У величезній епопеї Толстого є трохи героїв, долю яких він розкриває особливо уважно. До числа їх належать насамперед Андрій Болконский і Пьер Безухов.. Князь Андрій Болконский був невеликого росту, досить гарних парубків з певними й сухими рисами. У салоні Шерер, де ми вперше зустрічаємо його, у нього втомлений, нудьгуючий погляд, часто «гримаса псує його гарну особу». Але коли до «нього підійшов Пьер, Болконский «посміхнувся зненацька, доброю й приємною посмішкою». При бесіді з Пьером «його суха особа все тремтіло нервовим пожвавленням кожного мускула; ока, у яких колись здавався погашеним вогонь життя, тепер блищали променистим яскравим блиском».
І так скрізь «і завжди: сухий, гордий і холодний з усіма, хто неприємний йому (а йому «неприємні кар’єристи, бездушні егоїсти, бюрократи, розумові й моральні незначності), князь Андрій добрий, простий, щирий, відвертий Наташа у хворого Андрія. З малюнка художника В. А, Сєрова з особами простої, далекими всякої фальші й неправди. Він поважає й цінує тих, у кому бачить серйозний внутрішній зміст. Князь Андрій — багато обдарована натура. У нього неабиякий розум, що відрізняється схильністю до серйозній, глибокій робооті думки й самоаналізу; репетуй цьому він зовсім далекий мрійності й пов’язаного з нею «мрячного філософствування».
Однак це не суха, розумова людина. У нього багате щиросердечне життя, глибокі почуття. Князь Андрій — людин сильної волі, активна, творча натура, він прагне до широкої суспільної й державної діяльності. Ця потреба підтримується в ньому властивим йому честолюбством, прагненням до слави й влади. Варто сказати, однак, що князь Андрій не здатний до поступок перед совістю.
Він чесний, і прагнення до слави сполучається в нього зі спрагою безкорисливого подвигу, • Складна й глибока натура, князь Андрій живе в період суспільного порушення, що охопило утворені кола дворянства в роки Вітчизняної війни, у тій атмосфері, у якій формувалися майбутні декабристи. У такій обстановці глибокий, тверезий розум князя Андрія, збагачений різноманітними знаннями, критично ставлячись до навколишньої дійсності, шукає сенсу життя в діяльності, що принесла б йому моральне задоволення Війна розбудила в ньому честолюбство.
Запаморочлива кар’єра Наполеона змушує і його мріяти про своєму «Тулоні», але він думає завоювати його не відхиленням у штабі від небезпек, а в бої, своєю хоробрістю. Так князь Андрій надходить під Аустерлицем. Але після важкого поранення під Аустерлицем у нього наступає різка психічна реакція: він переконується в дріб’язковості своїх честолюбних мет Під впливом усього випробуваного їм на війні князь Андрій упадає в похмурий, пригноблений настрій, переживає важку щиросердечну кризу. У бесіді з Пьером, що навестили його в Богучарове в цей час, він, дратівливий, нервовий, розвиває перед своїм співрозмовником теорію життя, зовсім йому невластиву. «Жити для себе, уникати тепер цих двох зол (каяття совісті й хвороби)-от вся моя мудрість тепер».
Але цієї «мудрості» Пьер не вірить — і справедливо: всі якості князя Андрія і його життєва практика (міри поліпшення побуту селян, часткове звільнення їх) цьому суперечать Зустріч із Наташей у Втішному відродила до життя князя Андрія. У нього з’явилася потреба в широкій державній діяльності. Він їде в Петербург і сходиться тут з найвизначнішим діячем епохи — Сперанским.
Але незабаром натура Сперанского, людини холодного розуму, відштовхує його. Він відчув фальш у Сперанском — і розсіялися його ілюзії про можливості плідної діяльності в середовищі бюрократів і придворних партій. Він знову переживає розчарування У князя Андрія більша воля до життя, і до життя саме з людьми: «Треба, щоб не для одного мене йшла життя, щоб на всіх вона відбивалася й щоб усі жили із мною разом». Небезпека, що нависла над країною, перетворила князя Андрія. Патріотизм князя Андрія чітко сформульований у словах його, сказаних напередодні Бородіна: «Французи розорили мій будинок і йдуть розорити Москву, образили й ображають мене всяку хвилину. І так само думають Тимохін і вся армія.
Треба їх стратити». Шлях князя Андрія — шлях поступового зближення з народом.
Головне своє призначення він бачить у служінні народу. Князь Андрій піклується про своїх селян: перераховує кілька сотень своїх кріпаків в «вільних хліборобів» (тобто відпускає їх на волю, наділивши землею), для інших заміняє панщину оброком Коли почалася Вітчизняна війна, князь Андрій добровільно йде в армію. Він відмовляється служити в штабі при «особі государя». За його переконанням, тільки служба в діючій армії дасть йому впевненість, що він буде корисний на війні. Одержавши в командування полк, князь Андрій ще більше зближається з народом.
«У полицю його називали наш князь, ним пишалися і його любили». Таким чином, у щиросердечному відновленні князя Андрія головну роль зіграли прості росіяни солдати Важка рана, отримана на Бородінському полі, обриває діяльність князя Андрія. Але допитлива думка його продовжує працювати й під час хвороби.
Лежачи на перев’язному пункті, він підбиває підсумок своєму життєвому шляху. Князеві Андрієві жагуче хочеться жити, і в той же час він думає: «Але хіба не однаково тепер?.. А що буде там (тобто після смерті) і що таке було тут? Отчого мені було шкода розставатися з життям? Чтохто було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію».
И в ці хвилини його осіняє вогненна думка про величезну, загальну, всепрощаючу любов до людей, що він приніс би, якби залишився живий. Але князеві Андрії не призначено було оправитися від рани. У Ярославлі, куди його перевезли Ростови, він зрозумів, що вмирає.
У напівмаренні, у годинники страждальницької самоти він мучително роздумує про те, що таке вічна любов, і приходить к. свідомості, що вона вимагає зречення від життя: «Всі, усіх любити, завжди жертвувати собою для любові значило нікого не любити, значило не жити этою земною життям». Це була явна ознака щиросердечного перелому Однак, коли поруч із ним знову виявилася Наташа, князь Андрій знову вертається до думки про життя й про земну любов. «Усе, що є, все існує тільки тому, що я люблю»,- міркує він. Так борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя й любов є смерть Перемагає друге.
«Душу його була не в нормальному стані»,- пояснює автор. Князь Андрій приходить в остаточному підсумку до ідеалістичного розуміння любові й смерті: «Любов є бог, і вмерти виходить, мені, частці любові, повернутися до загального й вічного джерела». Він сам розумів, що в цих думках чогось бракувало, що в них «щось було однобічне, особисте, розумове — не було очевидності».
Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. У сні він знову бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті. Але смерть і в сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть — це звільнення. Із цією думкою він і вмирає Передсмертні думки його — думки людини, надламаного хворобою й стражданнями, невластиві тверезому розуму князя Андрія. Для духовного вигляду князя Андрія характерні не ці «передсмертні міркування, пофарбовані містицизмом, а його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до суспільної діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він присвятив би життя, якби не вмер від рани. Смерть обірвала його шукання Духовний вигляд князя Андрія й вся його діяльність надають право припустити, що, якби він залишився живий, шукання привели б його в стан декабристів