Композиційно поема складається із трьох зовні замкнутих, але внутрішньо взаємозалежних кіл — поміщики, місто, життєпис Чичикова, — об’єднаних образом дороги, сюжетно зв’язаних аферою головного героя.Але середня ланка — життя міста — саме складається як би із сужающихся кіл, що тяжіють до центра: це графічне зображення губернської ієрархії. Цікаво, що в цій ієрархічній піраміді губернатор, що вишиває по тюлі, виглядає як би фігурою маріонеткової. Щире життя кипить у цивільній палаті, в «храмі Феміди».
И це природно для адміністративно-бюрократичної Росії. Тому Епізод відвідування Чичиковим палати стає центральним, самим значним у темі міста.Опис присутності — апофеоз гоголівської іронії. Автор відтворить щире святилище російської імперії у всім його смішному, виродливому виді, розкриває всю могутність і одночасно немічність бюрократичної машини. Глузування Гоголя нещадний: перед нами храм хабарництва, неправди й казнокрадства — серце міста, єдиний його «живий нерв».
Згадаємо ще раз взаємозв’язок «Мертвих душ» і «Божественної комедії» Данте. У поемі Данте героя водить по колах Ада й по Чистилищу Вергілій — великий римський поет дохристиянської епохи. Йому — нехристиянинові — немає шляхи лише в Рай, і в Раї героя зустрічає Беатриче — його вічна світла любов, втілення чистоти й святості.В описі храму Феміди найважливішу роль грає комічне переломлення образів «Божественної комедії». У цьому нібито храмі, у цій цитаделі розпусти відроджується образ Ада — хоч і споганеного, комічного — але істинно російського Пекла
Виникає й своєрідний Вергілій — ним виявляється «дрібний біс» — палатский чиновник: «…один із що священнодіють, що відразу перебували, що приносив з такою ретельністю жертви Феміді, що обоє рукава лопнули на ліктях і давно лізла звідти подкладка, за що й одержав у свій час колезького реєстратора, прислужився нашим приятелям, як ніколи Вергілій прислужився Данту, і провів їх у кімнату присутності, де стояли одні тільки широкі крісла і в них перед столом, за зерцалом і двома товстими книгами, сидів один, як сонце, голова. У цьому місці Вергілій відчув таке благоговіння, що ніяк не насмілився занести туди ногу…» Гоголівська іронія блискуча: незрівнянний голова — «сонце» цивільної палати, неподражаемо комічний цей убогий Рай, перед яким колезького реєстратора охоплює священний трепет. І саме смішне — як і саме трагичное, найстрашніше! — те, що новоявлений Вергілій воістину почитає голову — сонцем, його кабінет — Раєм, його гостей — святими Ангелами…Як же дрібніють, як испошляются душі в сучасному світі!
Як жалюгідні й незначні їхні подання про основні для християнина поняттях — Рай, Пекло, Душа!..Що вважають душею, найкраще показано в епізоді смерті прокурора: адже про те, що «у небіжчика була, точно, душу», що оточують догадалися, лише коли він умер і став «одне тільки бездушне тіло». Для них душу — поняття фізіологічне. І в цьому — духовна катастрофа сучасної Гоголю Росії.На відміну від тихого, розміряного поміщицького життя, де час, здається, застигло, життя міста зовні кипить, клекоче. Набоков так коментує сцену балу в губернатора: «Коли Чичиков приїжджає на вечірку до губернатора, випадкове згадування про панах у чорних фраках, що снують при сліпучому світлі навколо напудрених дам, веде до нібито безневинного порівняння їх з роєм мух, і в наступну ж мить зароджується нове життя. «Чорні фраки миготіли й носилися врознь і купами там і там, як носяться мухи на білому сяючому рафінаді в пору жаркого липневого літа, коли стара ключниця от вона!
] рубає й ділить його на блискаючі уламки перед відкритим вікном; діти от і друге покоління!] усі дивляться, зібравшись навколо, стежачи цікаво за рухами твердих рук її, що піднімають молот, а повітряні ескадрони мух, підняті легким повітрям один з тих повторів, властивих стилю Гоголя, від яких його не могли позбавити роки роботи над кожним абзацом], влітають сміло, як повні хазяї, і, користуючись підсліпуватістю баби й сонцем, що турбує ока її, обсипають ласі шматки, де враз-бітну, де густими купами». &l;… &g; Отут порівняння з мухами, що пародіює гіллясті паралелі Гомера, описує замкнуте коло, і після складного, небезпечного сальто без лонжі, якою користуються інші письменники-акробати, Гоголь умудряється вивернути до вихідного «врознь і купами»». Очевидно, що життя ця — примарна, це не діяльність, а порожня суєта. Що збаламутило місто, що змусило все в ньому знятися з місця в останніх главах поеми? Плітки Очичикове.
Що за справу місту до чичиковских афер, чому міські чиновники і їхні дружини прийняли всі так близько до серця, а прокурора це змусило вперше в житті задуматися й від невластивого йому напруги вмерти? Найкраще коментує й пояснює весь механізм життя міста чорновий запис Гоголя до «Мертвих душ»: «Ідея міста. Виникла до вищого ступеня Порожнеча. Марнослів’я. Плітки, що перейшли межі, як все це виникло з безделия й прийняло вираження смішного найвищою мірою… Як порожнеча й неспроможне ледарство життя переміняються мутною, нічого не говорящею смертю
Як ця страшна подія відбувається безглуздо. Не рушають. Смерть вражає мир, що не рушає. Ще сильніше тим часом повинна представитися читачам мертва нечутливість життя». Як правильно написати ту або іншу фразу, щоб не порушити ні граматичних норм мови, ні правильності слововживання? Відповіді на багато питань — у розділі