Образ батьківщини й засобу його втілення в лірику С. Єсеніна

Образ батьківщини й засоби його втілення в лірику С. Єсеніна
Якщо крикне рать свята: «Кинь ти Русь, живи в раї!» - Я скажу: «Не треба раю, Дайте батьківщину мою». С. Єсенін Сергій Олександрович Єсенін - самобутній і істинно російський поет. У класичну літературу він прийшов із глибин народного життя й завжди пишався своїм селянським походженням. Тема Росії, батьківщини - основна у творчості Єсеніна. Замкнутий патріархальний побут російського села здається йому рідним і близьким. Перший збірник віршів Єсеніна «Радуница» 1916 року названий на честь весняного народного обряду, пов'язаного з поминанням померлих. Всі вірші збірника виткані з фарб і звуків самої природи. От уже вечір. Роса Блищить на кропиві. Я коштую в дороги, Притулившись до верби, Від місяця світло великої Прямо на наш дах, Десь пісня солов'я Вдалечині я чую. Рання лірика м'яка й безтурботна. У неї рідко вторгається проза народного побуту. Сіло ще дрімає в тиші й спокої, не потривожена зовнішніми подіями й грозами. Поет перебуває під владою сентиментальних переживань і релігійних настроїв. Троицино ранок, ранковий канон, У гаї по берізках білий передзвін. Тягнеться село зі святкового сну, У благовісті вітру хмільна весна. Єсенін сприймає батьківщину в образі берези, часто порівнюючи її ніжний стан з дівочим, області - із селезінками, крони - із сарафаном. Цей образ наповнює поезію автора натхненністю й наспівністю. Біла береза Під моїм вікном Принакрилась снігом, Точно сріблом. На пухнатих галузях Снежною облямівкою Розпустилися кисті Білою бахромою. Але поступово в його лірику наростає драматизм. Сіло співає й танцює й відразу одягається в скаргу, оплакує бравих хлопців, які догулюють останні вільні деньки перед рекрутчиною. У друге видання збірника «Радуница» поет включив вірш «Русь», у якому показав антинародний характер імперіалістичної війни. Російська глибинка поринає в «сутінки імлисті»; лиховісне каркання чорних воронів піднімає мелодику вірша. Повестили під вікнами соцькі Ополченцям іти на війну. Загигикали баби слобідські, Плач прорізав навколо тишу. По селу, до високої окраїни Проводжав їх огулом народ... От де, Русь, твої добрі молодці, Вся опора під час негод. Однак все переживе, перетерпить Росія, залишаючись як і раніше милої серцю поета. Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, Лише до тебе я любов бережу. Весела твоя радість коротка З голосною піснею навесні на лузі. Викликають замилування Єсеніна нехитрі предмети селянського побуту й роботи. Не прикрашаючи дійсність, а задовольняючись сущим, поет любить тихий край березовий, не проміняє його ні на які скарби. Якщо крикне рать свята: «Кинь ти Русь, живи в раї!» - Я скажу: «Не треба раю, Дайте батьківщину мою». Поступово безсюжетна лірика Єсеніна наповнюється подіями нового життя, помітно міняється її настрой, від замилування до прямого неприйняття бідності й убогості Росії. утомився я жити в рідному краї В тузі за гречаними просторами, Покину хату мою, Піду бурлакою й злодієм. А місяць буде плисти й плисти, Роняючи весла по озерах, И Русь всі так само буде жити, Танцювати й плакати в заборі. Згодом приходить до поета розуміння індустріальної моці країни, він готовий захоплюватися новим видом батьківщини. Приемлю все. Як їсти все приймаю. Готовий іти по вибитих слідах. Віддам всю душу жовтню й томлю, Але тільки ліри милої не віддам. Важко Єсеніну розібратися в тих складних процесах, які відбуваються навколо. Багато чого й не хочеться розуміти поетові-лірикові. Мир машин і заліза йому далекий. Він вертається у своїх спогадах у рідні краї, милі з дитинства, які служать притулком у самі важкі періоди життя. Низький будинок із блакитними ставнями, Не забути мені тебе ніколи, - Занадто були такими недавніми року, Які Відзвучали в сутінок. Як би я й хотів не любити, Однаково не можу навчитися, И під цим дешевеньким ситцем Ти мила мені, рідний вити


Загрузка...