Образ гринева-мемуариста в повісті А. С. Пушкіна«Капітанська дочка»
Один з головних героїв роману — Гринев-Мемуарист, що після закінчення багатьох лет після описуваних подій порахував необхідним представити на суд читача події двох років його юнацького життя. Ці два роки життя надовго запам’яталися Гриневу насамперед своїми «дивними» приятельськими відносинами з Пугачовим. Більш того, за цей короткий період часу він помітно змужнів, душевно збагатився, зберіг свою честь, виявив відвагу й мужність, смог відстояти й захистити у важких випробуваннях своє щастя
Створюючи образ героя-мемуариста, Пушкіна все досконально продумав. Оповідач Гринев — дворянин. Для нього природне неприйняття й осуд повстання Пугачова і його переслідувачів. Він добрий, чесний, шляхетний. Додання своєму героєві саме таких моральних якостей Пушкіна порахував дуже важливому й необхідним: читачеві легше повірити в правдивість описуваних подій. Невипадковий і вік Гринева-Свідка — сімнадцять років. Цей вік щасливої юності, по Пушкіну, як би робив його героя вільним від соціальної моралі, здатним на «бунт», на боротьбу за своє щастя, на протест проти деспотичної волі батьків
Юному офіцерові-дворянинові ще далекий соціальний стереотип мислення. Соціальний інстинкт підказував Гриневу, що ставитися до заколотників і «бунтівникам» потрібно негативно, однак у реально, що виникали ситуаціях, він більше довіряв особистим враженням. Думаючи, з погляду дворянина, що Пугачов — ворог і розбійник, Гринев все-таки вважав своїм обов’язком розповісти правду про звертання цього чег ловека. Правду, який би вона не була, незважаючи на те, що ця правда суперечить тій, що зложилася в офіційній думці Опугачеве.
Завдяки чесності Гринева-Оповідача, нікому не ведена правда про керівника повстання Пугачові стала надбанням усіх. Зекономлена з молодості честь дозволила Гриневу-Мемуаристові бути шляхетним в описі всього, що він бачив багато років тому, бути вдячним за добро Пугачову
Гринев на схилі віку не намагається нічого сховати від нащадків — ні своїх учинків, ні своїх тодішніх думок: «Я думав також і про ту людину, у чиїх руках перебувала моя доля і який по дивному збігу обставин таємниче був із мною зв’язаний…».
Мемуарист Гринев — теперішній дворянин, ніякі «насильницькі потрясіння» він не приемлет. Честь допомогла йому бути щирим у неприйнятті збройної боротьби народу: «…начальники окремих загонів самовладно карали й пестили; стан усього великого краю, де лютувала пожежа, було жахливо… Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!»
Образ Гринева даний у повісті у двох тимчасових вимірах — Гринев у сімнадцять років і Гринев-Мемуарист, людина, навчена досвідом і багато побачив на своєму сторіччі. Минуле своє, особливе дитинство, Гринев-Мемуарист описує з гумором. Взяти хоча б епізод, що оповідає нам про вчителя-французі: «Він був добрий малий, але ветрен і безпутний до крайності» або: «Ми негайно поладили, і хоча за контрактом зобов’язаний він був учити мене по-французькому, по-німецькому й всім наукам, але він зволів нашвидку вивчитися від мене абияк бовтати по-російському, — і потім кожний з нас займався вже своєю справою. Ми жили душу в душу…» Іронія, що ставиться до самого себе, у словах Гринева-Мемуариста дуже важлива. Нею Пушкіна прагнув підкреслити об’єктивність свого оповідача, показати характер героя позитивного, позбавленого марнославства, егоїзму й гордині
Таким чином, задум автора показати мемуариста об’єктивним, чесним, шляхетним, щирим дворянином із социально-обусловленним характером переконань безсумнівно вдався суд читача події двох років його юнацького життя. Ці два роки життя надовго запам’яталися Гриневу насамперед своїми «дивними» приятельськими відносинами з Пугачовим. Більш того, за цей короткий період часу він помітно змужнів, душевно збагатився, зберіг свою честь, виявив відвагу й мужність, смог відстояти й захистити у важких випробуваннях своє щастя
Створюючи образ героя-мемуариста, Пушкіна все досконально продумав. Оповідач Гринев — дворянин. Для нього природне неприйняття й осуд повстання Пугачова і його переслідувачів. Він добрий, чесний, шляхетний. Додання своєму героєві саме таких моральних якостей Пушкіна порахував дуже важливому й необхідним: читачеві легше повірити в правдивість описуваних подій. Невипадковий і вік Гринева-Свідка — сімнадцять років. Цей вік щасливої юності, по Пушкіну, як би робив його героя вільним від соціальної моралі, здатним на «бунт», на боротьбу за своє щастя, на протест проти деспотичної волі батьків
Юному офіцерові-дворянинові ще далекий соціальний стереотип мислення. Соціальний інстинкт підказував Гриневу, що ставитися до заколотників і «бунтівникам» потрібно негативно, однак у реально, що виникали ситуаціях, він більше довіряв особистим враженням. Думаючи, з погляду дворянина, що Пугачов — ворог і розбійник, Гринев все-таки вважав своїм обов’язком розповісти правду про звертання цього чег ловека. Правду, який би вона не була, незважаючи на те, що ця правда суперечить тій, що зложилася в офіційній думці Опугачеве.
Завдяки чесності Гринева-Оповідача, нікому не ведена правда про керівника повстання Пугачові стала надбанням усіх. Зекономлена з молодості честь дозволила Гриневу-Мемуаристові бути шляхетним в описі всього, що він бачив багато років тому, бути вдячним за добро Пугачову
Гринев на схилі віку не намагається нічого сховати від нащадків — ні своїх учинків, ні своїх тодішніх думок: «Я думав також і про ту людину, у чиїх руках перебувала моя доля і який по дивному збігу обставин таємниче був із мною зв’язаний…».
Мемуарист Гринев — теперішній дворянин, ніякі «насильницькі потрясіння» він не приемлет. Честь допомогла йому бути щирим у неприйнятті збройної боротьби народу: «…начальники окремих загонів самовладно карали й пестили; стан усього великого краю, де лютувала пожежа, було жахливо… Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!»
Образ Гринева даний у повісті у двох тимчасових вимірах — Гринев у сімнадцять років і Гринев-Мемуарист, людина, навчена досвідом і багато побачив на своєму сторіччі. Минуле своє, особливе дитинство, Гринев-Мемуарист описує з гумором. Взяти хоча б епізод, що оповідає нам про вчителя-французі: «Він був добрий малий, але ветрен і безпутний до крайності» або: «Ми негайно поладили, і хоча за контрактом зобов’язаний він був учити мене по-французькому, по-німецькому й всім наукам, але він зволів нашвидку вивчитися від мене абияк бовтати по-російському, — і потім кожний з нас займався вже своєю справою. Ми жили душу в душу…» Іронія, що ставиться до самого себе, у словах Гринева-Мемуариста дуже важлива. Нею Пушкіна прагнув підкреслити об’єктивність свого оповідача, показати характер героя позитивного, позбавленого марнославства, егоїзму й гордині
Таким чином, задум автора показати мемуариста об’єктивним, чесним, шляхетним, щирим дворянином із социально-обусловленним характером переконань безсумнівно вдався