Образ Софії Фамусовой Горе від розуму Грибоєдов

Образ Софії Фамусовой Сюжет комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму" становить конфлікт людини прогресивних переконань -; Олександра Андрійовича Чацкого - з консервативним фамусовским суспільством. Єдиний персонаж, задуманий як близький Чацкому.- це Софія Павлівна Фамусова. Заради зустрічі з нею Чацкий приїжджає в Москву після трирічної відсутності. Він і не підозрює, що її обранцем став Молчалин: виникає типова ситуація "любовного трикутника". Розвиток сюжету визначається й бажанням Чацкого з'ясувати, кому віддане серце Софії. Але герой постійно вступає в конфлікт із навколишніми її людьми й насамперед з її батьком Павлом Опанасовичем Фамусовим. Погляди Чацкого несумісні з поглядами фамусовского суспільства, а приховувати їх він не вміє.

Грибоєдов блискуче показує, наскільки Чацкий далекий цьому суспільству, у якому живе Софія. Таким чином, дівчина виявляється як би на перетинанні всіх "силових ліній" цієї комедії Грибоєдов, створюючи настільки складний і. суперечливий образ, писала: "Дівчина, сама недурна, воліє дурня розумній людині..." Він представив жіночий характер великої сили й глибини. Образу Софії досить довго "не везло" із критикою. Навіть Пушкін уважав цей образ невдачею автора. І тільки Гончаров в "Мильоне роздирань" в 1878 році вперше зрозумів і оцінив по достоїнству образ Софії і її роль у п'єсі. "Це суміш гарних інстинктів з неправдою, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї й переконання, плутанина понять, розумова й моральна сліпота - все це не має в ній характеру особистих пороків, а є як загальні риси її кола",- пише Гончаров Софія - персонаж побутової драми, а не соціальної комедії, так само як і Чацкий, вона натура жагуча, живуча сильним і сьогоденням почуттям.

І нехай предмет її страсті вбоге й жалюгідний - це не робить ситуацію смішний, а, навпроти, збільшує її драматизм. У Софії дуже сильне почуття любові, але в той же час любов її безрадісна й невільна. Вона прекрасно усвідомлює тім, що її обранець, Молчалин, ніколи не буде прийнятий батьком: у фамусовском суспільстві шлюби відбуваються з розрахунку. Батько мріє видати дочка за Скалозуба, але вона здатна адекватно оцінити особистість нареченого: Він слова розумного не виговорив сроду, Мені однаково, що за нього, що вводу. Софія мріє про любов, причому про незвичайну любов.

Думка про шлюб зі Скалозубом затьмарює життя дівчини, і внутрішньо вона вже готова до боротьби. Почуття настільки переповняють її душу, що вона сповідається у своїй любові спочатку служниці Лізі, а потім і Чацкому. Софія настільки закохана й одночасно так обтяжена необхідністю постійно таїтися від батька, що їй попросту змінює здоровий глузд: "Так що мені до кого? До них? До всієї вселеної?" Софія вибрала й полюбила людини зручного: м'як, тихого й покірливого (таким з'являється Молчалин у її характеристиках). Як їй здається, вона ставиться до нього здраво й критично: Звичайно, немає в ньому цього розуму Що геній для інших, а для інших чуму, Який швидкий, блестящ і незабаром опротивет... Так чи такий розум сімейство ощасливить? Імовірно, їй здається, що, мріючи про шлюб з Молчалиним, вона надходить дуже практично.

Але у фіналі, коли вона стає мимовільним свідком "залицяння" Молчалина за Лізою, для неї відкривається щира сутність її коханого. Мол-Чалин так низок, так підлий у сцені з Лізою, що в порівнянні з ним Софія поводиться в цій ситуації з більшим достоїнством: Докорів, скарг, зліз моїх Не смійте очікувати, не коштуєте ви їх. Як же трапилося, що розумна й глибока дівчина не тільки зволіла Чацкому негідника, бездушного кар'єриста Молчалина. але й зробила зрадництво, пустивши слух про божевілля люблячої її людини? Імовірно, проблема полягала не в самій Софії, а у всій системі жіночого утворення, що мало кінцевою метою дати дівчині необхідні знання для вдалої світської кар'єри, тобто для благополучного заміжжя. Софія не вміє думати, не здатна відповідати за кожний свій крок - от у чому її лихо. Життя свою вона будує по загальноприйнятих зразках, не прагнучи знайти власний шлях.

З одного боку, неї виховують книги. Вона зачитується сентиментальними історіями любові бідного юнака й багатої дівчини, захоплюється їхньою вірністю й відданістю. Молчалин так схожий на романтичного героя! Немає нічого дурного в тім, що юна дівчина хоче почувати себе героїнею роману. Але вона не бачить розходження між романтичним вимислом і життям, не вміє відрізнити щире почуття від підробки.

З іншого боку, Софія неусвідомлено будує своє життя відповідно до загальноприйнятої моралі. У комедії жіночі образи представлені так, що ми бачимо весь життєвий шлях світської дами: від дівоцтва до глибокої старості, від князівен Тугоуховских до графині-бабусі. Така вдале, благополучне життя світської дами, повторити яку прагне будь-яка панянка, і Софія теж: заміжжя, законодавиця у світських вітальнях, повага навколишніх, і так до того моменту, коли "з балу так у могилу". І для цього життя Чацкий не підходить, а от Молчалин - просто ідеал! Їй необхідний " чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів - високий ідеал московських всіх чоловіків".

Тому, навіть відмовившись від Молчалина, Софія, швидше за все, не відмовиться від шанувальника "молчалинского типу". Софія, безумовно, натура неординарна: жагуча, глибока, самовіддана. У комедії Грибоєдова Софія завдяки своєму характеру виявляється в зовсім особливому положенні, займаючи в конфлікті Чацкого й фамусовского суспільства як би серединне місце. Окремими рисами своєї натури Софія близька Чацкому, але в остаточному підсумку виявляється його супротивником. Це протиріччя робить Софію одним із самих оригінальних образів комедії Грибоєдова "Горе від розуму".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector