Образ чацкого

Образ чацкого

Олександр Сергійович Грибоєдов - геніальний художник російського реалізму, творець безсмертної комедії "Горі від розуму". Як істинно великий і геніальний письменник, Грибоєдов ставив і вирішував у своїй творчості основні, найважливіші питання, пов'язані з життям і долями російського народу. Комедія "Горі від розуму" зіграла видатну роль у справі суспільно-політичного й морального виховання багатьох поколінь Росії. Свою морально-виховну силу комедія не втратила й сьогодні. Останнім часом, на жаль, вона стала дуже актуальної. Поклоніння золотому тельцеві, осміяному в комедії, виросло в наші дні й стало самим популярним заняттям. Все те, що критикував Грибоєдов, можна віднести з невеликими змінами в нашу дійсність

Грибоєдов не тільки відбив "своє сторіччя", але й показав борця, здатного змінити цей порядок. Комедія показала особисту й суспільну драму Чацкого. Конфлікт героя з навколишнім середовищем поширюється на всі його життєві відносини, у тому числі й на інтимно-любовні. "Не людина, змія",- говорить про нього Софія. А або давно вона була його прихильницею, розділяла передові погляди на суспільство, утворення, службу Батьківщині. Чацкий здивований зміною в Софії:

"Послухайте, ужли слова мої всі колки

И хиляться до чиєму-нибудь шкоді?

Але якщо так: розум із серцем не в порядку".

А в або порядку із собою наш герой? Він сперечається з Павлом Панасовичем, доводячи свою правоту, лаючи визнані в цьому будинку авторитети:

"А судді хто?

Де, укажіть нам, батьківщини батьки,

Яким ми повинні прийняти за зразки?"

Висловлює не поділювані хазяїном думки на виховання, утворення, службу. Чацкий бажає прогресу, якого так боїться Фамусов і його оточення. "Служити б рад, прислужуватися нудно", - зауважує Олександр Андрійович. Павло Панасович же дотримується полярно протилежної думки. Говорячи про відомого чиновника, узятому їм за зразок, Фамусов зізнається:

"Коли ж треба підслужитися,

И він згинався вперегиб..."

На що Чацкий парирує:

"И точно, почало світло дурніти..."

Олександр Андрійович, бачачи холодність Софії, не хоче в це вірити. Люблячи її всім серцем, Чацкий дорікає героїню, що вона його дражнила, "надією затаскала", але він лукавить перед собою й нами. Софія відразу дала йому зрозуміти, що він їй байдужний. Але закоханий Чацкий відмовляється в це вірити й проходить свій "мильон розривань", по образному вислові Гончарова.

Чацкий сміливий і самовідданий борець із відсталістю й чванством, низькопоклонством і бездуховністю. Ззовні він випробує поразки в зіткнення з фамусовским суспільством. Оголосивши божевільним, навколишні відкидають його, а головне, він довідається всю правду про Софію, її нелюбові до нього, про щасливого суперника Молчалине. Наш герой зі збурюванням говорить:

"Божевільним ви мене прославили всім хором,

Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений

Хто з вами день пробути встигне,

Подихає повітрям одним

И в ньому розум уцелеет".

Чацкий залишає це суспільство, отвергшее його. Герой у пошуку однодумців, які не тільки підтримають його, але й розділять із ним свої погляди, ідеї перебудови Росії. І ми знаємо, що це майбутні декабристи, шляхетні, сильні, прагнучий віддати сили, талант, знання на користь Росії

Роль Чацкого - головна роль,

без якої не було б комедії,

а була б, напевно, картина характерів

Гончарів

Комедія Грибоєдова "Горі від розуму" займає особливе місце в російській літературі. Вона відбила основний політичний конфлікт епохи......- зіткнення консервативних сил суспільства з

новими людьми й новими віяннями, - і відбила його з усією пристрастю й сатиричної силоміць.

У комедії Чацкий єдиний представник нових людей, але зовсім очевидно, що "Горі від розуму" усе пронизано ідеологією декабризму: це й патріотична наснага головного героя, і "лемент обурення", за словами А. В. Луначарского, у захист гнаного утворення, літератури, науки, і протест проти кріпосництва, кар'єризму й реакційного мракобісся, і ідея національної самобутності російського народу, і заперечення проти знеособлювання національної культури

Чацкий - очевидне інше "я" Грибоєдова, що був одержимо тими ж страстям!! і тими ж ідеями

Після довгих скитаний по світлу Чацкий вернувся на батьківщину, повний думок про свободу особи, рівності, братерстві. Але, приїхавши в Москву, бачить, що мало що змінилося: "Будинку нові, так забобони старі..." Він бачить, що його приїзд не обрадував Фамусова й Софію, що всі відносини в суспільстві побудовані на неправді й лицемірстві. Основні заняття жителів фамусовского' будинку - "обіди, вечері й танці", як, втім, і всього московського дворянства

Чацкий - небагатий дворянин, що відмовився від військової служби. Чому ж він "не служить і в тім користі не знаходить"? Він відповідає так: "Служити б рад, прислужуватися нудно". На його думку, треба служити "справі, а не особам".

У комедії автор висміює й засуджує представників світського суспільства: Фамусова, Скалозуба, Молчалина, Ріпі-Тилова. Усім їм протистоїть головний герой комедії - Олександр Андрійович Чацкий.

Чацкий повернув у Москву в будинок Фамусова тому, що любить Софію. "Ледь світло", не заїжджаючи додому, він стрімко уривається в будинок Фамусова й говорить Софії про свою любов. Це характеризує його як палкої, жагучої людини. Ні розлука, ні мандрівки не остудили в ньому почуття, які він виражає поетично гаряче. Для нього любов - святиня. Він "не відає обману й вірить обраній мрії". І тому з таким болем він довідається, що Софія любить іншого, Молчалина.

Дочка Фамусова - Софія - характер не цілком ясного, зухвалого різного трактування. Вона породження, але одночасно й жертва реакційного середовища, що приходить до моральної катастрофи й запізнілого каяття

Безліч афоризмів свідчить про гострий і тонкий розум Чацкого: "Блаженна, хто вірує, тепло йому на миру", "Розум із серцем не в порядку". Чацкий коштує за искреннее утворення. Він жагуче проголошує:

Тепер пускай з нас один,

З молодих людей,

найдеться - ворог пошуків

Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,

У науки він вперит розум, що алчет пізнань

Його розум. спритність, честь змогла підкреслити лише служниця Ліза:

Хто так чутливий, і весел, і гострий

Як Олександр Андреич Чацкий!

Про це Ліза й говорить Софії, на що й не звернула уваги. Можна затверджувати, що Чацкого в цьому будинку ніхто не чекає. Адже він не розділяє інтереси суспільства Фамусових; він яскравий, цікавий співрозмовник, чого не скажеш про тих людей, які приходять Вбудинокфамусова.

Наш герой засуджує рабство й кріпосництво, тому що вважає їхнім джерелом зла й нещасть. На його думку, гноблення дає воеможность сильним миру цього жити "грабіжництвом", проводити часвразвлечениях.

А в своєму монолозі "А судді хто?.." Чацкий викриває кріпосницьку основу фамусовского суспільства:

чин ці. грабіжництвом богатие?

Захист від суду в друзях знайшли, у порідненні...

Вірність у дружбі, гаряча щирість у любові залучають нас у Чацком. Він виступає проти московських "тузів", які живуть "на старших дивлячись", цінують лише багатство й чин, бояться правди й утворення. У діалозі Фамусова й Чацкого Фамусов засуджує Чацкого, його покоління. Чацкий же гудить невміння старшого покоління висловлювати своя думка й відстоювати свою точку зору:

...Судження черпають із забутих газет

Часів Очаковских і покоренья Криму...

Співають усе пісня один і той леї

Що старіше, те гірше.

Чацкий ставить запитання:

Де, укажіть нам, батьківщини батьки?

Чи ледве не ці, грабіжництвом богатие?

Чацкий засуджує їх, говорить їм правду в особу, йому огидно перебувати в них суспільстві

, Фамусов не розуміє його, коли він вимагає "служби справі, а не особам". За його словами, Чацкий були й "карбонари", і "небезпечною людиною", і самим більшим дурнем на миру:

Строжайше б заборонив я цим панам /

На постріл під'їжджати кстолицам.

Особливо яскраво показаний конфлікт між Чацким і фамусовс-кому суспільством, на балі, де зібралися представники вищого світла. На балі всі ті, що зібралися настроєні проти Чацкого, тому співіснування Чацкого з ними неможливо. І суспільство це відчуло, висміявши його й оголосивши божевільним. Слух про це поширюється серед гостей дуже швидко. Чацкий, нічого не знаючи, підтверджує ці плітки:

Ви праві, з вогню той вийде непошкоджений,

Хто з вами година побить встигне,

Подихає повітрям одним,

И в кому розумуцелеет.

Чацкий самотній. Серед цього суспільства немає людей, які розділяють його погляди, почуття й прагнення. Не знайшовши ні в кому "співчуття живого", він їде:

Ладь із Москви! сюди я більше не їздець,


Загрузка...