Олександр Македонський Великий
У далекій давнині Дельфийский оракул пророчив Македонії наступне:
Уперед до багатого чередами йди Боттиее!
Як тільки побачиш,
Табором ставши, у сні ти кіз
Белогорое череда, місто закладеш ти там,
Принеся рясні жертви
Відповідно до додання, саме Дельфийскому оракулові була зобов’язана древня столиця македонян своїм виникненням. Колись вона називалася едессой і була відома як місто, «богатий водою». Македоняне називали його просто еги, що означало «козяче місто». Це місто стало колискою народу, що зробив на світло одного з найбільших завойовників всіх часів — Олександра Великого
Щоб зрозуміти, якого роду людин був Олександр Македонський, якої полководцем він був — треба описати всі сторони й періоди його життя. Починаючи з його дитинства, необхідно описати всі що становило навколишнього Олександра мир. Яким він був? Яким був сам хлопчик? Він нагадував лоша шляхетних кровей, що виривається з-під вузди — настільки чутливим і легко збудливим було Олександр. Учителям і вихователям було з ним і легко й важко. Олександр не підкорявся тим, хто намагався йому наказувати, тому деякі вихователі вважали його непокірливим, упертим і навіть злим. Той же, хто впливав на нього добром, викликав у ньому інтерес, домагався слухняності, а іноді й знаходив його любов, тому що Олександр був жагучою людиною, схильним до любові й замилування, так само як і до презирства й протесту. Як і будь-якої чутливої людини, у ньому легко було викликати радість або гнів. Іноді страсті так потрясали його, що переживання ставали для нього просто нестерпними, але й у ці моменти в ньому проявлявся великий, царський і воістину гордий дух. Але при всій його м’якості деякі якості, такі як залізна воля, непохитність і невблаганність, він успадкував у матері. В Олександра вже в дитинстві проявлявся характер майбутньої великої людини. Його романтичні настрої уживались із тверезим раціоналізмом, потреба любові з невблаганністю, войовничістю й схильність до насильства. Один раз він схопив меч і приготувався до бою лише тому, що почув військову пісню великого Тимофія. [1] Час ішов, Олександр ставав старше й чим більше взрослел, тим сильніше почував Пилип — його батько, відсутність у сина звичайної синівської любові. Олександр був потайливий з батьком. В основному це пояснювалося холодними відносинами між родителями. Справа в тому, що в дитинстві й замолоду Олександр бачив Пилипа очами улюбленої матері. Пилип був невірним чоловіком і, тому не було дивним, що Олімпіада — його дружина, випробовувала до нього ревнощі й жорстокість. Саме ці якості перейняв у своєї матері Олександр. Але спадкоємець Пилипа випробовував ще й борошна інших ревнощів. Замість радості блискучим успіхам батька, він проявляв заздрість. Він мріяв, що в будущем він здобуде перемоги, які дадуть йому можливість помірятися з батьком славою. Пилип робив всі, щоб завоювати довіру, прихильність і любов сина, але йому так і не вдалося скорити серце власної дитини. Цар усвідомлював той величезний вплив, яким володіла Олімпіада на сина, і знав, що Лисимах і Леонід, які були вчителями й вихователями Олександра, стояли на її стороні. Такого роду навчання сина не відповідало його бажанням, він вирішив направити його по зовсім іншому шляху. Він вирішив, що Олександр не буде настільки перекірливим, якщо на його шляху зустрінеться по-справжньому велика людина. Не коливаючись цар вибрав найкращого з відомих йому вчителів. Він послав запрошення Аристотелю на острів Лесбос і дістав згоду філософа
Аристотель бачив в Олександрі майбутнього гегемона еллінів і, більше того, самого могутнього володаря Європи. Тому Аристотель прийняв запрошення Пилипа. Філософ щонайкраще впорався зі своїм завданням. Він не прагнув стати впливовим радником пануючи, його цікавив тільки довірений йому юнак. Аристотелю в той час було біля сорока років. Він намагався завоювати довіру учня, хотів, щоб він сприймав свого вчителя не як уже сформованої, дорослої людини, а як бентежного, що формується мислителя, що ще тільки шукає власне «я». Таким чином, поруч із Олександром опинилася людина, що продовжує рости й шукати нове, незважаючи на вже досягнуту велич, що, звичайно не могло не відбитися на відносинах між ними. Аристотеля, як і Олександра терзала спрага невідомого в нескінченному світі. Не дивно, що обоє ці шукачі нового знайшли любов друг друга
Ішли роки, Олександр взрослел, і от наступив час, коли Пилип вирішив, що Олександр уже досить виріс для того, ознайомити його з керуванням державою. В 340 р. до н.е., у шістнадцять років, поки Пилип ходив походом на Перинф, Олександр керував Македонією. Олександрові була вручена царська печатка. У цей час повстали меди, що жили у верхів’ях Стримона. Молодий цар придушив повстання, перейменував їхню столицю в Александрополь і заселив її жителями імперії. Після того як спадкоємець настільки вдало виявив себе, цар став давати йому й інші доручення. В 338 році до н.е. Олександр уже входив у штаб Пилипа, а в битві під Херонее, коли йому було всього вісімнадцять років, командував одним із флангів македонської армії. На чолі гетайров він розбив лад звиклий до перемог фиванской фаланги й тим самим вирішив результат бою. Спадкоємець, імовірно, відчув себе щасливим, коли батько надав йому можливість діяти самостійно. Незабаром Олександр став тяготитися роллю спадкоємця, до того ж ще й такої діяльної й геніальної людини, яким був його батько
Так починається лінія розбіжностей між Олександром і його батьком, що закінчиться так зненацька й так трагично. У триста тридцять сьомому року до н.е. Пилипа охопила нова пристрасть цього разу мова йшла про дівчину із самої знатної македонської сім’ї. Але родичі чарівної Клеопатри(так кликали цю дівчину) наполягали на тому, щоб діти від цього шлюбу мали повне право на спадщину престолу. Що ж чекало тоді Олександра? Чи можна відіпхнути його так само, як його мати?
Весілля відсвяткували з великою пишністю. Олександр змушений був бути присутнім і на святі й на бенкеті. Сорокашестилетний цар сіяв від щастя поруч зі своєю шістнадцятирічною нареченою. Наречений напився більше чим звичайно. Аттал, один із самих шановних придворних царя, що був тісно пов’язаний з родом парминиона, звідки відбувалася Клеопатра, принеся жертву богам, попросила їх даровать цареві законних дітей. Стихійні сили пробудилися в Олександрі, він схопив те, що підкрутилося під руку, — це виявився кубок — і жбурнув його в кривдника. Той став захищатися. Отут Пилип заступився за Аттала. Цар підняв меч на юнака, але, будучи п’яний, не удержався й упав. Тоді всі почули голос сина:» От людина, що збирався йти походом в Азію, а не в змозі навіть пройти від ложа до ложа» . 1 Олександр покинув двір і країну, відвіз матір не її батьківщину, а сам відправився в Иллирию. Тільки за допомогою ксена Демарата Пилип почав переговори з Олександром і зумів умовити спадкоємця повернутися. Однак відносини батька із сином продовжували залишатися напруженими. Їхньому зближенню заважала не тільки нова цариця, але ще більше прагнення Олександра до незалежності, що позбавляло його спокою
Можна було побоюватися, що напружені відносини між батьком і сином знову окончатся розривом. Але доля розрубила цей трагічний конфлікт одним ударом. Вона милостиво позбавила Пилипа від всіх подальших нещасть, які неминуче викликав би на його голову син і нетерплячий спадкоємець. Це відбулося влітку 336 р. до н.е. Війська вже збиралися виступити в похід проти персів. У стародавнім престольному місті еги готувалося весілля сестри Олександра з епирским царем. Весільний бенкет проходив урочисто, без суперечок і розбіжностей. На наступний ранок очікували апогею свята: у ньому повинен був взяти участь народ. Після врочистої процесії передбачалося, що буде подання в театрі. Чудовий хід рухався через святково збуджену юрбу. Ішли гості, посли, вищі чини македонської армії. Потім ішли придворні, гетайри, сам цар ішов між спадкоємцем і нареченим. Їх оточувала царська варта. Процесія ввійшла в театр. Пилип минув ворота; пролунали радісні вигуки. І отут немов блиснула блискавка. Підступно захований у складках одягу вбивці меч простромив царя. Пилип упав мертвим. Убивця намагався бігти, але варта нагнала його й убила.. 2 Зі смертю Пилипа вмерла й надія об’єднати грецькі й македонські серця в їхньому прагненні до загального майбутнього. Ця ідея не знайшла в Олександрі підтримки. У цієї людини незабаром з’явилася інша, титанічна мета: задуми Пилипа виявилися занадто вузькі для нього. Його завдання було ширше об’єднати всі країни й народи
Нещастя не перешкодило Олександрові рішуче взяти в руки влада. Діяти треба було негайно. Це розумів і ще одна людина, самий могутній з наближених Пилипа-Антипатр. Випробовуючи теплі почуття до Аристотеля, він відчував зв’язок, що поєднував його з Олександром. Рішення прийняте: Антипатр виступив перед юрбою, що зібралася, з мовленням на користь Олександра. З відданими йому воїнами Олександр повернувся в місто й зайняв міцність. 1 Тепер наступила настав час думати про покарання злочинців і про помсту. Олександр скористався порушенням, що панувало в народі й армії, захопив і, більше того, знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від їхньої причетності до замаху на Пилипа. Отже, царем став двадцятип’ятилітній юнак, трон під яким, здавалося, валандався. У всіх народів, переможених Пилипом, з’явилася чимала спокуса скинути панування й опіку македонян. На Балканах серйозних безладь не виникало, зовсім інакше обстояло справа в Греції. В Афінах панував святковий настрій, Фиви й Амбракия виступили проти македонських гарнізонів. Більшість великих грецьких полісів відмовилися визнати Олександра. Молодий цар зрозумів, що головне — запобігти створенню проти нього загальгрецького оборонного сполучника. Він зненацька прорвався зі своєю армією по важкодоступних стежках у Фессалію й, навіть не пустивши в хід зброї, домігся того, що його обрали довічним стратегом. Перейшовши в гори, він устав табором перед Фивами й послав ультиматум Афінам. Перелякані грецькі міста намагалися перевершити один одного у вираженні верноподданнических почуттів і запевняли царя у своїй лояльності. Олександр був визнаний гегемонов еллінів. З погляду стратегії цей похід демонструє типову рису військового мистецтва Олександра — подвійну раптовість
Наступив 335 р. до н.е., що повинен був привести до остаточного розгрому иллирийцев і підпорядкуванню трибаллов. Олександр ретельно підготувався до походу, зібрав сильне військо й послав на Дунай ескадру для підтримки воєнних дій піхоти. Македоняне виступили з Амфиполя навесні й, пройшовши швидким маршем уздовж Родопских гір, підійшли до підніжжя Балкан. Зломивши сильний опір ворога, вони перейшли через гори, розбили трибаллов і досягли Дунаю. Отут Олександра охопив азарт, і він вирішив форсувати Дунай. Раптовий маневр повинен був потрясти й приголомшити супротивника. За ніч він переправив через величезну ріку частина свого війська. Раптово, подібно блискавки. наніс він удар переляканим трибаллам, показавши жителям півночі бойову міць переможної македонської армії. Налякані раптовою атакою Олександра, трибалли відразу ж здалися й підкорилися цареві. Тепер панування македонян поширилося аж до Дунаю. У цей час иллирийци утворили сильну коаліцію й захопили прикордонну міцність Пелион. Молодий цар проникнув у долини з метою відвоювати загублені землі. Але иллирийци втримували всі околишні вершини, а македоняне, замкнені між горами й ворожим військом, сталі відчувати недолік продовольства. На превелику силу, тільки завдяки швидкості й спритності маневру Олександрові вдалося вирватися з оточення. Коли иллирийци були вже впевнені у своєму успіху, Олександр улучив момент, і піднявшись уночі в гори, раптово напав на них, розбив і переслідував по горах і долинам до рідних місць. Так переможно закінчився иллирийский похід Олександра. Молодий цар, якому тільки що здійснився 21 рік, показав, що самостійно може виплутуватися із самих важких ситуацій і обходитися без допомоги досвідчених полководців залишеного в Македонії Антипатра й находились у Малій Азії Пармениона. Поки Олександр тріумфував перемогу над иллирийцами, прийшла страшна звістка: повстала Греція, вступивши в сполучник з персами. Заколот загрожував зруйнувати всі надії Олександра на велику війну з персами, більше того, на його прагнення зайняти провідне положення у світі. Якщо Олександрові прийде обмежиться тільки Македонією, то його влада буде не більше влади будь-якого варварського владики. Тільки з’єднання македонської корони з гегемонією в Елладі надавало його діям щира велич. Адже Олександр не був ще тим всеперемагаючим героєм, яким став згодом. Лише завоювавши мир, міг він зневажити своєю роллю гегемона. Як і рік назад, цар сподівався, що одне його поява удержить греків від відкритої ворожості цар розраховував, що його блискавична поява образумит греків. Він хотів перемогти без зброї, не бажаючи плямувати репутацію гегемонії кровопролиттями й насильствами. Але вперті фиванци не уступали. Олександрові не залишалося нічого іншого, як вирішити суперечка силою зброї. Захопивши Фиви й улаштувавши в місті бойню, цар, тим самим, придушив заколот
Ми підійшли до початку Азіатського походу Олександра проти Перської імперії. Саме цього могутнього супротивника обрав Олександр, що б помірятися силами. Коли двадцатидвухлетний полководець виступив в Азію, він хотів, щоб греки сприймали його як панеллинского гегемона й месника, а македоняне — як свого царя. Як же обстояло справа з безпосередніми стратегічними планами майбутнього походу? Не маючи досить кораблів, Олександр повинен був уникати морських боїв. У теж час не можна було й баритися з вирішальною битвою, тому що він майже не мав коштів. Запорука успіху лежала в умінні македонського війська перемагати в сухопутних боях, у найкоротший строк переборювати більші простори й брати укріплені міста. Тільки таким шляхом можна було добувати необхідний провіант і гроші. Перед початком походу цар мав більші борги. Використовуючи доходи від рудників, можна було розплатитися з боргами, але Олександр перед початком походу роздав царські гроші й звільнив їхніх власників від внесків у державну скарбницю. Створюється враження, що юний цар хотів покінчити з минулим: він нічого не залишав позаду. У його сім’ї не збереглося жодного родича по чоловічій лінії, і будинку в нього не залишалося ні дружини, ні дітей. Олександра нічого не зв’язувало з вітчизною, і він пустився в шлях, взявши собі девіз Omnia mea mecum porto 1 .
Наприкінці березня Олександр наказав виступати. Було вирішено переправитися через Егейське море. Флотилія пануючи взяла курс до бухти. де колись пристали ахейци й улаштували пристань для своїх кораблів. Коли Олександр наблизився до берега, він кинув спис, і воно встромилося в землю Азії. Потім він зстрибнув на берег і першим вступив на землю. Спис здавна вважався зброєю, що використовували боги для вираження свого відношення до вчинків людей. Тому «завойовані списом» землі вважалися даром богів. Так думав і Олександр. Спис, що встромився в землю, служило для нього великим символом
Перший бій відбувся в Граника. Саме там чекали Олександра перси. На четвертий день маршу, після обіду, македоняне підійшли до Гранику й побачили на іншому березі блискучий фронт персів. Не гаючись Олександр віддав наказ про початок бою. Кидати в бій утомлених воїнів було не за правилами військового мистецтва, але Олександр дотримувався залізного принципу: нападати на супротивника там і тоді, де той найменше очікує. Сам Олександр брав участь у бої, що чимало вплинуло на результат бою. Під час бою цар потрапив в оточення ворожих солдатів, у нього зламався спис. Один з перських вершників розрубив його шолом, а іншої збирався завдати смертельного удару позаду. Але Клит, брат Ланики, кинувся між царем і персом і потужним ударом відрубав занесену над Олександром руку. Битва закінчилася втечею персів з поля бою. Втрати Олександра були незначними, усього 30 піхотинців і менш 100 вершників(правда, у їхньому числі 25 гетайров) . Однак було багато поранених, про їх Олександр виявив особливу турботу. Рідних убитих він наказав звільнити від всіх податків. Таким чином, цар зарекомендував себе сьогоденням «батьком воїнів» . Не тільки героїзмом, славою переможця, але й добрими справами він придбав серед них популярність
Далі Олександр вирішив захопити іонічні міста. Там цар не зустрів ніякого опору. Тільки Милет довелося штурмувати. Але узяттям Милета Іонічна війна не закінчилася. У Галикарнаса, у столиці Карии, супротивник об’єднав свої війська. Коли Олександр підійшов до цього міста, захисники не ризикнули на відкритий бій, поклавшись на міцність міських стін. Цар увів у справу свої облогові машини й далекобійні знаряддя. Македонянам удалося зруйнувати стіни й вежі настільки, що можна було штурмувати місто. Олександр барився, очікуючи, що супротивник здасться. Але цього не відбувалося, і тоді цар з військових міркувань вирішив зруйнувати міські будівлі, що залишилися. перси втратилися можливості вкриватися в містах. Тепер у них не було ніякої можливості протистояти Олександрові на суші. Тому перси приготувалися вести війну на море й на островах. Але Олександр на море ще відставав від свого супротивника. Тому цар зважився на грандіозний крок: завоювати Малоазіатське й Левантийское узбережжя й тим самим відрізати ворожий флот від матеріальних джерел. У результаті свого роду континентальної блокади він сподівався привести флот ворога до остаточної поразки
Завоювавши Малу Азію, Олександр не вважав її македонським володінням. Знову заселені території ставали провінціями не його батьківщини, а його особистими провінціями. Потім армія Олександра повинна була приєднатися до військ, що находились у Центральній Малій Азії. Похід був необтяжливим. Без бою проходили величезні території. Перси всюди відступали. Нарешті армія прийшла в Гордий. У міській міцності зберігалася древня царська колісниця. Її поводья були зав’язані так хитро, що ніхто не міг розв’язати вузол. Але ж існувало додання, що царем цієї країни стане той, хто зуміє розв’язати вузол. Коли Олександр довідався про колісницю, то захотів неї побачити, а побачивши — розв’язати вузол. Але вузол не розв’язувався, і він застосував силу. Це зробило Олександра як би спадкоємцем фригийских царів
Далі Цар відправляється в Киликию. Захопивши Киликийские ворота Олександр одержує звістку, що Дарій переправилася через Євфрат і вступив у Сирію. Він мав у своєму розпорядженні величезне військо — може бути, самим більшим з усіх, коли-або були в Азії. Дарій вирішив дати битву в міста Сохи, уважаючи, що Олександр перебуває там, насправді ж цар був у Киликии. Тоді Дарій через Левиний прохід направився в Киликию, у той час, як Олександр рушив у Сохи через Исс. Перський цар першим зрозумів курйозність положення й став переслідувати Олександра, що одержав звістку про це в Иссе. Перси виявилися в такому місці, де не могли скористатися своєю чисельною перевагою. До двох годинників пополудні Олександр закінч підготовку до битви й подав знак до атаки. Битва проходила зі змінним успіхом доти, поки цар зі своїми вершниками не виявилися в тилу піхотинців, що борються. Назустріч вершникам кинулися охоронці Дарія, але вони були настільки нечисленні, що їх відразу зім’яли. Дарій виявився в гущавині битви й, замість того. щоб очолити армію, він, охоплений панічним страхом, біг з поля бою. опір персів був зломлений. Обидві сторони понесли більші втрати, навіть Олександр одержав легеню поранення
Македоняне захопили багатий видобуток: не тільки табір персів, але й сім’ю Великого царя, його матір, дружину й дітей. Результат битви вирішили не війська, а особисті якості полководців. Для Олександра тепер були відкриті всі шляхи. Його метою була Фінікія
Один за іншим міста відмінювалися перед Олександром. Самий могутній з міст — Тир направив своїх послів до царя, які заявили, що Тир хоче залишитися нейтральним або укласти рівноправний сполучник з Олександром, але підкоритися йому не згодний. Царя охопив гнів, і він вирішив скорити місто. Тир перебував на острові в півтора кілометрах від материка. Спочатку Олександр припускав побудувати величезну дамбу від материка до острова. Але ця ідея провалилася. Тільки об’єднавши фінікійську й кіпрську ескадри у своїх руках паную вдалося розбити тирский флот і розстріляти місто сморя.
Олександр міг бути задоволений своїми успіхами. За півтора року він завоював весь Близький Схід — від Тавра до Єгипту. Після завоювання Тиру Олександр уже не міг відкладати похід у Єгипет. До того ж він хотів дати Дарію час зібрати нову армію з усією Внутрішньої Азії, потім Олександр мав намір одним ударом розправитися з усіма відразу. У цей час Дарій послав цареві кілька листів, у яких спочатку вимагає, а потім просить повернути його сім’ю. Відповідь Олександра була таким: «Прийди до мене як до справжнього пана всієї Азії. Якщо ти з’явишся переді мною, ти одержиш матір, дружину, дітей; всі, чого не побажаєш, якщо ти в мене попросиш буде тобі дане.» 1 Нарешті в листопаді 332 р. до н.е. Олександр прибув у Єгипет, де він був урочисто прийнятий. Незабаром єгипетські жерці оголосили його фараоном. У Єгипті Олександр почав будівництво нового міста, що одержав ім’я Олександрія, що став видатним створенням пануючи. Олександр і його Олександрія дуже вплинули на долю єгиптян. Дотепер народ перебував в ізоляції, але Олександрія поклала цьому кінець. Нова Еллада переселилася в дельту Нила й зробила Єгипет з його багатствами доступним іншим ойкумені. Праця фелахів повинен був іти на користь еллінам, імперії, а згодом і іншому миру
Пройшло біля двох років між боєм при Иссе й новою битвою Олександра з Дарієм при Гавгамелах. Цього часу вистачило Великому цареві, щоб зібрати військо, що перевершує македонське не менш чим у п’ять разів. Дійшовши до Гавгамел, Олександр дав своєму війську відпочити, а перси, навпроти, всю ніч не розставалися зі зброєю й почували себе втомленими. Перси чекали напади, але Олександр розгорнув своє військо праворуч, у південному напрямку. Тоді Дарій віддав своєї армії наказ наступати. При здійсненні цього маневру утворився розрив фронту — центра й лівого флангу, що швидко заповнили війська Олександра, що проривалися в центр — до Дарія. Якби Дарій стояв у цей час на чолі атаки, він, безсумнівно, виграв би бій. Але він так само як ніколи при Иссе зустрівся з Олександром, і, злякавшись смерті, кинувся навтіки. Олександр намагався, але не зміг наздогнати Дарія. Після перемоги в битві під Гавгамелах Олександра проголосили «царем Азії» . Тепер його залучили центри імперії — славний Вавилон і в першу чергу Сузи — головна резиденція й скарбниця Ахеменидов. У Вавилон Олександр в’їхав як тріумфатор на своїй колісниці. У Сузах же він провів символічну церемонію — воссел на трон Ахеменидов. Але в живі залишався ще останній Ахеменид Дарій. Олександр спешил. він ішов без зупинок, але коли досяг мети, ворог був уже вбитий своїми ж колишніми соратниками. Досягши Дарія, а вірніше його труп, Олександр зняв свій плащ і, розкинувши його над мертвим, укрив його. Тут розкривається вся грандіозність задуманого царем підприємства. Покриття плащем символізувало не більше й не менш як спробу ліквідувати вічне протистояння Сходу й Заходу
Із самої смерті Дарія політика Олександра була спрямована на пробудження різноманітних сил Сходу, оскільки це було необхідно для створення майбутньої імперії. У придворний ритуал стали проникати східні елементи. Олександр став надягати перські одяги й увів персів в охорону палацу. Він спробував увести для своєї звиті проскинезу, тобто прийнятий у Персії обряд колінопреклоніння перед владикою з наступним поцілунком. Але горді греки й македоняне, що вважали царя всього лише «першим серед рівних» , не прийняли цей принизливий для них обряд і ідея Олександра про введення прскинези провалилася. Але незважаючи на це, враження, що робив цар на своїх сучасників, було величезно. Правда минулого й незадоволені Олександром, наприклад, п’ять «пажів» , що влаштували змову з метою вбити царя. Юнака вирішили позбавити його життя в сні, але Олександра врятував тривалий бенкет. Потім «пажі» проговорилися, були схоплені й страчені
Завершивши серію заходів, метою яких було зломити той духовний опір, що наростало в македонському й грецькому середовищі, Олександр зважився на нові завоювання. Цього разу його метою стала Індія. Улітку 327 р. до н.е. почався його індійський похід. Після скорення прикордонних провінцій і міцності Аорн навесні 326 р. до н.е. Олександр став готуватися до переправи через Інд. Там починалася «країна чудес» . У Північному Пенджабі паную стояло підкорити трьох великих раджів. Один з них — Пор відмовився підкоритися Олександрові. Пор насмілився на вчинок, на який після Гавгамел не вирішувався ніхто: сам вийшов на поле бою проти не знали поразок супротивника. Він закріпився на березі Гидаспа, не даючи Олександрові форсувати ріку. Але цар переправився із частиною своїх військ у місці, схованому від погляду ворога тропічним лісом і річковим островом. Спочатку Олександр зустрів кінноти й бойові колісниці, якими командував син Пора. Розгромивши їх, цар рушив далі й зустрів, що перевершував його по чисельності сили Пора. Олександр виграв це бої, не розгорнувши навіть всіх бойових порядків, а тільки силами кавалерії й гипаспистов. Перемога була досягнута завдяки цілеспрямованому використанню кавалерії й вступу гипаспистов у бій у потрібний момент. Це був самий блискучий бій, коли-або имевший місце вистории.
Тепер головною метою Олександра було відкрити судноплавство по Інду. Для цього треба було скорити ворожих маллийцев і оксидраков. Щоб розбити цих самих загартованих індійських воїнів, було потрібно блискуче військове мистецтво. При боротьбі з ними, а саме при штурмі одного з міст, Олександр ледь не втратив своє життя. Цар одним з перших переліз через стіну й виявився із трьома своїми воїнами в оточенні. Олександр був поранений у легеню, але продовжував боротися поки не знепритомнів від втрати крові. Скоривши маллийцев і оксидраков, завершилася річкова експедиція Олександра долілиць по Інду. Улітку 325 р. до н.е. завершився похід Виндию.
Після цього аж до своєї смерті цар не робив більше військових походів, проводячи свій час у керуванні імперією, який він став володіти. багато часу Олександр приділяв бенкетам, які дуже часто переростали в пиятики. Один раз, повернувшись із бенкету, улаштованого його іншому Неархом, Олександр відчув не тільки утому, але й жар. Потім почався приступ, сильна лихоманка й повна безпорадність, настільки характерні для малярії. Короткі приступи між приступами вказували на те, що цар занедужав найважчою формою малярії (malaria tropica) . З кожним днем у покоях хворого ставало усе тихіше. Надії вже не було. Увечері 28 десия (приблизно 13 червня) Олександр умер
Список використаної літератури
Основне джерело
Шахермайр Ф. Олександр Македонський. М., 1986
Додаткові джерела
Гафуров Б. Г., Цибукидис Д. И. Олександр Македонський і Схід. М., 1980
Історіографія античної історії. Під ред. Кузищина В. И. М., 1980
Цибукидис Д. И. Древня Греція й Схід. М., 1980
[1] Dio Chrysost., I, 1; Suda S. V. Timotheos; Plut. De fort. Al., II, 2,335 A. Тимофій ( 5-4 вв. до н.е.) — уродженець міста Милета в Малій Азії, відомий автор військових пісень
1 Plut. Al., IX, 6 і сл.
2 Див.: Diod. XVI, 94,4; існує інша версія, наведена Юстином(XI, 2,1) , відповідно до якої вбивця був суджений і присуджений краспятию.
1 Ps. — Kallisth. I, 25,2.
1 Все своє ношу із собою
1 Ф. Шахермайр Олександр Македонський. М. 1986
Оптичні шнури e2000.