Образ Пугачова в «Капітанській дочці»
Роман А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» виданий 22 грудня 1836 року в журналі «Сучасник». Це був останній добуток, надруковане при його житті. «Капітанська дочка» — це ілюстрація до історії пугачевского бунту
Оповідання ведеться від імені мемуариста Петра Андрійовича («Андреича») Гринева, що описує свою участь у подіях 1772-1774 років, коли йому було 16-18 років. Образ Пугачова розкривається в епізодах декількох зустрічей з Петрушей Гриневим.
Уперше Петруша зіштовхується з Пугачовим під час бурану по дорозі із Симбірська в Оренбург. У степу під час бурану легко одягнений Пугачов («вожатий») радить зупинитися й перечекати, а потім він знайде дорогу по зірках. Коли вітер потягнув праворуч, Пугачов відчув дим звідти й вивів усіх до постоялого двору. Оповідач відзначає: «Тямущість його й тонкість чуття мене здивували». Ми ж оборотний увагу ще й на міцне здоров’я Пугачова, що взимку йде пішки по степу «в одному худенькому сіряку».
На постоялому дворі Пугачов одержує від Петруши за свою послугу склянка провина, полтину на горілку й заячий кожух. «Століття не забуду ваших милостей»,- говорить Пугачов і виявляється вірним своєму слову в подальші подіях
Під час розмови Пугачова з хазяїном постоялого двору обоє виявляють знання народних приказок в алегоричному обговоренні хвилювань Яєць-Кого війська в 1772 році
Друга зустріч Петруши з Пугачовим відбувається після захоплення повсталої Білогірської міцності. Образ Пугачова, що оголосив себе государем Петром Федоровичем, їхав на білому коні в червоному каптані. «Жителі виходили із хлібом і зіллю». Політична інтрига образа Пугачова полягала в тому, що після вбивства Катериною II Петра Федоровича царювати повинен був спадкоємець — син Петра III, Павло. Тобто самозванкою була сама Катерина П. Авторові в тексті роману про цьому не можна було сказати, і Пугачов посилається тільки на Гришку Отрепьева.
У Білогірській міцності Образ Пугачова вершив суд за принципом: хто присягав йому — того милував, хто від-казивался — стратив. Щоб помилувати Петрушу, Пугачову довелося порушити принцип. Далі Пугачов виявив хитрість, доброту й делікатність, коли сказав про що отказались цілувати йому руку Петрушу, що «його благородіє… одурів від радості».
Козак, посланий із запрошенням для Петруши на військову раду, похвалив Пугачова: «Персона знатна: за обідом з’їсти изволил двох смажених поросят, а париться так пекуче, що й Тарас Курочкин не витерпів… насилу холодною водою откачался».
На військовій раді всі «обходилися між собою як товариші й не робили ніякої особливої переваги своєму проводиреві».
Образ Пугачова — образ честі й слова. Вирішивши відпустити Пет-Валю, він не змінює обіцянці, хоча розуміє, що Петруша буде знову воювати проти повсталих: «Стратити так стратити, милувати так милувати. Ступай на всі чотири сторони…» І ще дарує Петруше коня, шубу й «полтину грошей».
З епізоду із проханням Савельича по майну Гринева читач догадується, що Пугачов не вміє читатися
Наступна зустріч Гринева з Пугачовим відбулася після повторного полону Петруши в сутичці в Бердской слободи (глава XI). Петруша пояснив Пугачову, що їде «позбавити сироту», що кривдять у Білогірській міцності
«Хто з моїх людей сміє кривдити сироту? Будь він семи п’ядей у чолі, а від суду мого не піде. …Він довідається, яке в мене сваволити й кривдити народ». Білобороде запропонував повісити Петрушу, але Пугачов не погодився, «пам’ятаючи склянку вина й заячий кожух».
Масштабність воєнних дій Пугачов харак-теризует результатами бою під Юзевой: «Сорок генералів убито, чотири армії взята в повний».
Наполегливість Пугачова видна з того, що після поразки під «крепостию Татищевій» він зібрав на сибірських заводах нові загони, і «слух про його успіхи знову поширився». При цьому йому доводиться побоюватися власних соратників, які можуть «свою шию» викупити його головою.
На останній сторінці роману Пушкін знову зводить разом Пугачова й Гринева. Гринев є присутнім при страті Пугачова, що у цю моторошну мінуту не втрачає самовладання. Він довідався Гринева в юрбі, «кивнув йому головою, що через мінуту, мертва й ок-ровавленная, показана була народу».
У невеликому романі Пушкіну вдалося намалювати дуже яскравий і багатобічний портрет Пугачова. Образ Пугачова у романі вийшов другим основним героєм. Читач вдячний А. С. Пушкіну за талановите зображення реальних історичних подій а персонажів