Образ пьера безухова в романі Л. Н. Толстого Війна й мир
Молодого Пьера Безухова Л. Н. Толстой показує нам уперше в салоні Ганни Павлівни Шерер як явний порушник як суспільного спокою, так і плавного плину вечора взагалі. Його від усіх у привітальні відрізняє розумний, спостережливий погляд. Саме він, а не величезний ріст або коричневий фрак, вселяє Ганні Павлівні занепокоєння. Пьера поздоровлять уклоном, що ставиться до людей самої нижчої ієрархії. Він незаконний син єкатерининського вельможі, графа Безухова, і пізніше його законний спадкоємець. Він через короткий час стає власником тисяч душ і мільйонів. І тепер він бажаний гість всіх салонів і будинків обох столиць. Граф Лев Толстой, поза всякими сумнівами, дуже любить графа Пьера Безухова. Він робить його самим завидним нареченим Росії й видає за нього заміж дурна й розпущена істота, блискучу петербурзьку красуню елен Курагину.
И робить це Толстой швидко, немов квапиться, немов йому необхідно створити своєму улюбленцеві такі умови, усередині яких життя стає неможлива. Судячи з непрямих авторських натяків, Пьеру в момент появи в Петербурзі близько 21 року. Він неуважний, товстий і незграбний. На початку роману ще гуляв і безобразник. Його життя хаотична й нерозумна. Однак вона має головне й. отже, важливий зміст
Таким є дуже напружена внутрішня духовна діяльність
Пьер як би символізує постійне становлення й удосконалювання
Усюди він іншої. Пошуки приводять Пьера в масонську ложу. На якийсь час він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння. Однак тут, як і раніше, як на ниві господарської або іншої діяльності, його осягає розчарування
Пьер Безухов нескінченно добрий. Його доброта — моральна константа його душі. Він любить Наташу Ростову. Після скандалу, пов’язаного з невдалим викраденням її Курагиним, і незгоди із князем Андрієм він єдиний, хто по-справжньому здатний зрозуміти неї. Він добрий і вже тому заслуговує бути щасливим
Він видніється про славу. Він молодий, і тому слава йому необхідна. Він стріляється на дуелі й важко ранить кривдника. Він ще здатний до руйнівним і непередбаченим учинків. Він хоче вбити Наполеона. Але, здається, серед своїх сумнівів, метань, невдач, багатства й безглуздої суєти він знайшов головне. Душу. Свою безсмертну душу. Її не можна замкнути або вбити. Платон Каратаев, Соколик, ласкавий і ненав’язливий учитель праведного й покійного життя. У нього Пьер Безухов сприйняв здатність підкорятися природному ходу подій, здатність молитися й бути почутим
Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною й неуважною людиною. Однак його внутрішнє життя стало інший. Вона придбала якусь подвійність, внерелигиозную значимість. І це несподіваним образом міняє життя й соціальну значимість
У столиці дивним або образом те від модної недуги, або те від модного лікування, як у мильній опері, за лаштунками вмирає графиня елен Безухова
Пьер щасливо жениться на Наташе. Через ще сім років Пьер — видний суспільний діяч, батько сімейства. І він, і Наташа щиро й дуже сильно люблять один одного. Але про що вони думають, залишившись удвох?
«Ти знаєш, про що я думаю? — сказала вона. — Про Платона Каратаеве. Як він? Схвалив би тебе тепер?»
И ми розуміємо, що період становлення й пошуків закінчився. Наступив час щирої духовної зрілості
Що відбудеться з Пьером далі, ми не довідаємося ніколи. Для цього й був написаний у романі настільки щасливий епілог. Однак моральний аспект дозволяє судити про еволюцію образа Пьера в наступної творчості Толстого: від Безухова до Левину в «Ганні Карениной» і далі до Дмитра Нехлюдову з «Воскресіння».