Твір по літературі: Образ самсона вирина «Станційний доглядач» — одна з повістей, що ввійшли у відомий добуток А. С. Пушкіна «Повести покійного Івана Петровича Белкина». В «Станційному доглядачі» автор знайомить нас із важким, безрадісним життям простих людей, а саме — станційних доглядачів, у часи кріпосного права. Пушкіна звертає увагу читача на те, що в зовні безглуздому й нехитрому виконанні своїх обов’язків цими людьми криється нелегкий, часто невдячну працю, повна турбот і турбот. Що тільки не ставлять за провину станційному доглядачеві? «Погода нестерпна, дорога кепська, ямщик упертий, коня не везуть — а винуватий доглядач…». Мало хто із проїжджаючих приймає станційних доглядачів за людей, більше за «нелюдів роду людського», але ж «ці настільки оклеветанние доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні».
Мало хто із проїжджаючих цікавиться життям станційних доглядачів, але ж, як правило, у кожного з них — непроста доля, у якій з надлишком вистачає сліз, страждань і горя Життя Самсона Вирина нічим не відрізнялася від життя таких же, як і він, станційних доглядачів, які, щоб мати саме необхідне для змісту своєї сім’ї, готові були мовчачи вислухувати й так само мовчачи зносити нескінченні образи й докори у свою адресу. Правда, сім’я в Самсона Вирина була невеликою: він так красуня дочка. Дружина Самсона вмерла. Заради Дуни (так кликали дочку) і жив Самсон. У чотирнадцять років Дуня була теперішньою помічницею батькові: у будинку прибрати, приготувати обід, прислужити проїзному, — на всі вона була майстриня, усе в неї в руках спорилося. Дивлячись на Дунину красу, добріше й милостивіше ставали навіть ті, хто грубе звертання зі станційними доглядачами взяв собі за правило У перше наше знайомство із Самсоном Вириним він виглядав «свіжим і бадьорим». Незважаючи на нелегку роботу й найчастіше грубе й несправедливе звертання з ним проїжджаючих — неозлобленого й товариського Однак як може змінити людини горі! Усього через кілька років автор, зустрівшись із Самсоном, бачить перед собою старця, недоглянутого, схильного до пияцтва, тускло прозябающего в занедбаному, неприбраному своєму житлі.
Його Дуня, його надія, та, що давала сили жити, виїхала з малознайомим гусаром. Причому не з батьківського благословення, як це прийнято в чесних людей, а тайкома. Самсонові було страшно подумати, що його миле дитя, його Дуня, що він як міг оберігав від усяких небезпек, так надійшла з ним і, головне, із собою — стала не дружиною, а коханкою. Пушкіна співчуває своєму героєві й ставиться до нього з повагою: честь для Самсона вище всього, вище багатства й грошей. Не один раз доля била цієї людини, але ніщо не змусило його так опуститися, так перестати любити життя, як учинок гаряче улюбленої дочки. Матеріальна бідність для Самсона ніщо в порівнянні зі спустошеністю душі На стіні в будинку Самсона Вирина висіли картинки із зображенням історії блудного сина. Дочка доглядача повторила вчинок героя біблійної легенди.
І, швидше за все, як і батько блудного сина, зображеного на картинках, станційний доглядач чекав свою дочку, готовий до прощення. Але Дуня не верталася. А батько не знаходив собі місця від розпачу, знаючи, чим найчастіше закінчуються подібні історії: «Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю, разом з голотою кабацкою. Як подумаєш порию, що й Дуня, може бути, відразу пропадає, так поневоле згрішиш так побажаєш їй могили…» Нічим гарним не закінчилася й спроба станційного доглядача повернути дочка додому. Після цього, запивши від розпачу й горя ще більше, Самсон Вирин умер В образі цієї людини Пушкін показав безрадісними, наповненими лихами й приниженнями життя простих людей, самовідданих трудівників, який норовить скривдити кожний перехожий і проїзний. Але ж найчастіше такі прості люди, як станційний доглядач Самсон Вирин, — приклад чесності й високих моральних підвалин