Образ чацкого
Олександр Сергійович Грибоєдов — геніальний художник російського реалізму, творець безсмертної комедії «Горі від розуму». Як істинно великий і геніальний письменник, Грибоєдов ставив і вирішував у своїй творчості основні, найважливіші питання, пов’язані з життям і долями російського народу. Комедія «Горі від розуму» зіграла видатну роль у справі суспільно-політичного й морального виховання багатьох поколінь Росії. Свою морально-виховну силу комедія не втратила й сьогодні. Останнім часом, на жаль, вона стала дуже актуальної. Поклоніння золотому тельцеві, осміяному в комедії, виросло в наші дні й стало самим популярним заняттям. Все те, що критикував Грибоєдов, можна віднести з невеликими змінами в нашу дійсність
Грибоєдов не тільки відбив «своє сторіччя», але й показав борця, здатного змінити цей порядок. Комедія показала особисту й суспільну драму Чацкого. Конфлікт героя з навколишнім середовищем поширюється на всі його життєві відносини, у тому числі й на інтимно-любовні. «Не людина, змія»,- говорить про нього Софія. А або давно вона була його прихильницею, розділяла передові погляди на суспільство, утворення, службу Батьківщині. Чацкий здивований зміною в Софії:
«Послухайте, ужли слова мої всі колки
И хиляться до чиєму-нибудь шкоді?
Але якщо так: розум із серцем не в порядку».
А в або порядку із собою наш герой? Він сперечається з Павлом Панасовичем, доводячи свою правоту, лаючи визнані в цьому будинку авторитети:
«А судді хто?
Де, укажіть нам, батьківщини батьки,
Яким ми повинні прийняти за зразки?»
Висловлює не поділювані хазяїном думки на виховання, утворення, службу. Чацкий бажає прогресу, якого так боїться Фамусов і його оточення. «Служити б рад, прислужуватися нудно», — зауважує Олександр Андрійович. Павло Панасович же дотримується полярно протилежної думки. Говорячи про відомого чиновника, узятому їм за зразок, Фамусов зізнається:
«Коли ж треба підслужитися,
И він згинався вперегиб…»
На що Чацкий парирує:
«И точно, почало світло дурніти…»
Олександр Андрійович, бачачи холодність Софії, не хоче в це вірити. Люблячи її всім серцем, Чацкий дорікає героїню, що вона його дражнила, «надією затаскала», але він лукавить перед собою й нами. Софія відразу дала йому зрозуміти, що він їй байдужний. Але закоханий Чацкий відмовляється в це вірити й проходить свій «мильон розривань», по образному вислові Гончарова.
Чацкий сміливий і самовідданий борець із відсталістю й чванством, низькопоклонством і бездуховністю. Ззовні він випробує поразки в зіткнення з фамусовским суспільством. Оголосивши божевільним, навколишні відкидають його, а головне, він довідається всю правду про Софію, її нелюбові до нього, про щасливого суперника Молчалине. Наш герой зі збурюванням говорить:
«Божевільним ви мене прославили всім хором,
Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений
Хто з вами день пробути встигне,
Подихає повітрям одним
И в ньому розум уцелеет».
Чацкий залишає це суспільство, отвергшее його. Герой у пошуку однодумців, які не тільки підтримають його, але й розділять із ним свої погляди, ідеї перебудови Росії. І ми знаємо, що це майбутні декабристи, шляхетні, сильні, прагнучий віддати сили, талант, знання на користь Росії
Роль Чацкого — головна роль,
без якої не було б комедії,
а була б, напевно, картина характерів
Гончарів
Комедія Грибоєдова «Горі від розуму» займає особливе місце в російській літературі. Вона відбила основний політичний конфлікт епохи……- зіткнення консервативних сил суспільства з
новими людьми й новими віяннями, — і відбила його з усією пристрастю й сатиричної силоміць.
У комедії Чацкий єдиний представник нових людей, але зовсім очевидно, що «Горі від розуму» усе пронизано ідеологією декабризму: це й патріотична наснага головного героя, і «лемент обурення», за словами А. В. Луначарского, у захист гнаного утворення, літератури, науки, і протест проти кріпосництва, кар’єризму й реакційного мракобісся, і ідея національної самобутності російського народу, і заперечення проти знеособлювання національної культури
Чацкий — очевидне інше «я» Грибоєдова, що був одержимо тими ж страстям!! і тими ж ідеями
Після довгих скитаний по світлу Чацкий вернувся на батьківщину, повний думок про свободу особи, рівності, братерстві. Але, приїхавши в Москву, бачить, що мало що змінилося: «Будинку нові, так забобони старі…» Він бачить, що його приїзд не обрадував Фамусова й Софію, що всі відносини в суспільстві побудовані на неправді й лицемірстві. Основні заняття жителів фамусовского’ будинку — «обіди, вечері й танці», як, втім, і всього московського дворянства
Чацкий — небагатий дворянин, що відмовився від військової служби. Чому ж він «не служить і в тім користі не знаходить»? Він відповідає так: «Служити б рад, прислужуватися нудно». На його думку, треба служити «справі, а не особам».
У комедії автор висміює й засуджує представників світського суспільства: Фамусова, Скалозуба, Молчалина, Ріпі-Тилова. Усім їм протистоїть головний герой комедії — Олександр Андрійович Чацкий.
Чацкий повернув у Москву в будинок Фамусова тому, що любить Софію. «Ледь світло», не заїжджаючи додому, він стрімко уривається в будинок Фамусова й говорить Софії про свою любов. Це характеризує його як палкої, жагучої людини. Ні розлука, ні мандрівки не остудили в ньому почуття, які він виражає поетично гаряче. Для нього любов — святиня. Він «не відає обману й вірить обраній мрії». І тому з таким болем він довідається, що Софія любить іншого, Молчалина.
Дочка Фамусова — Софія — характер не цілком ясного, зухвалого різного трактування. Вона породження, але одночасно й жертва реакційного середовища, що приходить до моральної катастрофи й запізнілого каяття
Безліч афоризмів свідчить про гострий і тонкий розум Чацкого: «Блаженна, хто вірує, тепло йому на миру», «Розум із серцем не в порядку». Чацкий коштує за искреннее утворення. Він жагуче проголошує:
Тепер пускай з нас один,
З молодих людей,
найдеться — ворог пошуків
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він вперит розум, що алчет пізнань
Його розум. спритність, честь змогла підкреслити лише служниця Ліза:
Хто так чутливий, і весел, і гострий
Як Олександр Андреич Чацкий!
Про це Ліза й говорить Софії, на що й не звернула уваги. Можна затверджувати, що Чацкого в цьому будинку ніхто не чекає. Адже він не розділяє інтереси суспільства Фамусових; він яскравий, цікавий співрозмовник, чого не скажеш про тих людей, які приходять Вбудинокфамусова.
Наш герой засуджує рабство й кріпосництво, тому що вважає їхнім джерелом зла й нещасть. На його думку, гноблення дає воеможность сильним миру цього жити «грабіжництвом», проводити часвразвлечениях.
А в своєму монолозі «А судді хто?..» Чацкий викриває кріпосницьку основу фамусовского суспільства:
чин ці. грабіжництвом богатие?
Захист від суду в друзях знайшли, у порідненні…
Вірність у дружбі, гаряча щирість у любові залучають нас у Чацком. Він виступає проти московських «тузів», які живуть «на старших дивлячись», цінують лише багатство й чин, бояться правди й утворення. У діалозі Фамусова й Чацкого Фамусов засуджує Чацкого, його покоління. Чацкий же гудить невміння старшого покоління висловлювати своя думка й відстоювати свою точку зору:
…Судження черпають із забутих газет
Часів Очаковских і покоренья Криму…
Співають усе пісня один і той леї
Що старіше, те гірше.
Чацкий ставить запитання:
Де, укажіть нам, батьківщини батьки?
Чи ледве не ці, грабіжництвом богатие?
Чацкий засуджує їх, говорить їм правду в особу, йому огидно перебувати в них суспільстві
, Фамусов не розуміє його, коли він вимагає «служби справі, а не особам». За його словами, Чацкий були й «карбонари», і «небезпечною людиною», і самим більшим дурнем на миру:
Строжайше б заборонив я цим панам /
На постріл під’їжджати кстолицам.
Особливо яскраво показаний конфлікт між Чацким і фамусовс-кому суспільством, на балі, де зібралися представники вищого світла. На балі всі ті, що зібралися настроєні проти Чацкого, тому співіснування Чацкого з ними неможливо. І суспільство це відчуло, висміявши його й оголосивши божевільним. Слух про це поширюється серед гостей дуже швидко. Чацкий, нічого не знаючи, підтверджує ці плітки:
Ви праві, з вогню той вийде непошкоджений,
Хто з вами година побить встигне,
Подихає повітрям одним,
И в кому розумуцелеет.
Чацкий самотній. Серед цього суспільства немає людей, які розділяють його погляди, почуття й прагнення. Не знайшовши ні в кому «співчуття живого», він їде:
Ладь із Москви! сюди я більше не їздець,
Біжу не оглянуся, піду шукати по світлу,
Де ображеному є почуттю куточок!
Чацкий випробує поразки — як в особистому плані (Софія його не любить), так і в плані суспільному. Уражений всім пережитим і побаченим, він залишає Москву, припиняючи боротьбу. Але, незважаючи на це, ми переконані в нескінченній перевазі героя Надмолчалиним.
«Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй, у свою чергу, смертельний удар якістю сили свіжої»,- визначив И. А. Гончарів, один із кращих тлумачів грибое-довской п’єси, у критичному етюді «Мильон розривань», і з ним важко не погодитися