власним життям. Товстої використовує в романі й художній деталі: портретну (чисто вимитий шрам на шиї в Кутузова, губка з вусиками в «маленької княгині», променисті очі в князівни Марьи), психологічну «ізюминку», предметну, словесну, побутову Нарешті, особистість автора виражається через неповторний стиль добутку (постійне прагнення до ясності, до сутності, до правди, багатство лексики, фразеології, особливий синтаксичний лад роману), а застосований Толстим художній прийом («діалектика душі») використовувався й використовується багатьма письменниками класичної й сучасної літератури Автор у романі — це геніальний художник, великий правдолюбець, мудрий філософ, хоча й психолог, що помиляється в деяких питаннях,, тонкий аналітик всіх щиросердечних рухів, гуманіст