Звичайно, не з одного тільки бажання бути цілком оригінальним Брюсов вибрав Німеччину XVI століття місцем дії своєї повісті. Германія взята тому, що саме в ній, у силу особливих причин, ведьмовские процеси прийняли особливо гостру форму. Саме Німеччину має на увазі сумної популярності булла тата Інокентія VIII, видана в 1484 році й представлявшая інквізиторах Якову Шпренгеру й Генріху Инститору необмежені права в справі переслідування й знищення осіб, запідозрених вчародействе.
Саме в Німеччині найбільше часто перевидавалася складена цими інквізиторами, професорами богослов’я, книга «Молот відьом» — «дивовижне породження попівського деспотизму й схоластики», за словами німецького історика знахарства Зольдана, книга, під впливом якої сотні тисяч людей були позбавлені волі, честі, майна й віддані після страшних катувань страти {«Молот відьом» є в російському перекладі Н. Цвєткова з передмовами проф. С. Г. Лозинского і проф. М. П. Баскина, изд. «Атеїст», 1932.}. Саме в Німеччині ще наприкінці XVI століття могли мати місце такі випадки, коли жінки цілого села, обвинувачені в знахарстві, посилали на багаття цілими юрбами, і після «очищення від відьом» у селі залишалося не більше двох душ жіночого населення
Історики «знахарства» бачать причину такої гостроти положення в Німеччині в тім, що взагалі ведьмовские процеси з особливою силою спалахували там, де церква боролася з якою-небудь єрессю. Знахарство — дочка релігійної єресі, учили католицькі богослови. Єретик діє по вселянню диявола; хто зв’язався з дияволом — той чаклун і, природно, єретик, і назад. Ведьмовские процеси були засобом зміцнення шатавшегося панування церкви. Але вони були необхідні всьому панівному класу як засіб «відволікання розумів», як гарантія від революції. Не випадково в Німеччині перший вибух їх треба безпосередньо за селянськими війнами XVI століття, а другою частиною супроводжує, частиною завершує Тридцятирічну війну в XVII столітті. Голод, посуха, відмінок худоби, епідемії — всіх цих приводів до народних хвилювань в XVI-XVII століттях було досить. «Відьми» були тимчасовим, але дуже зручним способом розряджати це народне невдоволення, направляти його в безпечну для правлячих груп сторону
Повернемося, однак, до повісті Брюсова. Перед нами коштує питання: чому саме Брюсов направило свою увагу в дану область і як він освітив її у своєму добутку?
Відомо, що майбутній «маг», як його величали один час соратники, виховувався й виростав у середовищі, просоченої поглядами «мислячого реалізму», вульгарного матеріалізму 60-х років. Одним з перших імен, які він навчився белькотати, було, за його словами, ім’я Дарвіна. Усяке фантазування дитині було заборонено. «Від казок, від усякої «чортовиння» мене ретельно оберігали. Я звик до казок ставитися із презирством», — згадував він згодом. З першого погляду, здається незрозумілим після таких визнань факт раннього захоплення спіритизмом, тривалого інтересу до так званим «окультних знань», до містики, що, трансформуючись, супроводжував Брюсова майже до самої смерті. У записі 15 серпня 1898 року ми, наприклад, читаємо: «Зайнятися з осені книгами — 2. Про заборонні науки (магія)». В 900-х роках Брюсов — діяльний член московського спіритичного кружка, співробітник спіритичного журналу «Ребус». В 1903 році він друкує у вигляді передмови до поеми Миропольского (А. А. Ланга, товариша Брюсова по гімназії Креймана) апологію спіритизму під заголовком «До усім, хто шукає». Він не тільки стежить за поточною спіритичною літературою, але сходить до її джерел, заглиблюється в історію окультизму. «У молодості, — згадує Г. И. Чулков, — Брюсова тягли до себе образи Агриппи Неттесгеймского, Парацельса, Сведенборга; у нього на столі можна було знайти книжки Шюре, Кардека, Дю-Преля» {Чулков Г. И. В. Я. Брюсов. Спогаду. 1900-1907 // Мистецтво. 1925. Љ 2. С. 244. Відзначимо попутно, що на початку 900-х років, у пору роботи над збірником «Tertia vigilia» («Третя варта»), Брюсов зробив начерк драми «Парацельс» (зберігся уривок).}. В одній із записних книжок Брюсова в переліку задумів 1908-1909 років під рубрикою «більші дослідження» знаходимо: Љ 3 — «Містика з позитивної точки зору». У журналі «Терези», починаючи з 1904 року, у відділі рецензій друкується цілий ряд відкликань Брюсова про нові книги по спіритизму, окультизму, індійській теософії. В 1913 році під його редакцією й з його доповненнями виходить у російському перекладі нарис Жозефа Орсье про Агриппе Неттесгеймском, якому ще до того присвячена Брюсовим більша замітка в «Новому енциклопедичному словнику» Брокгауза — Ефрона, а ще раніше, як ми знаємо, ряд сторінок «Вогненного ангела». У паперах Брюсова зберігся початок оригінального історико-біографічного нарису про Агриппе, що він, видимо, думав писати до появи книжки Орсье: написано було введення «Легенда й правда про Агриппе» і частина першого розділу; передбачалося дати їх чотири й четверту присвятити «ідеям Агриппи». «Передбачуваний нарис, — говориться в начерку передмови, — зовсім не має претензії бути оригінальним історичним дослідженням і заснований переважно на докладній і сумлінній праці Огюста Про (Auguste Prost) про Агриппе. Однак самостійне вивчення епохи й, зокрема, творів і переписки Агриппи, дозволило мені не випливати рабськи за висновками О. Про, але ставитися до них критично. Що стосується до оцінки Агриппи і його творів, те, звичайно, у цій частині мого етюду я повинен прийняти всю відповідальність цілком на себе».
У роки імперіалістичної війни, серед поїздок на фронт і військових кореспонденції, пишеться стаття «Пророкування Нострадама про сучасну війну», де «пророцтва» відомого французького астролога XVI століття зіставляються з подіями тодішньої історії. Нарешті, уже після Жовтня, в 1920 році, у Будинку печатки Брюсов виступив з доповіддю про містика, намагаючись «витлумачити містикові як свого роду пізнавання, як пізнавання в угадке, як допомога науці в ще не розроблені нею питаннях з боку інтуїції й фантазії» {Луначарский А. В. Літературні силуети. М., 1925. С. 178.}.
Як погодити цей потяг Брюсова до «містики» з матеріалізмом Бюхнеро-Молешоттовского типу, що культивувався в середовищу, що виховало поета? Чи властивий це Брюсову впертий «дух протиріччя» або щось інше?
У цей час ми так далеко відійшли від інтересів і понять епохи російського модернізму, що ні багато хто з наведених вище імен, ні самі терміни («спіритизм», «окультизм», «магія» нічого не скажуть більшості наших читачів. З метою ясності необхідно на них коротенько зупинитися
Спіритизм — віра в можливість прояву «парфумів» у фізичному світі — або, як кваліфікував його Энгельс ще в 70-х роках, «саме дике із всіх марновірств» {Энгельс Ф. Соч. Т. XIV: Природознавство й мир парфумів. С. 474.} — зобов’язаний своїм походженням дивним явищам — «таємничим стукотам», що спостерігалися в 1848 році в якімсь сімействі Фокс у Північно-Американських Сполучених Штатах у Гайдсвилле й Рочестере. Щодня чулися ці стукоти, не даючи спокою сімейству, лякаючи дітей. Одна з дочок припустила, що стукоти виробляються розумною істотою. Вирішено було звернутися до нього з питаннями. Відповідати «істота» повинне було певною кількістю постукувань. Зав’язалася бесіда: з’ясувалося, що стукав «дух» убитого й заритого в льосі рознощика. У дрібнобуржуазному середовищі, з її вбогими інтересами, «відкриття» це зробило сенсацію. Сестри Фокс були визнані «медіумами», за посередництвом яких стали відбуватися різні інші прояви парфумів. Попит народив речення. «Парфуми» почали не тільки постукувати, але піднімати й обертати столи, пересувати меблі, грати на музичних інструментах, навіть показуватися — так що з’явилася можливість їх фотографуватися