Образ кутузова

Образ кутузова
Становлячи <Війну й мир>, Л. Н. Толстой створював не просто роман, він створював роман історичний. Багато сторінок у ньому присвячені специфічно толстовському розумінню історичного процесу, його філософії історії. У зв'язку із цим у романі діє безліч реальних історичних персонажів, так чи інакше впливали на стан європейського й російського суспільства на початку XIX сторіччя. Це імператор Олександр I і Наполеон Бонапарт, генерал Багратіон і генерал Даву, Аракчеев і Сперанский. А серед них персонаж-знак, що володіє зовсім особою значеннєвою наповненістю, генерал-фельдмаршал Кутузов Михайло Илларионович, ясновельможний князь Смоленський - геніальний російський полководець, один з образованнейших людей у свій час. Кутузов, зображений у романі, разюче відрізняється від реальної історичної особи. Кутузов для Толстого - втілення його історичних новацій. Він - фігура особлива, особистість, наділена інстинктом мудрості. Він подібний до вектора, напрямок дії якого визначає сума тисяч і мільйонів причин і дій, надаваних в історичному просторі.<Історія, тобто несвідоме, ройове, загальне життя людства, усякою мінутою життя царів користується для себе, як знаряддям для своїх цілей>.І ще одна цитата: <Кожна дія... в історичному змісті мимоволі, перебуває у зв'язку з усім ходом історії й певне предвечно>.Таке розуміння історії робить усяку історичну особистість особистістю фатальної, обессмисливает її активність. Вона для Толстого в контексті історії виступає страдательним станом суспільного процесу. Тільки зрозумівши це, можна пояснити дії, а точніше, недії Кутузова на сторінках роману. В Аустерлице, маючи переважаючу кількість солдатів, прекрасна диспозицію, генералітет, той самий, котрий він виведе потім на Бородінське поле, Кутузов меланхолійно зауважує князеві Андрію: <Я думаю, що бій буде програно, і я так сказав графу Толстому й просив передати це государеві>.А на засіданні військової ради перед боєм він просто, по-старечому, дозволяє собі заснути. Він уже все знає. Йому все известно заздалегідь. Він безсумнівно володіє тим <ройовим> розумінням життя, про яку пише автор. Однак Толстой не був би Толстим, якби не показав фельдмаршала ще й живою людиною, зі страстями й слабостями, зі здатністю до великодушності й злості, жалю й жорстокості. Він важко переживає кампанію 1812 року. <До чого... до чого довели! - проговорив раптом Кутузов схвильованим голосом, ясно представивши положення, у якому перебувала Росія>. І князь Андрій бачить сльози на очах старого.<Вони будуть у мене конину жерти!> - загрожує він французам. І виконує свою погрозу. Уміло слово тримати! У його бездіяльності втілена колективна мудрість. Він робить учинки не на рівні їхнього розуміння, а на рівні якогось уродженого інстинкту, так, як знає селянин, коли треба орати, а коли сіяти. Кутузов не дає генерального бою французам не тому, що не хоче, - цього хоче государ, цього хоче весь штаб, - а тому, що це огидно природному ходу речей, що він не в можливості виразити словами. Коли ж цей бій відбувається, авторові не зрозуміло, чому з десятків схожих полів Кутузов вибирає Бородінське, нічим не краще й не гірше інших. Даючи й приймаючи бій у Бородіно, Кутузов і Наполеон надійшли мимоволі й безглуздо. Кутузов на Бородінському полі не робить ніяких розпоряджень, він тільки погоджується або не погоджується. Він зосереджений і спокійний. Він один все розуміє й знає, що по закінченні бою звір одержав смертельну рану. Але для того щоб він умерло, необхідний час. Єдине хрестоматійно-історичне рішення Кутузов приймає у Филях, Один проти всіх. Його несвідомий народний розум перемагає суху логіку військової стратегії. Залишивши Москву, він виграє війну, Підкоривши себе, свій розум, свою волю стихії історичного руху, він став цією стихією. Саме в цьому переконує нас Лев Толстої: <Особистість є раб історії>.


Загрузка...