Твір по літературі: Образ поета й тема творчості в лірику М. Ю. Лермонтова Погляди М. Ю. Лермонтова на поета і його місію мінялися в міру розвитку творця, появи й твердження в його лірику тенденцій реалізму Молодий Лермонтов — романтик. Він дивиться на поета як на самотнього обранця «з гордою душею», що живе своїми мріями, своїми переживаннями, недоступними «юрбі»: Що без страждань життя поета? И що без бури океан? Він хоче жити ценою борошна, Ціною томливих турбот Він купує піднебіння звуки, Він даром слави не бере Мотив избранничества проявляється й у ранньому вірші поета «Ні, я не Байрон…
». Тут вісімнадцятирічний Лермонтов усвідомлює, що в нього свій шлях у творчості: Ні, я не Байрон, я інший, Ще невідомий обранець, Як він, гнаний миром мандрівник, Але тільки з русскою душею Однак і в ранній період творчості Лермонтов часом ставить під сумнів правомірність протиставлення самотнього поета іншим людям, не наділеним таким дарунком: Безумець я! Ви праві, праві! Смішно бессмертье на землі Як смів бажати я голосної слави, Коли ви щасливі в пилу? У другий, зрілий період своєї творчості поет зізнається в одному з листів: «ПРО, адже я дуже змінився! Я не знаю, як це відбувається, але тільки щодня дає новий відтінок моєму характеру й поглядам — це й повинне було бути, я це знав». Поступово Лермонтов приходить до іншого розуміння творчості. Міняється його подання й про особистість поета. Лермонтов почав розуміти безуспішність індивідуалістичного протесту, безсилля самотнього гордого бунтаря, що не знайшов зв’язків із суспільством.
Поет прагне до подолання юнацького максималізму, судить про життя більш тверезо й мудро. В одному з віршів він пише: Не вір, не вір собі, мрійник молодий, Як виразки, бійся вдохновенья… Воно — важке марення душі твоєї хворий Иль полоненої думки раздраженье. Тепер поета хвилює доля свого покоління, народу й батьківщини. Він ратує за творчість, у якому повинна виразитися справжнє життя: Коли ж на Русі марної, Розставшись із помилковою мішурою, Думка знайде мову простий И страсті голос шляхетний? У вірші «Любив і я в колишні роки»… Лермонтов як би підбиває підсумок ранньому романтизму й затверджує реалізм, поезію, у якій відіб’ється мир у всій його повноті: Люблю я більше щороку, Желаньям мирним давши простір, Поутру ясну погоду, Надвечір тиха розмова Цей вірш одержав захоплене відкликання В. Г.
Бєлінського: «Яка простота й глубокость! Зворот думки, фрази — все пушкінське». Зрілому Лермонтову властиве почуття високої відповідальності перед читачами. Він негативно ставився до поезії, що стояла осторонь від громадського життя Росії. Поет не міг прийняти лірику, що тільки переливає «у гримучі наспіви нещасний жар страждальницької любові». Йому вже далекий і образ творця як людини вибраного, протипоставленого «незначній юрбі».
Його герой прагне до людей навіть тоді, коли вони відкидають «любові й правди чисті ученья». Продовжуючи традиції Пушкіна й декабристів, Лермонтов розглядає поезію як знаряддя боротьби за волю й справедливість. Його лірика стає цивільною. От, наприклад, вірш «Поет», побудоване на розгорнутому порівнянні. Творчість тут автор уподібнює кинджалу, що може бути грізним клинком або знехтуваною дрібничкою залежно від того, хто їм володіє. От зброя, що «не по одним грудям» провело «страшний слід», попадає до нового хазяїна, мабуть, не бійцеві й стає «безславним і нешкідливим».
Далі автор порівнює долі кинджала й поета: У наше століття зніжений, чи не так ти, поет, Своє втратив назначенье, На злато, промінявши ту владу, який світло Слухав у німому благоговенье? Ні, не такий доля творця. Його щире призначення — запалювати «бійця для битви»: Твій вірш, як Божий дух, носився над юрбою И, відкликання думок шляхетних, Звучав, як дзвін на вежі вічовий У дні торжеств і лих народних Лермонтов жагуче призиває своїх сучасників залишити сугубо особисті переживання й повернути в поезію вільнолюбні й бунтарські ідеї декабристів: Прокинешся ль ти знову, осміяний пророк? Иль ніколи на голос мщенья Із золотих піхов не вирвеш свій клинок, Покритий іржею презренья? Тема творця і його місії в лірику Лермонтова пройшла целую еволюцію. Протиріччя в розкритті цієї теми свідчать про розвиток особистості поета.
Образ творця відрізняється силою характеру й величезною цілеспрямованістю, що робить його життєстверджуючим і вносить оптимістичні ноти в загальний трагічний контекст. Поет у лірику Лермонтова є героєм, а його поезія — подвигом