Образ Онєгіна в романі «Євгеній Онєгін» Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» чи є не найбільшим добутком першої половини XIX століття. Цей роман — одне із самих улюблених, сучасних і в той же час сложнейших добутків російської літератури. На прикладі Онєгіна, Ленского Пушкін досліджує питання про інтелектуальне життя й моральні шукання російської дворянської інтелігенції 20-х років XIX століття.
І, звичайно, Пушкін недарма назвав свій роман по ім’ю одного з головних героїв Євгеній Онєгін несе в собі все, що Пушкін прагнув втілити в образах кавказького бранця й Алеко. Як і вони, він не вдоволений життям, утомився від її. Але тепер перед нами з’являється не романтичний герой, а чисто реалістичний тип. Малюючи образ свого героя, Пушкін докладно розповідає про середовище, у якій виріс Онєгін, про його утворення й виховання. Онєгін одержав типове для того часу утворення. Його вчителем був француз, що, «щоб не змучилося дитя, учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої, злегка за витівки сварив і в Літній сад гуляти водив». Тобто ми бачимо, що Онєгін одержав досить поверхневе утворення, якого, однак, було досить для того, щоб «світло вирішило, що він розумний і дуже милий». Онєгін веде типовий для молоді того часу спосіб життя: відвідує бали, театри, ресторани. Але все це жахливо набридло Онєгіну, і він «давно позіхав серед модних і стародавніх зал».
Йому нудно й на балах, і в театрі: «…Відвернув — і позіхнув, і мовила: «Всіх пора на зміну; балети довго я терпів, але й Дидло мені набрид». Тобто пушкінський герой — дитя цього суспільства, але в той же час він далекий йому. «Нудячись щиросердечною порожнечею», Онєгін разочаровивается в житті, упадає в депресію. Він пробує зайнятися якою-небудь корисною діяльністю, зокрема — писати, але «нічого не вийшло з пера його». Тут позначається як його панське сприйняття («праця завзятий йому був тошен»), так і відсутність покликання до праці («позіхаючи, за перо узявся»). Закинувши це заняття, Онєгін намагається зайнятися пристроєм життя селян у своєму маєтку. Але, провівши одну реформу, він і це кидає. І я зовсім згодна з Бєлінським, що сказав: «Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він…
дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність». В Онєгіні є така якість, як «душі пряма шляхетність». Він щиро привязивается до Ленскому, але взагалі він не любить людей, не вірить у їхню доброту й сам губить друга. Онєгін убиває Ленского знову ж тому, що він не зміг піднятися над думкою суспільства, що сам у душі нехтувала Особливе місце в романі займає сюжетна лінія Онєгін — Тетяна. Пушкіна підкреслює, що його герой здатний на почуття, що він ще не зовсім охолонув кжизни. Але його трагедія полягає в тім, що він відкинув любов Тетяни, боячись втратити свою волю, і не зміг порвати зі світлом, зрозумівши його незначність. У подавленому стані духу Онєгін виїхав із села й «почав мандрівки».
Але й це йому не допомогло. Вернувшись у Петербург через сім років, Онєгін зустрічає Тетяну, і в ньому спалахує любов до неї. Але Тетяна відмовляє йому, тому що вона змогла побачити ту себелюбність, той егоїзм, що лежав в основі його почуття до неї. Сценою побачення Онєгіна й Тетяни роман закінчується. Про подальшу долю героя ми не знаємо. Але, можливо, він став би декабристом, до чого вела вся логіка розвитку характеру, що змінився під впливом нового кола життєвих вражень Отже, на прикладі Онєгіна А. С.
Пушкін проілюстрував життя московського дворянина в 20-е роки XIX століття. У романі можна знайти відповіді на всі мнас, що цікавлять, питання. Ми довідаємося й про життя селян того часу, і про театр, і про інтереси молоді, і про літературу. Словом, про усім. Тому недарма роман «Євгеній Онєгін» називають «енциклопедією російського життя».