Олександр I Павлович
Олександр I Павлович (12.12.1777 — 19.11.1825) Імператор Всеросійський (12.03.1801 — 19.11.1825)
Олександр I — старший син імператора Павла I і його другої дружини імператриці Марії Федорівни. Він вступив на престол після вбивства свого батька в результаті змови. Вихованням Олександра займалася його бабка Катерина II, що підібрала вихователів і написала для нього спеціальне наставляння. Однак утворення великого князя не було завершено через раннє одруження. Перша половина царювання Олександра I пройшла під знаком помірно-ліберальних реформ. Імператор даровал волю укладеним і засланим його батьком, видав указ про знищення катувань, відновив дію Жалуваних грамот 1785 року. Всі ці міри, а також особиста чарівність Олександра зробили його досить популярним у російському суспільстві. У цей час були зроблені важливі перетворення й в адміністративній системі імперії: в 1802 році були засновані міністерства й Державна рада. В 1803 році був видано Указ про вільних хліборобів, по якому поміщикам дозволялося звільняти селян із землею по висновку обоюдосогласованних умов. Однак помітного практичного значення цей указ не мав, тому що поміщики не були зацікавлені або випускали селян на умовах, які були неприйнятні для останніх. Це був скоріше просто фарс, ніж дійсна спроба покінчити із кріпосницьким ладом. Як ми бачимо це було продиктовано історичною необхідністю а не намереньем погубити самодержавство, адже скасування кріпосного права було б кінцем самодержавної Россі
У Росії в ці роки була створена система середніх і нижчих навчальних закладів, засновані Харківський, Казанський і Санкт-Петербурзький університети. Це зм’якшило послужило приводом для зм’якшення цензури, точніше через це була зм’якшена цензура тому що видання наукових книг було б утруднене Вросси.
У цей час «правою рукою» імператора був Сперанский, якому государ передавали різні проекти й нерідко проводив вечора в бесідах з ним із цього приводу. В 1909 році Сперанский представить проект загальної й корінної реформи, що повинна була торкнутися всіх сторін державного ладу. Государ схвалив проект, але виконав тільки ті частини проекту, які стосувалися центрального керування. В 1810 році була відкрита перетворена Державна рада, що придбав законодавчий характер — всі нові закони повинні були обговорюватися в Державній Раді, а потім надходити на твердження государеві. В 1811 році були перетворено міністерства
Після 1812 року на зміну М. М. Сперанскому, що був статс-секретарем при дворі Олександра I, приходить реакційно настроєний граф А. А. Аракчеев, що приводить до змін у внутрішній політиці. Відновлюється право поміщиків засилати кріпаків без суду в Сибір, створюються військові поселення. Закордонні походи 1813-1814 гг. познайомили російських людей із західноєвропейським життям і політичними рухами в західному суспільстві. У Росії стали з’являтися різні опозиційні кружки як монархічного, так і вкрай республіканської користі. Згодом частина з них перетворилася в таємні суспільства, що виступають проти існуючого політичного пристрою. У зовнішній політиці в першому десятилітті XIX століття Росія лавірувало між Англією й Францією. В 1805-1807 гг. Росія брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, що закінчилися в 1807 році підписанням Тильзитского миру, по якому Олександр I визнав всі завоювання Наполеона й обоє імператора зобов’язалися бути союзниками при веденні воєнних дій. Але в 1810 році відносини між Росією й Францією прийняли відверто ворожий характер. Війна між Росією й Францією почалася влітку 1812 року. Російська армія, позбавивши країну від загарбників, завершила звільнення Європи тріумфальним в’їздом у Париж. Успішно, що закінчилися війни, з Туреччиною ( 1806-1812 гг.) і Швецією ( 1808-1809 гг.) зміцнили міжнародне становище Росії. У царювання Олександра I до Росії були приєднані Грузія (1801 р.) , Фінляндія (1809 р.) , Бесарабия (1812 р.) , Азербайджан (1813 р.) . В 1825 році під час поїздки в Таганрог імператор Олександр I сильно простудився й 19 листопада 1825 року помер. Він похований у Петропавлівськім соборі Всанкт-Петербурге.
Бій при Аустерлице
20 листопада 1805 року, під час російсько-австро-французької війни, біля містечка Аустерлиц (Моравія) відбулося генеральний бій між російсько-австрійською й французькою арміями. Відповідно до плану, розробленому австрійським генералом Ф. Вейротером і схваленому імператором Олександром I, що очолював російську армію, союзники повинні були частиною сил скувати французькі війська, а головними силами обійти їх із правого флангу й відрізати від Відня. Повільний рух союзної армії дозволило Наполеонові підготуватися до бою. До початку бою його армія нараховувала 73 тис. чоловік при 250 знаряддях, у війську союзників було 86 тис. чоловік (у тому числі 14 тис. австрійців) при 350 знаряддях. Розгромивши центр союзних військ і розгорнувши на Праценских висотах батареї, Наполеон завдав удару по лівому крилу союзних військ, які, не витримавши натиску супротивника, безладно відійшли до Гедингу, по дорозі в Угорщину. Супротивник їх не переслідував. Російська армія втратила понад 16 тис. убиті й пораненими, 4 тис. полоненими, 160 знарядь; австрійці — 4 тис. убитими й пораненими, 2 тис. полоненими, 16 знарядь; французи близько 12 тис. убитими й пораненими. Після Аустерлицкого бою 3-я антифранцузька коаліція розпалася
Бородінський бій
26 серпня 1812 року в с. Бородіна, в 110 км від Москви, відбувся генеральний бій, у якому брало участь 120 тис. росіян при 640 знаряддях і 130 тис. французів при 587 знаряддях. В 5 годин ранку французи атакували лівий фланг російських військ і зайняли Бородіно й село Утица. До 9 годин російські війська відбили три атаки: французької армії не вдалося прорвати фронт військ генерала П. И. Багратіона й захопити флеші. З 9 годин ранку Наполеон направив головний удар проти центра російських військ, які відбили в цілому шість атак. Однак під час наступної атаки флеші були взяті французькими військами. У цьому бої був смертельно поранений П. И. Багратіон. В 12 годин російська кавалерія генерала Ф. П. Уварова й козаки отамана М. И. Платова атакували лівий фланг французької армії й внесли сум’яття в ряди супротивника. Це дало можливість М. И. Кутузову перегрупувати війська й підтягти резерви. З 14 до 18 годин французи атакували центр російської армії й ціною більших втрат зайняли батарею генерала Раєвського. Не маючи можливості розвити успіх, Наполеон відвів свої війська на вихідні позиції, а російська армія відійшла Кмоскве.
Відкриття Санкт-Петербурзького університету
Санкт-Петербурзький університет, один із центрів науки й культури Росії, був заснований в 1819 році на базі Головного педагогічного інституту. Офіційне відкриття університету відбулося в 1820 році. Він розмістився в колишньому будинку Дванадцяти колегій, побудованому на Васильевском острові ще при Петрові I. Спочатку в університеті було три факультети, а в 1854-1914 гг. — чотири факультети: історико-філологічний, філолофсько-юридични