Онєгін і печорин

Онєгін і печорин

А. С. Пушкіна працював над романом \"Євгеній Онєгін" багато років, це був самий улюблений його добуток. Бєлінський назвав у своїй статті \"Євгеній Онєгін" цей добуток \"енциклопедією російського життя". Дійсно, у цьому романі дана картина всіх шарів російського життя: і вищий світла, і дрібнопомісного дворянства, і народу - Пушкіна добре вивчив життя всіх шарів суспільства початку XIX сторіччя. У роки створення роману Пушкіну довелося багато пережити, втратити багатьох друзів, випробувати гіркота від загибелі кращих людей Росії. Роман був для поета, за його словами, плодом \"розуму холодних спостережень і серця сумних замет".

На широкому тлі російських картин життя показана драматична доля кращих людей, передової дворянської інтелігенції епохи декабристів. Без Онєгіна був би неможливий \"Герой нашого часу" Лермонтова, тому що реалістичний роман, створений Пушкіним, відкривав першу сторінку в історії великого російського роману XIX сторіччя. Пушкіна втілив в образі Онєгіна багато хто з тих рис, які потім розгорнуті в окремих персонажах Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова.

Досліджуючи роман Лермонтова \"Герой нашого часу", Бєлінський звернув увагу, що Печорин багато в чому нагадує пушкінського Онєгіна. Це дало підставу критикові назвати Печорина \"молодшим братом Онєгіна". Підкреслюючи безсумнівну подібність героїв двох більших поетів, вона говорив у своїй статті \"Герой нашого часу": \"Розбіжність їх набагато менше, ніж відстань між Онегою й Печорою".

Героїв А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова розділяє менш 10 років. Вони могли б зустрітися в одній привітальні, на одному балі або в театрі, у ложі однієї з \"красунь записних". І все-таки, чого ж були більше - подібності або розбіжність? Іноді в них

Розділяє людей сильніше й нещадніше, ніж ціле сторіччя

На мій погляд, Євгеній Онєгін і Печорин дуже схожі по характері, обоє вони зі світського середовища, одержали гарне виховання, вони стоять на більше високому щаблі розвитку, звідси їхня туга, нудьга й незадоволеність. Все це властиво душам більше тонким і більше розвиненим

Деякі читачі припускали, що в особі Печорина Лермонтов зобразив самого себе. Звичайно, багато думок і почуття автор передав своєму героєві. Але спеціально в передмові до роману поет писала, що Печорин - узагальнений, типовий образ, \"портрет, складений з пороків і недоліків усього нашого молодого покоління".

Григорій Олександрович Печорин, подібно Онєгіну, належав до аристократії Петербурга й також \"скажено ганявся за удовлетворениями життя", коли \"три будинки на вечір кличуть". Він, як і Онєгін, може бути, навіть у великому ступені, богатий, зовсім не має потреби в засобах, щедрий і марнотратний

Очевидно, як і Євгеній, він міняв багато занять. \"Робота завзятий" був тошен не одному тільки Онєгіну, але многим блискучим молодим дворянам. Урятовані від нестатку, що штовхає до діяльності, і позбавлені честолюбства, вони халатно ставляться до служби й будь-якій іншій справі. Скромний чин прапорщика зовсім не обтяжує Печорина й свідчить про його відношення до служби. Багато вчинків можуть назавжди позбавити його можливості служити. У Григорія Олександровича багато привабливого. Він людина начитана, розвитий, цікавий і дотепний співрозмовник. Має сталеву волю, самовладанням, витримкою. Письменник наділяє його фізичною силою. Він молодий, сповненої енергії, має успіх у жінок, мимоволі підкоряє своєму впливу навколишніх. Здавалося б, така людина повинен бути навколо щасливим. Але немає! Печорин незадоволений собою й навколишня, усяка справа, також як і любов, незабаром стомлює й стає нудним

Те, що тільки намічено в Онєгіні, у Печорине розвивається повністю. Три тільки дні були нові для Євгенія в селі. Йому нецікава відданість простої сільської дівчини. Але зате він готовий усе віддати, щоб домогтися любові вже замужньої Тетяни. А потім, напевно, міг би залишити неї. Така натура цих людей. Від нудьги ж Онєгін доглядає за Ольгою, викликає ревнощі Ленского. І всі, як відомо, є на результаті трагічно. У набагато більше сильної мері \"уміння" приносити люблячим його людям одні неприємності показує Лермонтов у Печорина. Той і сам зауважує, які від його вчинків навколишнього добра не буває

Егоїзм представляє центральну частину характеру обох героїв. Але в цих образах, безперечно, відбилися суспільні явища, пов'язані з безвременьем, що наступили після декабристського руху, миколаївською реакцією, тим відношенням до життя вищого дворянства, що так блискуче описав Лермонтов

Пушкіна пише про Онєгіна: \"Нудьга чекала його на стражі, і бігала за ним вона, як тінь иль вірна дружина". Світське суспільство, у якому обертався Онєгін, а пізніше й Печорин, зіпсувало їх. Воно не вимагало знань, досить було поверхневого утворення, важливіше було знання французької мови й гарних манер. Євгеній, як всі, \"легко мазурку танцював і кланявся невимушено". Свої кращі роки він витрачає, як більшість людей його кола, на бали, театри й любовні захоплення. Такий же спосіб життя веде й Печорин. Дуже незабаром обоє починають розуміти, що це життя порожня, що за \"зовнішньою мішурою" не коштує нічого, у світлі панує нудьга, наклеп, заздрість, люди витрачають внутрішні сили душі на плітки й злість. Дрібна суєта, пустопорожні розмови \"необхідних дурнів", щиросердечна порожнеча роблять життя цих людей одноманітної, ззовні сліпучої, але позбавленої внутрішнє змісту. Ледарство, відсутність високих інтересів опошляють їхнє існування. День схожий на день, трудитися нема чого, вражень мало, тому сам розумн і кращі занедужують ностальгією. Своєї Батьківщини й народу вони по суті не знають. Онєгін \"хотів писати, але робота завзятий йому був тошен...\", у книгах він теж не знайшов відповіді на свої питання. Онєгін розумний і міг би приносити користь суспільству, але відсутність потреби в роботі є причиною того,

Що він не знаходить собі заняття по душі. Від цього він і страждає, розуміючи, що верхній шар суспільства живе за рахунок рабської роботи кріпаків. Кріпосне право було ганьбою царської Росії. Онєгін у селі спробував полегшити положення своїх

Кріпаків (\"...ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив...\"), за що й був засуджений сусідами, які вважали його диваком і небезпечним \"вільнодумцем\".

Печорина також багато хто не розуміють. Для того, щоб глибше розкрити характер свого героя, Лермонтов поміщає його у всілякі соціальні сфери, зіштовхує з разнообразнейший людьми. Коли вийшло у світло окреме видання \"Героя нашого

Часу", те стало ясно, що до Лермонтова російського реалістичного роману не було. Бєлінський указав, що \"Князівна Мері" - одна з головних повістей у романі. У цій повісті Печорин розповідає ін самому себе, розкриває свою душу. Тут сильніше

Усього виявилися особливості \"Героя нашого часу" як психологічного роману

У висновку мені хочеться привести слова Бєлінського, що писав, що \"Печорин - Онєгін нашого часу". Роман \"Герой нашого часу" - це гіркий роздум над \"історією душі людської", душі, погубленої \"блиском оманної

Столиці", що шукає й не дружби, які знаходить, любові, щастя. Печорин - страждаючий егоїст. Про Онєгіна Бєлінський писав: \"Сили цієї багатої натури залишилися без доповнення: життя без змісту, а роман без кінця". Те ж саме можна сказати й Опечорине.

Порівнюючи двох героїв, він писав: \"...У дорогах різниця, а результат один". При всій різниці зовнішнього вигляду й розбіжності характерів і Онєгін; і Печорин, і Чацкий належать до галереї \"зайвих людей, для яких у навколишнім суспільстві не

Перебувало ні місця, ні справи. Прагнення знайти своє місце в житті, зрозуміти \"призначення велике" представляє основний зміст роману лермонтовской лірики. Чи ледве не цього міркування займають Печорина, ведуть його до болісної відповіді на питання: \"Навіщо я

Жив?\" На це питання можна відповісти словами Лермонтова \"Бути може, мислию небесної й силою духу переконаний, я дав би миру дарунок чудесний, а мені за те - бессмертье він...\"

Я вважаю, що у творах Пушкіна «Євгеній Онєгін» і Лермонтова «Герой нашого часу» автори протестують проти дійсності, що змушує людей даром розтрачувати сили


Загрузка...